Читати книгу - "Тіні під світлом слави, Вікторія Ван"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ніч у Сеулі завжди мала свій особливий ритм. Шум автомобілів, мерехтіння вогнів і тихий гул великого міста огортали все довкола м’яким, але постійним фоном, до якого вже звикли його жителі. Для більшості людей це була звичайна ніч, та не для Катерини.
Вони з чоловіком, якого вона тепер знала під ім’ям Джун, йшли вулицею, намагаючись залишитися непоміченими. Катерина трималася трохи позаду, уважно слідкуючи за кожним рухом Джуна. Їй не давали спокою думки про те, куди він веде її і чому так наполегливо наполягає на тому, що їй загрожує небезпека.
«Що він приховує?» — думала вона, намагаючись не видати своїх підозр. Висока й струнка, Катерина виглядала як звичайна дівчина, що випадково опинилася в чужому місті, однак світле волосся, зібране у недбалий пучок, і незвично великі сіро-зелені очі, що завжди випромінювали спокій і водночас приховану тривогу, відразу привертали увагу. Вона вже звикла до зацікавлених поглядів, але тепер це було незручно, навіть небезпечно. Її тонке пальто захищало від нічної прохолоди, але не від відчуття невизначеності, яке поступово обплутувало її думки.
Вулиці починали порожніти, коли вони звернули в тихий провулок. Катерина майже автоматично обернулася назад, щоб переконатися, що їх ніхто не переслідує. Ніхто. Лише тіні, що коливалися у світлі ліхтарів, слідували за ними.
— Ми майже на місці, — тихо сказав Джун, не обертаючись.
Катерина тільки кивнула, хоча її тривога зростала. Він здавався їй одночасно знайомим і чужим, що викликало внутрішній дискомфорт. Вона не знала, чи може довіряти йому, але на даний момент в неї не було іншого вибору.
Зрештою вони підійшли до невеликого будинку, який виглядав занедбаним і покинутим. Вікна були забиті дошками, двері потріскали від часу, а паркан майже повністю розвалився. Джун не зупинився, просто відчинив двері без ключа, наче знав, що їх ніхто не зачинить.
— Заходь, тут безпечніше, ніж здається, — сказав він, жестом запрошуючи Катерину всередину.
Вона вагалася лише на мить, перш ніж переступити поріг. Всередині все виглядало ще похмуріше, ніж зовні. Пилюка товстим шаром вкривала меблі, а повітря було важким і затхлим, як у місцях, де ніхто не жив протягом багатьох років. Катерина почувалася, наче в пастці, але все ж не зупинилася.
— Що це за місце? — нарешті порушила мовчанку вона, оглядаючись навколо.
Джун закрив за нею двері, після чого важко зітхнув, ніби йому самому не дуже подобалося це місце.
— Це старий притулок, де раніше збиралися такі, як ми. Люди, які потребували захисту. Тепер тут пусто, але це одне з небагатьох місць, де можна сховатися. — Його голос звучав серйозно, але без тривоги.
— Такі, як ми? — запитала Катерина, підозріло піднімаючи брови. — Що це означає?
Джун на мить зупинився, дивлячись на неї так, немов вирішував, чи варто говорити правду.
— Це означає, що ти не така, як усі, Катерино. І це знають не лише ті, хто тебе шукає, але й інші. Ти володієш силою, яку не можеш поки що зрозуміти, але це не головне. Головне те, що її хочуть отримати.
Катерина застигла на місці, уважно вдивляючись у його обличчя, намагаючись зрозуміти, що він має на увазі. Її магія? Вона була лише початківцем у розумінні своїх здібностей, але ніколи не думала, що це може зацікавити когось настільки, щоб переслідувати її.
— Ти кажеш, що знаєш про мої здібності? — вона спробувала приховати здивування у своєму голосі, але Джун помітив його.
— Знаю більше, ніж ти можеш уявити, — відповів він серйозно, підходячи ближче. — Але зараз не час для пояснень. Ти повинна зрозуміти лише одне: твоє життя під загрозою, і тобі потрібно знайти спосіб захиститися.
Катерина почала знову сумніватися. Вона так і не отримала відповіді на свої запитання, і цей чоловік продовжував говорити загадками, що тільки більше дратувало.
— Чому я повинна тобі довіряти? — спитала вона, відчуваючи, як її терпіння починає вичерпуватися. — Я навіть не знаю, хто ти такий!
Джун на мить затримався, ніби вагався, перш ніж відповісти. Він нахилив голову, а його голос знизився до шепоту:
— Я знаю, що ти не віриш мені, але я тут, щоб допомогти. І поки ти не готова почути всю правду, я буду поруч, аби переконатися, що ти залишишся в безпеці. Можливо, колись ти зрозумієш, чому я тут.
Катерина мовчала, намагаючись зібрати думки. Нічого в цій ситуації не складалося докупи, але вона розуміла, що назад шляху вже немає.
Катерина ще довго стояла посеред кімнати, не зводячи погляду з Джуна, поки думки роїлися в її голові. Притулок, сили, загроза... Здавалося, що весь цей безлад усе глибше затягує її в себе, не даючи жодного шансу на спокій. Проте в погляді Джуна було щось таке, що змушувало її довіряти, хоча інтуїція продовжувала кричати про обережність. Але що це було? Страх перед невідомістю чи щось більше?
Джун спокійно стояв біля дверей, спостерігаючи за нею. Він більше не тиснув, не поспішав, не наполягав на швидкій відповіді. Катерина помітила, що його обличчя, хоча й сховане наполовину під капюшоном, виражало втому. Вперше за цей час вона побачила в ньому не лише того, хто мав відповіді на всі запитання, але й когось, хто теж був залучений до цього жахливого хаосу.
Вона зробила крок до нього, намагаючись впоратися з почуттями, що боролися всередині неї.
— Я розумію, що ти намагаєшся допомогти, — сказала вона нарешті, дивлячись йому в очі. — Але чому саме я? Чому ти прийшов до мене? Звідки ти знаєш про мої здібності?
Джун відвернувся, ніби вагаючись, чи варто розкривати більше. Його плечі злегка опустилися, і в кімнаті запанувала тиша. Лише далекий гул міста був слабким нагадуванням про те, що за стінами цього притулку існував інший світ — той, у якому Катерина ще кілька днів тому жила спокійним життям.
— Я не можу розповісти тобі всього, — нарешті сказав він, заговоривши тихо, але рішуче. — Поки що ні. Але можу сказати одне: ти важлива не лише для них. Твої здібності — це ключ. Не знаю, чи готова ти до цього, але ті, хто за тобою полюють, знають про це. Вони знають більше, ніж ти могла б собі уявити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні під світлом слави, Вікторія Ван», після закриття браузера.