Читати книгу - "Мелодія серця, Вікторія Ван"

Наступного ранку Юн прокинулась з важким почуттям, що все складніше приховати власні емоції. Сон був неспокійним — в голові клубочилися думки про Чонгука, Техьона і Шуґу. Вони перепліталися у її житті, кожен по-своєму, але тепер здавалось, що їхні стежки починають сходитися у щось одне, і це змушувало її серце битися швидше.

Вона підійшла до вікна, потягнувшись і вдихнувши свіже ранкове повітря. Сонячні промені пробивалися крізь штори, даруючи відчуття легкості. Але це не допомогло — почуття тривоги продовжувало гнітити її. Телефон вібрував на тумбочці, нагадуючи про обіцянку Техьону написати йому вранці. Вона ще не знала, як почати цей день і що сказати йому.

"Можливо, краще не поспішати," — подумала вона, але водночас знала, що уникати його — не варіант. Вона відкрила месенджер і почала набирати повідомлення.

Юн: "Привіт, Техьон. Як твої справи? Я подумала про твою пропозицію зустрітися сьогодні… Може, варто трохи відкласти це? Мені потрібно подумати."

Її палець завис над кнопкою "Надіслати". Вона вагалася. Щось у ній тягло відправити це повідомлення, але інше — просило дати собі трохи більше часу для ясності.

У цей момент телефон знову завібрував. Вона здригнулась від несподіванки, а коли подивилася на екран, побачила нове повідомлення від Шуґи.

Шуґа: "Що ти робиш сьогодні? Хотів би поговорити. Є дещо, що хочу обговорити з тобою."

Юн прочитала повідомлення кілька разів, намагаючись збагнути, про що може йти мова. Від Шуґи рідко можна було почути такі особисті запрошення. Він був людиною, яка завжди тримала дистанцію, особливо у складних ситуаціях, і тим більше не говорив прямо про свої думки чи плани. Щось тут було незвичне.

Юн відповіла на його повідомлення майже миттєво.

Юн: "Привіт. Так, сьогодні вільна. Коли зможеш зустрітися?"

Після відправлення вона відклала телефон і сіла на ліжко, задумливо дивлячись у стелю. Що саме хоче обговорити Шуґа? І чому він вирішив написати саме сьогодні, коли її думки вже були переповнені Чонгуком і Техьоном? Можливо, все це було випадковістю, але інтуїція підказувала, що попереду чекає щось більше.

Зненацька телефон знову завібрував — цього разу швидка відповідь від Шуґи.

Шуґа: "Біля кав’ярні, де ми бачилися востаннє. За годину підходить?"

Юн відчула легке хвилювання. Вона не знала, чого очікувати від цієї розмови, але щось у тоні його повідомлень натякало на серйозність.

Юн: "Так, підійде. Побачимося там."

Після цієї короткої переписки Юн відклала телефон і піднялась з ліжка. Щось всередині неї тремтіло від хвилювання, але вона знала, що не може уникати зустрічі. Раптово все стало зрозумілим: розмова з Шуґою може дати відповіді на деякі з її запитань, особливо тепер, коли стосунки з хлопцями почали ставати все більш заплутаними.

---

Юн вийшла з квартири, обгорнувшись легким пальто, і поспішила до кав’ярні. Повітря було прохолодним, але не холодним, і день обіцяв бути приємним. Вона намагалася заспокоїти свої думки, але це було важко. Всі події останніх днів, взаємодія з хлопцями і їхні повідомлення, як мозаїка, складалися в одну картину, але все ще залишалися шматочки, яких бракувало.

Підійшовши до кав'ярні, Юн побачила, як Шуґа вже сидить за столиком біля вікна, обернувшись до неї спиною. Він виглядав так само спокійно і стримано, як завжди, але вона помітила, як він трохи нервово смикає пальцями свою кавову чашку. Це було щось нове — Шуґа зазвичай був максимально контрольованим і невимушеним.

Юн обережно підійшла до столика.

— Привіт, — м’яко сказала вона, сідаючи навпроти нього.

Шуґа підняв погляд і злегка посміхнувся.

— Привіт, — тихо відповів він, трохи відвівши очі, перш ніж знову повернути увагу до неї. — Дякую, що прийшла.

— Ти мене заінтригував. Про що ти хотів поговорити? — Юн намагалася зберігати спокійний тон, але її тривога видавалася у легкому тремтінні рук.

Шуґа кілька секунд мовчав, здавалось, збираючись з думками. Потім, нарешті, заговорив.

— Юн… Ми знайомі не так довго, але мені здається, що ти заслуговуєш знати правду. Це стосується не лише мене. Це… складно, але це стосується також і Техьона, і Чонгука.

Юн зніяковіла. Відчуття тривоги в її серці посилилося, адже ім'я Чонгука й Техьона в цьому контексті змусило її одразу насторожитися. Вона намагалася зрозуміти, що саме має на увазі Шуґа, але його спокійний, водночас важкий тон голосу налаштовував на серйозну розмову.

— Що ти маєш на увазі? — її голос звучав трохи вище, ніж зазвичай, що виказувало хвилювання.

Шуґа нахилився вперед, ніби намагаючись зосередитися на своїх словах. Його обличчя було непрочитуваним, але в очах Юн побачила щось нове — роздратування чи, можливо, відчай.

— Ти для нас не просто подруга, Юн. Не лише для мене, але й для Чонгука та Техьона. Ми всі відчуваємо, що в наших стосунках є дещо більше, ніж звичайна дружба. І це... — він зробив паузу, виглядаючи так, ніби шукав правильні слова. — Це стає проблемою для кожного з нас. Ти вже це помітила, чи не так?

Юн відчула, як її серце затріпотіло в грудях. Вона справді відчувала, що щось змінилося останнім часом, але ніколи не наважувалася називати це вголос. І тепер, коли Шуґа озвучив те, що вона боялася визнати, це здалося настільки реальним і несподіваним.

— Але… — вона спробувала відповісти, однак слова застрягли в горлі. Вона не знала, як правильно сформулювати свої почуття. — Я не розумію, що ти хочеш сказати. Я... Я думала, що ми всі просто добре ладимо.

Шуґа стиснув щелепи й нахилив голову, ніби сумнівався в тому, чи варто продовжувати. Але після кількох секунд він зітхнув і продовжив:

— Для тебе це, можливо, виглядає просто як дружба, але для нас усе значно складніше. Чонгук і Техьон... — він зробив ще одну паузу, але цього разу його голос став м'якшим, трохи розгубленим. — Вони закохані в тебе, Юн. І я… теж.

Ці слова пройшли крізь неї, наче холодний вітер, що зриває листя з дерев. Юн завмерла. Вона намагалася переварити почуте, але це було занадто для одного моменту. Шуґа продовжував мовчки спостерігати за її реакцією, даючи їй час осмислити сказане.