Читати книгу - "На інших вітрах"

— І крила, — погодився Лебаннен. Він перехопив погляд Азвера і запропонував: — Можливо, Путівник розкаже краще, ніж я?

— Сільські жителі Гонта і Гур-ат-Гура пам'ятають те, про що забувають мудреці Рока і жерці Карого, — сказав Азвер. — Коли я був зовсім маленьким, мені теж розповідали цю історію чи щось подібне. Але в ній майже нічого не говорилося про драконів. Вони були забуті. Головною темою цієї історії було те, як Темний Народ Архіпелагу порушив свою клятву. Там було написано, що всі люди колись пообіцяли відмовитися від магії, чаклунства і заклять, говорити тільки звичайними, людськими мовами, не давати дітям ніяких Справжніх імен і не намагатися опановувати Вищими мистецтвами. Люди поклялися довіритися Сегою і силам Матері-землі і наших Богів-Близнюків. Але Темний Народ порушив цю обіцянку. Жителі західних островів стали використовувати Мову Творення як один з інструментів своєї чаклунської майстерності, записуючи закляття за допомогою Справжніх Рун. Вони намагалися неодмінно зберегти ті знання про Стародавню Мову, якими володіли, і вчили цій мові своїх послідовників. Вони створювали з його допомогою закляття, допомагаючи собі своїми вмілими руками і брехливими язиками вимовляти слова Справжньої Мови. Так що карги з тих пір ніколи вже не довіряли їм і вважали їх своїми заклятими ворогами. Так говорилося в тій історії, яку я чув у дитинстві. І знову почувся голос Іріан:

— Люди бояться смерті в тій же мірі, в якій дракони її НЕ бояться. люди хочуть володіти життям, володіти ним, як коштовністю, яку можна замкнути в скриньці! І перш за все ваші маги пристрасно бажали вічного життя. Це вони навчилися використовувати Справжні імена, бажаючи вберегти людей від смерті. Але ті, хто не може померти, ніколи не зможуть і відродитися!

— Ім'я та дракон єдині, - сказав Курремкармеррук. — Ми, люди, втратили свої Справжні імена, коли була укладена угода ВЕРВ НАДАЛ, але навчилися знову знаходити їх. Ім'я — це сутність людини. Як може смерть змінити сутність?

Він подивився на Заклинателя, але Бранд сидів, важко опустивши плечі, дуже похмурий, уважно слухаючи інших, але не кажучи ні слова.

— Розкажи нам про це докладніше, Майстер Ономатет, прошу тебе! — сказав Лебаннен.

— Я говорю про те, що наполовину лише мої здогадки. Хоча багато мені вдалося дізнатися — але не з сільських казок, а з старовинних рукописів, що зберігаються в Одинокій Вежі. За тисячу років до перших королів Енлада на Еа і Солеа вже існували великі правителі, перші і наймогутніші з магів, що вважалися творцями Рун. Це вони навчилися записувати Стародавню Мову. Вони придумали для цього писемність, якої дракони так ніколи і не збагнули. Вони навчили нас давати кожній душі її Істинне ім'я, яке втілює в собі сутність тієї чи іншої людини, предмета або явища. І своєю могутністю вони обдаровували тих, хто носить Справжнє ім'я, даючи їм життя душі після смерті тіла.

— Безсмертне життя! — почувся тихий голос Сеппела. Легка посмішка блиснула на його вустах. — У чудовій країні, де течуть широкі річки, височіють білосніжні вершини гір, де існують прекрасні міста, де немає ні страждань, ні болю, де сутність людська продовжує існувати вічно, незмінна, не змінюється… Така мрія, втілена в давній мудрості острова Пальн.

— Але де вона, — вирвалося раптом у Майстри Заклинателя, — де ця країна?!

— Там, де дмуть ІНШІ вітри, — сказала Іріан. — На далекому заході. — Вона сердито і насмішкувато оглянула всіх присутніх по черзі. — Невже ви думаєте, що ми, дракони, літаємо тільки на вітрах ЦЬОГО світу? Невже ви думаєте, що наша свобода, за яку ми заплатили таку високу ціну, відмовившись майже від усього, що мали, дорівнює всього лише тій свободі, яку мають безмозкі чайки? Що наше царство — це кілька голих скель на краєчку ваших багатих земель? Ми несемо в собі вогонь сонця! Ми здатні управляти вітрами! Ви, люди, хотіли отримати землю, хотіли володіти нею. Ви хотіли навчитися робити і зберігати різні корисні речі. І все це ви отримали, всього цього навчилися. Такий був договір ВЕРВ НАДАЛ. Але вам було мало своєї частки! Вам захотілося мати не тільки свої, земні, турботи, а й нашу свободу. Вам захотілося іншого вітру! І за допомогою заклять і магії ваших знахарів — цих найголовніших клятвопорушників! — ви викрали у нас половину нашого царства, відгородивши його стіною від життя і сонячного світла, щоб там ваші душі могли жити вічно. Злодії і зрадники!

— Сестра! — спробувала втрутитися Техану. — Це ж зовсім не ті люди, які вкрали у нас те, про що ти говориш. Цим доводиться лише розплачуватися за злочини, скоєні раніше іншими, і ціна, яку вони заплатять, дуже висока!

Вона, як завжди, говорила хрипким, тихим голосом, майже пошепки, але навколо панувала повна тиша.

— Яка ж ця ціна? — пролунав у тиші голос Ономатета.

Техану подивилася на Іріан, але та мовчала і явно вагалася. Потім все ж промовила вже більш спокійно:

— «Жадібність застилає світло сонця». Так говорить Калессін.

І тут слово знову взяв Азвер. І, говорячи, він весь час дивився на крони дерев, немов боячись пропустити найменший рух листя.

— Стародавні добре розуміли, що кордони царства драконів воістину безмежні. Що драконам дано перетинати… межі часу і простору, межі можливого. І, заздрячи їх волі, вони пішли шляхом драконів на найдальший захід. І там заявили, що їм належить і якась частина простору-царства, де немає часу, де можна було б, здавалося, існувати вічно, але не у плоті, як існують дракони, а лише у вигляді безтілесних духів… Загалом, люди побудували кам'яну стіну, яку жодна жива істота перетнути не могла — ні людина, ні дракон. Бо вони страшно боялися гніву драконів. А вже потім магічна здатність давати Справжні імена допомогла людям створити цілу павутину заклять, якими вони і обплутали всі західні землі так, щоб померлі приходили тільки туди, на найдальший захід, і жили б там в образі духів вічно.

Але коли стіна була побудована і була накладена мережа заклять, вітер в обгородженому просторі раптом перестав дути. І море кудись зникло, і пересохли струмки. І гори, з-за яких сходило сонце, перетворилися в чорні гори вічної ночі. Так що ті, хто вмирав, приходили в темну, страшну, висушену безводдям країну.

— Колись мені довелося там побувати, — тихо промовив Лебаннен. — Я не боюся смерті, але цієї країни я боюся!

Настала тиша.

— Коб і Торіон, — немов знехотя пробурмотів Майстер Заклинатель, — намагалися зруйнувати цю стіну і повернути мертвих назад, до життя.

— Не