Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

До козацьких судів не мали права вступитися ані боярин, ані воєвода, ані стольник чи якийсь інший «начальный человек». При цьому право гетьманської елекції обмежувалося рядом застережень. Так, вибори нового регіментаря мали проводитися лише з дозволу царя, елекційна рада вважалася правомірною лише за умови присутності на ній уповноваженого царського представника, гетьманські клейноди в часи міжгетьманства відбиралися від Війська Запорозького і мали бути повернутими вже після обрання нового гетьмана. Причому передбачалося, що меншу булаву, прапор і гармати офіційний представник царя буде вручати новообраному регіментареві на генеральній раді, а велику булаву, «знамя болшое» і царську жалувану грамоту — він зможе отримати лише в «царствующем граде, Москве». Усе це ще більше посилювало залежність гетьманської влади від царя.

Загалом же, якщо договором 1654-го політико-правовий статус Гетьманату означувався як автономія політична, а згідно з положеннями статей Ю. Хмельницького 1659-го — автономія адміністративна, то тепер вона стрімко звузилася до станової автономії козацтва, заперечуючи тим самим претензії козацтва на роль політичної еліти та передаючи некозацьке населення України — міщан, посполитих — під владу царських воєвод.

Аби «де его государ пожаловал, не женя, не отпущал».

Загадки одруження гетьмана-боярина

Як компенсацію за втрату реальної влади в Україні цар жалує гетьмана й козацьку старшину особистими почестями. Так, відразу ж після підписання Московських статей государ за вірну службу й за те, що «челом ударил всеми малороссийскими городами, и местечками, и слободами, и с узды и со всякими доходы», пожалував Брюховецького боярським чином. Саме з цього дня Брюховецький починає писатися винятково як «боярин і гетьман», а для означення своєї персони, згідно з московською традицією, винятково починає вживати — як це було заведено для бояр — ім'я та по батькові:«Іван Мартинович Брюховецький». З відісланого Приказу таємних справ до Розрядного довідуємося, що наданий Брюховецькому боярський чин не передбачав якоїсь особливої служби при царському дворі, а був почесним титулом, що спеціально «учинен для иноземного чину... как повелось в Московском государстве».

Слідом за гетьманом стрімкий соціальний злет у службовій структурі Російської держави здійснили й вищі козацькі старшини. Дворянським званням було удостоєно генерального обозного, генерального суддю, генеральних осавулів і полковників Війська Запорозького.

А ще Олексій Михайлович одружує свого вірного васала на знатній московській боярині. Ініціатива цього пошлюблення, як пам'ятаємо, належала самому Брюховецького, а плани такого одруження він виношував ще з літа 1663-го. Питання викликає лише те, кого вибрав цар у наречені для свого ближнього боярина?

До слова, гідну для Брюховецького наречену шукали в Білокам'яній майже місяць. Гетьманське весілля на Москві відіграли вже десь на початку листопада. У який день сталась ця доволі неординарна для козацької старшини подія? Вочевидь, уже 5 листопада. Адже під 6 листопада датовано запис такого змісту: «...был у великого государя боярин и гетман Йван Мартинович Брюховецкий в передней для того, что он вчерашняго числа женился». Наречена, як видно з розлого розпису приданого, як посаг принесла Брюховецькому образ Пречистої Богородиці, у срібному окладі, чеканений золотом, а також набір коштовностей — золотий хрест із зерню, золотий ланцюжок, «кика», чеканена з «яхонти и с лалы, гнезда золотые, низана жемчугом», золоті запони з алмазами, з яхонтами та смарагдами, сережки з великими ізумрудами, сережки з яхонтами червчатими на золоті, намисто велике з яхонтами і з ізумрудами, десять каблучок золотих з яхонтами, ізумрудами і з «лали» тощо.

Історик XIX ст. Дмитро Бантиш-Каменський був переконаний, що Олексій Михайлович, бажаючи якомога міцніше прикріпити козацького гетьмана до свого престолу, поєднав його родинними узами з домом одного з найбільш знатних московських вельмож — боярина Федора Петровича Шереметьева, хоча, визнає дослідник, при цьому обговорювалась і кандидатура доньки царського окольничого князя Дмитра Олексійовича Долгорукова. Однак більшість істориків називають сватом гетьмана саме його царського окольничого — князя Дмитра Олексійовича Долгорукова. Частина дослідників навіть називає ім'я нареченої — Дарія, при цьому наголошуючи: гетьманша доводилася родичкою цареві, оскільки її тітка, Марія Милославська, була першою дружиною Олексія Михайловича і відповідно матір'ю його наступника на троні Федора Олексійовича.

Певна річ, навіть погодившись, що наречена гетьмана була рідною дочкою Долгорукова, доведеться визнати: Брюховецький пошлюбився все ж не з бояринею, а лише з дочкою окольничого (до речі, чин як боярина, так і окольничого в Російській державі не успадковувався, а жалувався царем за службу). Але є й інша думка. Уперше вона була висловлена ще 1915 р. Вадимом Модзалевським і полягала в тому, що наречена гетьмана — справді на ім'я Дарія — доводилася князю Дмитру Долгорукову не рідною дочкою, а лише пасербицею, а конкретно дочкою четвертої дружини царського окольничого — Парасковії Ісканської, яка залишалася вдовою після смерті Олферія Ісканського. Підставою для сумнівів для Модзалевського послужила чолобитна голови московських стрільців Івана Єлагіна, адресована царю на початку 1670-х рр. У ній, зокрема, і вказувалося на факт видання заміж племінниці Єлагіна «Дарьи Олферьева дочери Исканского по великого государя указу за Івашку Брюховецького». Безумовно, гіпотетично можна визнати той факт, що з Дарією Ісканською гетьман міг одружитися вже у другому шлюбі, а восени 1665 р. він усе ж таки побрався з дочкою чи то Шереметьева, чи то Долгорукова. Але, по-перше, цей епізод ніде не відбитий у джерелах, а по-друге, тотожність імен рідної дочки останнього та його пасербиці також виступає не на користь цієї гіпотези. Крім того, є ще ряд опосередкованих свідчень пізніших часів (про них ітиметься далі), які заперечують цю можливість.

Погоджуючись із міркуваннями відомого історика-генеалога, підкріпленими власними спостереженнями, щодо відсутності прямих родинних зв'язків дружини Брюховецького з князем Дмитром Долгоруковим, водночас не можемо поділити скепсису стосовно недостатньої аристократичності походження Дарії. Адже її рідня по батьковій лінії — Ісканські, а тим паче по материній — Єлагіни — належала до досить відомих на той час у Росії дворянських родів. Їхні представники у XVII ст. обіймали високі посади й були удостоєні від царя високих посад — воєвод, бояр, стольників, стряпчих тощо.

«У нас де в предках бояр не бувало».

Реакція українських станів на домовленості гетьмана з царем

Закріплені в Московських статтях 1665 р. постанови були надто радикальними, аби їхнє впровадження в життя не викликало гострої реакції в Україні. Заради справедливості завважимо, що негативну реакцію козацтва на місію до Москви передбачав і сам лівобережний регіментар. Ще перебуваючи в царській столиці, він наполягав на виведенні людей окольничого князя Ромодановського