Читати книгу - "Місто грішних душ, Ірина Кузьменко "

Страх. Він лещатами сковує рухи, і настає таке відчуття, що ти не можеш вдихнути, ніби на грудній клітці лежить тяжкий камінь. Душевний біль. Він розриває тебе із середини. Блокує всі думки, а тіло відчуває лише агонію. Хочеться кричати, ридати, хочеться розтрощити все довкола. Або, навпаки, настає ступор. Без слів. Без емоцій…

Сльози душили Сабін. Вона, стримуючи їх, зробила глибокий вдих і повільно видихнула. Після розмови з Ворреном вона була ще й досі напружена. Серце калатало в грудях, і здавалося, що це був єдиний гучний звук у кімнаті.

Вона дасть волю емоціям, волю сльозам, однак тоді, коли опиниться вдома. А зараз повинна бути сильною.

Як і говорив Адам Воррен, за кілька годин за нею приїхали. Дівчина, вийшовши з маєтку в супроводі кількох охоронців, на мить зупинилася й оглянулася. Побачивши у вікні Адама, швидко відвернулася й попрямувала до виходу. Коли залізні ворота відчинилися, чоловіки перезарядили зброю. Від цього звуку дівчина стрепенулася й, вийшовши, побачила чотири автівки. Вдихнувши, поглядом почала шукати брата. Утім, їй назустріч вийшов Артур. Сабін на ватних ногах підійшла до чоловіка й обійняла.

— Все буде добре, Сабін, — погладжуючи її спину, промовив Артур. — Лука відмінив всі зустрічі й скоро приїде.

Сівши в машину, Сабін вже не могла стримати сльози й, закривши долонями очі, розридалася. Почувши шум двигуна, вона підняла голову й поглянула у вікно. Вони від’їжджали від маєтку Воррена.

— Не хвилюйся, мала. Ти скоро будеш вдома, — озирнувся Артур.

Сабін, зустрівшись поглядом у дзеркалі з водієм, потім подивилася на Артура й кивнула.

— Як мати? — тихо запитала.

Артур стиснув вуста й, зітхнувши, відвернувся. Сабін, чекаючи відповіді, нервово почала кусати губи.

— До неї приїхав лікар, — через кілька секунд беземоційно відповів Артур.

— Вона, мабуть, і не помітила мою відсутність, — прошепотіла Сабін і, поклавши голову на сидіння, заплющила очі.

Сабін було вісім років, коли від пострілу брата загинув батько Генрі Неро. Матір Евелін, попри постійні знущання та побої від батька, так і не вибачила Луці. Вона не лише звинувачувала сина, але й постійно провокувала його на скандали. І забула, що в неї є донька, яка хотіла лише одного, щоб поряд була мама.

Сабін добре пам’ятала не лише те, як батько бив матір, але й те, які він влаштовував гулянки вдома. Тоді, у зачиненій кімнаті, її заспокоювала матір і говорила, що скоро все завершиться, що батько стане іншим. Заспокоювання не допомагали, адже матір покидала її в кімнаті і йшла. Лука на той час вже навчався в університеті й не так часто, як би хотілося Сабін, приїжджав додому. Але також вона стала свідком, як батько одного разу жорстко побив брата.

Сабін також запам’ятала, як після загибелі батька матір поверталася п’яною додому. А вже за кілька років Евелін почала приймати ліки, а потім і наркотичні засоби. Лука намагався заборонити їй приймати наркотики, боровся з її алкогольною залежністю, однак матір все одно, навіть перебуваючи в лікарні, знаходила методи й засоби продовжувати вживати ту отруту, свідомо руйнуючи не лише своє здоров’я, але й розум.

Сабін, розплющивши очі, захитала головою і, намагаючись абстрагуватися від неприємних спогадів, попрохала в Артура мобільний телефон. Крім номера брата вона також напам’ять знала номер телефону найкращої та єдиної подруги Серени Блек. Написавши їй повідомлення, віддала Артуру телефон.

Приїхавши додому, першою вийшла з автівки й, коли ворота зачинилися, машинально сіпнулася. Оглянувши триповерховий будинок, прижмурилася. Це її фортеця й клітка одночасно. Озирнувшись, мовчки поглянула на охорону. Чоловіки були напружені, але це й не дивно. Вона також відчувала напруження в кожній клітинці тіла. Зітхнувши, зробила кілька кроків, і назустріч їй вийшла економка, п’ятдесятилітня місіс Луїза Джуд, яка свого часу опікувалася Сабін у той час, коли матері не було поряд, а її фактично ніколи не було, а брат займався не лише бізнесом батька, який був побудований на обмані та крові, але й тіньовими мафіозними справами, які Генрі Неро залишив після смерті. Місіс Джуд обійняла Сабін, і дівчина притулилася до неї.

— Моя мила дівчинко, я так рада тебе бачити! — заплакала жінка. — Всі чекали твого повернення.

— Дякую вам, місіс Джуд, — відсторонившись, взяла жінку за руку.

Місіс Джуд, побачивши її рани на шкірі, ахнула.

— Ви лише не хвилюйтеся! — побачивши реакцію жінки, відразу промовила Сабін. — Я вдома, і це найголовніше.

Жінка кивнула й мигцем поглянула на Артура, який стояв позаду дівчини.

— Так, все, дами, йдіть у будинок! — суворо промовив Артур.

Місіс Джуд голосно фиркнула.

— Артуре, коли ти будеш приходити до мене на кухню за яблучним пирогом, я також буду з тобою такою суворою.

— Б’єте дуже боляче, місіс Джуд! — захитав головою Артур.

Сабін перший раз із моменту її викрадення щиро засміялася й, глибоко вдихнувши, пішла в будинок. Насамперед поспішила у ванну кімнату, бажаючи змити із себе той бруд всіх негативних емоцій, які ніби в’їлися під її шкіру. По щоках потекли сльози, які перемішалися з водою. Сабін, опустивши голову, закрила долонями губи, щоб не закричати. Якою б людина не була сильною та витривалою, утім, інколи це лише маска, яка приховує її справжній внутрішній стан.