read-books.club » Детективи » Кров на снігу 📚 - Українською

Читати книгу - "Кров на снігу"

268
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кров на снігу" автора Ю. Несбе. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 33
Перейти на сторінку:
можеш собі уявити, що чоловіка не надто збуджує твій надміру голосний і пронизливий сміх — типовий для глухих — у відповідь на фразу «у тебе чудові очі», написану з чотирма окремими орфографічними помилками.

Байдуже. Так чи інак, я не пішов. Не пішов і край.

Даніель Гофман поцікавився, чому я тягну з виконанням замовлення.

Я запитав його, чи він згоден з тим, що, перш ніж братись до роботи, я маю подбати про те, як не залишити жодних слідів, які могли б вивести поліцію на нього самого чи на мене. Він погодився.

Таким чином, я далі стежив за квартирою.

Упродовж наступних днів молодий чоловік щодня навідувався в один і той самий час, о третій пополудні, щойно на вулиці темніло. Заходив, скидав і вішав пальто, бив її. Щоразу одне й те саме. Спершу вона виставляла руки, захищаючись. З того, як вона рухає губами, напружує м’язи шиї, я бачив, що вона кричить, благає його припинити. Але він не зупинявся. Аж поки у неї не текли сльози по щоках. Тоді — і тільки тоді — він здирав з неї сукню. Щоразу нову сукню. Тоді він кидав її на шезлонг. І з усією очевидністю він мав над нею владу. Я припустив би, що вона була безнадійно закохана в нього. На зразок того, як Марія була закохана у свого наркомана. Деякі жінки не знають, що для них добре, а що погано, вони просто віддають свою любов, нічого не вимагаючи у відповідь. Таке враження навіть, що брак будь-якої взаємності тільки розпалює їх дедалі більше. Я припускаю, що вони, бідолашні, сподіваються отримати свою винагороду одного чудового дня у майбутньому. Надії безнадійного кохання. Хтось мав би їм пояснити, що це не так, що не так влаштований світ.

Але я не думаю, що Коріна була закохана. Принаймні, її поведінка не виявляла саме такого роду почуттів. Гаразд, вона пестила його після того, як вони займалися сексом, і проводжала його до дверей, коли він лаштувався йти, за сорок п’ять хвилин по тому, як він прийшов, і тулилася до нього приязно, мабуть шепочучи милі дурнички. Та коли він ішов, вона, здавалося, відчувала полегшення. А мені хочеться думати, я знаю, яке воно на вигляд, кохання… То навіщо їй — молодій дружині провідного поставника «екстазі» у місті — ризикувати всім, що має, заради вульгарної інтрижки з чоловіком, який до того ж її лупцює?

Лише увечері четвертого дня стеження я нарешті докумекав. І сам здивувався з приводу того, що мусив стільки часу ламати голову над очевидною річчю. Її коханець мав якийсь компромат на неї. Щось таке, що він міг передати Даніелеві Гофману, якби вона не догоджала шантажисту і не виконувала його забаганки.

Прокинувшись на п’ятий день, я наважився. Я хотів перевірити короткий шлях до місця, про яке раніше не знав.

Розділ 5

М’яко сіявся сніг.

Коханець прийшов ще до третьої пополудні і щось приніс для неї. Щось у маленькій скриньці. Я не міг розгледіти, що то було, але бачив, як Коріна засяяла на мить. Вона на мить освітила нічну темряву за великим вікном вітальні. У неї був здивований вигляд. Я й сам здивувався. Але я пообіцяв собі, що усмішкою, якою вона його обдарувала, вона поступиться мені. Я тільки мав правильно все влаштувати.

Коли він пішов, скоро по четвертій — він пробув, цього разу, трохи більше, ніж зазвичай, — я вже стояв напоготові у тіні на іншому боці вулиці.

Я побачив, як він зникає в темряві, і подивився вгору. Вона стояла перед вікном вітальні, наче на сцені, й, піднісши руку, оглядала щось, що було у неї в долоні, — я не міг бачити, що саме. Потім вона раптом перевела погляд за вікно і втупилась у глиб тіні, в якій я стояв. Я знав, що вона не може мене бачити, однак… Той її проникливий, стривожений погляд. Раптом якийсь страх, відчай, майже благання відбилось на її обличчі. «Усвідомлення неможливості вплинути на долю», як писалось у книжці, Господь знає, у якій. Я стиснув руків’я пістолета в кишені пальта.

Я зачекав, поки вона відступить від вікна, відтак вийшов з тіні. Я швидко перетнув вулицю. На бруківці я чітко бачив його сліди у тоненькому пилку сухого свіжого снігу. Я поквапився за ним.

Повернувши за ріг, я побачив його спину.

Ясна річ, я передбачав цілу низку можливих варіантів.

Він міг де-небудь неподалік припаркувати автомобіль. Найімовірніше, в одному з закутків району Фрогнер. Безлюдний, скупо освітлений. Ідеальний. Або ж він міг прямувати в якийсь бар чи ресторан. У цьому разі я міг би зачекати. Часу мені не шкода було. Мені подобалось чекати. Я найбільше любив цей проміжок часу між ухваленням рішення і здійсненням його. То були єдині хвилини, години, дні мого, ймовірно, нетривалого життя, коли я щось собою являв. Я був чиєюсь долею.

Він також міг би сісти на автобус або в таксі. У цьому разі перевагою стало б те, що ми віддалились би від Коріни.

Він попрямував у бік станції метро біля Національного театру.

Поблизу майже нікого не було, тож я пішов за ним на коротшій відстані.

Він спустився на одну із західних платформ. Отже, він був з західної частини міста. Де мені не випадало часто бувати.[5] Коли грошей забагато, від них замало пожитку, любив повторювати мій батько. Я зовсім не розумію, що він мав на увазі.

Це була не та лінія, якою зазвичай їздила Марія, хоча кілька перших станцій були тими самими.

Я сидів у кріслі позаду нього. Ми в тунелі, але зараз не було істотної різниці між темрявою в тунелі і на нічній вулиці. Я знав, що ми скоро дістанемося того місця. Пролунає брязкіт і скрегіт, поїзд злегка накрениться.

Коли ми проїжджали ту ділянку, мене спокушала ідея приставити ствол пістолета до спинки сидіння і натиснути гачок.

А коли ми її проминули — ту ділянку, — я вперше збагнув, що мені нагадував той брязкіт і скрегіт металу об метал. Звук, що розставляв усе по своїх місцях. Звук Долі. Він нагадував мені мою роботу — звук рухомих частин зброї: курка, бійчика, замка, викидача…

Ми були єдиними пасажирами, які вийшли на станції Віндерен.[6] Я пішов за ним. Сніг рипів під ногами. Я намагався іти в ногу з ним, щоб він не почув мене. По обидва боки від нас

1 ... 6 7 8 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кров на снігу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кров на снігу"