Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Вибач,— сказала Робін,— на дорогах жах.

Вона заплатила Моррисові готівкою з нового сейфа й коротко пояснила, що має їхати, але він приклеївся, мов жуйка до волосся, і почав розповідати про нічні есемески від колишньої дружини. Робін намагалася балансувати між увічливістю й холодністю, аж тут на столі, за яким вона колись працювала, задзвонив телефон. Зазвичай вона б не стала відповідати — нехай іде на автовідповідач,— але зараз дуже хотілося обірвати Моррисову балаканину.

— Маю прийняти дзвінок, вибач. Гарного вечора тобі,— сказала вона Моррису й узяла слухавку.

— Детективна агенція Страйка. Це Робін.

— Привіт, Робін,— промовив хрипкуватий жіночий голос.— Шеф на місці?

Робін бачилася з Шарлоттою Кемпбелл усього один раз, та й то три роки тому, тож навіть дивно, що вона одразу впізнала її. Потім ті кілька фраз, які Шарлотта зронила, Робін обмірковувала до абсурду багато разів. Вона розчула тінь насмішки — ніби Шарлотта вважала її потішною. Те, що вона звернулася до Робін просто на ім’я, а Страйка назвала «шефом», теж обурювало.

— Боюся, що ні,— відповіла Робін і потягнулася по ручку; серце калатало.— Залишите повідомлення?

— Нехай передзвонить Шарлотті Кемпбелл. Я маю дещо таке, що йому треба. Мій номер він знає.

— Гаразд,— відповіла Робін.

— Дуже дякую,— таким самим веселим голосом відповіла Шарлотта.— Па-па!

Робін записала: «Дзвонила Шарлотта Кемпбелл, має щось для тебе»,— і поклала записку Страйкові на стіл.

Шарлотта була його колишньою нареченою. Заручини вони розірвали три роки тому, того самого дня, коли Робін прийшла до агенції як тимчасова секретарка. Страйк не прагнув обговорювати цю тему, але Робін знала, що вони були разом шістнадцять років («то разом, то порізно», уточнював Страйк, бо ці стосунки неодноразово розпадалися, перш ніж розвалилися остаточно), що з нинішнім чоловіком Шарлотта заручилася за два тижні по тому, як Страйк від неї пішов, і що недавно вона народила двійню.

Знала вона й інші речі. Покинувши чоловіка, Робін п’ять тижнів прожила в гостьовій кімнаті в помешканні Ніка й Ільзи Гербертів, добрих друзів Страйка. Робін та Ільза й собі потоваришували тоді, а тепер часто зустрічалися в пабі чи за кавою. Ільза не робила великої таємниці зі своєї впевненості в тому, що колись — і що швидше, то краще —Страйк і Робін мусять визнати, що «створені одне для одного». Робін не раз просила Ільзу втриматися від натяків на цю тему, запевняючи, що їх зі Страйком цілком влаштовують дружні та професійні стосунки, але Ільза тільки посміхалася і не вірила.

Робін ставилася до Ільзи дуже прихильно, але просила подругу забути про спроби звести їх зі Страйком абсолютно щиро. Її жахала думка, що Страйк може вирішити, ніби це з її згоди Ільза регулярно намагається влаштувати зустрічі на чотирьох, які чимдалі більше скидалися на подвійні побачення. Останні два запрошення Страйк просто відхилив, і хоча завантаженість агенції взагалі утруднювала будь-яке світське життя, Робін мала неприємну підозру, що Страйк просто розгадав корисливі мотиви Ільзи. Озираючись на власне недовге подружнє життя, Робін була певна, що ніколи не ставилася до самотніх людей так, як Ільза нині ставиться до неї: весело ігнорує чужу вразливість і намагається, часом дуже грубо, влаштовувати чуже особисте життя.

Часто-густо Ільза розповідала про Шарлотту, щоб вивести Робін на тему Страйка, і тоді Робін мучила провина, бо розмови про Шарлотту вона не прищикувала, хоча щоразу після них виникало відчуття, наче вона наїлася фастфуду — ніби й гидко, але хочеться ще.

Так вона дізналася про численні ультиматуми штибу «або я, або армія», про дві спроби вкоротити собі віку («Але в Аррані то була комедія,— презирливо додала Ільза.— Чиста маніпуляція!») і про десятиденне перебування у психіатричній клініці. Робін почула історії, яким Ільза давала назви на взір дешевих трилерів: Ніч хлібного ножа, Інцидент із чорною мереживною сукнею і Закривавлена записка. Також вона дізналася, що Ільза вважає Шарлотту не душевнохворою, а просто стервом, і що вони з Ніком сильно сварилися через неї — і Шарлотта страшенно зраділа б цьому, якби дізналася.

Й от тепер Шарлотта телефонує в офіс і просить Страйка передзвонити. У машині під піцерією Робін, голодна й виснажена, знову обмірковувала цей дзвінок — так язик постійно намацує ранку в роті. Якщо Шарлотта дзвонила в офіс, напевно, вона не знає, що Страйк у Корнволлі зі смертельно хворою тіткою,— а отже, вони навряд спілкуються. З іншого боку, веселий тон Шарлотти ніби натякав на наявність такого спілкування.

Мобільний Робін, який лежав на пасажирському сидінні поруч з мигдалем, задзижчав. Зрадівши нагоді розвіятися, вона взяла телефон і побачила повідомлення від Страйка.

Ти спиш?

Робін відповіла:

Сплю.

Як вона й очікувала, мобільний негайно задзвонив.

— А мала б спати,— без жодних преамбул заявив Страйк.— Ти ж, мабуть, геть убита. Скільки ти стежила за Кудриком, три тижні?

— Я досі за ним стежу.

— Що? — незадоволено спитав Страйк.— Ти що, у Глазго? А Барклей де?

— Він — у Глазго. Вже був на позиції, але Кудрик не сів на літак. Натомість поїхав до Торкі. Зараз їсть піцу, а я сиджу під рестораном.

— Якого дідька він забув у Торкі, якщо коханка чекає у Глазго?

— Приїхав до першої родини,— відповіла Робін і пожалкувала, що не побачить, яке в Страйка стало обличчя, коли вона повідомила йому новину: — Він двоєженець.

Цю заяву зустріла повна тиша.

— Я чекала під будинком у Віндзорі о шостій,— розповіла Робін,— і мала їхати за ним до Станстеда, там посадити на літак і повідомити Барклею, що об’єкт вилетів. Але Кудрик не поїхав до аеропорту. Натомість у паніці вибіг з будинку, доїхав до камери схову, лишив там валізу, а сам вийшов з іншим багажем і без накладки. А тоді