Читати книгу - "Всі системи: небезпека, Марта Веллс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Менса обмірковувала пропозицію. Гадаю, сумнівалася, що важливіше: захист бази й людей тут чи ймовірність, що ворог, який атакував «Дельта-Випад», досі там. Вона глибоко зітхнула, і я вже знав, що зараз скаже лишитися. «Кепська ідея», — подумав я. Навіть не знаю чому. Один з тих імпульсів від моїх органічних частин, які модуль контролю мав би пригнічувати. Я сказав:
— Як єдиний з присутніх тут, хто вже мав досвід подібних ситуацій, я ваш найкращий ресурс.
— Яких ситуацій? — запитав Ґуратин.
Ратті кинув на нього приголомшений погляд.
— Таких, як ця. Невідомість. Дивні загрози. Монстри, що вириваються з-під землі.
Я радів, що не лише мені це питання здалося тупим. Ґуратин, на відміну від решти, був небалакучий, тому я мало що міг про нього сказати. Єдина ауґментована людина в групі, він, можливо, почувався типу самітником, але всім навколо подобався.
— Ситуацій, де персонал може постраждати від планетарних ризиків, — уточнив я.
— Згодна, — підтримала мене Арада. — Вважаю, вам треба взяти з собою вартмеха. Ти ж не знаєш, що на вас там чекає.
Менса досі вагалася:
— Залежно від того, що ми знайдемо, нас може не бути два-три дні.
Арада помахом руки обвела базу:
— Поки що тут нас ніщо не тривожило.
Можливо, люди з «Дельта-Випаду» теж так думали за мить до того, як їх зжерли, роздерли на шмаття чи що там з ними сталось. Але Волеску сказав:
— Зізнаюся, мені буде легше, якщо візьмете його з собою.
З лазарету до потоку підключилася Бгарадвадж, щоб також пристати на мій бік. Тільки Ґуратин нічого не сказав.
Менса кивнула:
— Гаразд, вирішили. А тепер за роботу.
Я підготував велику цикаду до перельоту на інший бік планети (так, довелось ознайомитися з інструкціями). Все максимально уважно перевірив, пам’ятаючи, як раптово в малій цикаді відмовив автопілот. А ми ж не використовували велику цикаду, відколи Менса перевіряла її після доставки (отримавши вантаж, слід одразу все перевірити й негайно сповістити про будь-які виявлені проблеми, інакше компанія ні за що не несе відповідальності). Але все було добре, принаймні так, як мало бути згідно з технічними характеристиками. Передбачалося, що цю цикаду використовують тільки в надзвичайних ситуаціях, і якби з «Дельта-Випадом» нічого не сталося, ми б, імовірно, її й не торкнулись, аж доки б не настав час відправляти її назад з планети.
Прийшла Менса, яка й собі хотіла перевірити цикаду. Наказала мені запакувати кілька додаткових наборів першої необхідності для персоналу «Дельта-Випаду». Я так і зробив, щиро сподіваючись, що вони нам дійсно знадобляться. Хоча насправді вважав, що єдині набори, які, найімовірніше, потрібні людям з «Дельта-Випаду», — поховальні. Ви вже могли помітити: коли мені не байдуже, я песиміст.
Після завершення підготовки Оверс, Ратті та Пін Лі піднялися на борт, а я в надії став біля вантажного відсіку. Але Менса вказала на командний. Я поморщився під непрозорим заборолом і поліз на цикаду.
РОЗДІЛ 4
Ми летіли крізь ніч. Люди проводили сканування та обговорювали нові території поза межами зони наших досліджень.
Їм було надзвичайно цікаво побачити, що ж там ховається, особливо тепер, коли ми дізналися про не надто високу надійність мапи.
Менса призначила всім чергування, зокрема й мені. Новенька ініціатива, але не сильно шкідлива, адже так я отримував у своє розпорядження час, коли не мусив на все зважати чи вдавати, ніби чимось займаюся. Менса, Пін Лі та Оверс по черзі сідали в крісла першого й другого пілотів, тож я не мав перейматися через потенційні замахи автопілота, а міг перейти в режим очікування і переглядати запаси серіалів.
Ми летіли вже довго, цикадою керували Менса та Пін Лі як перший і другий пілоти, аж раптом Ратті крутнувся в кріслі обличчям до мене і сказав:
— Ми чули… нам дали зрозуміти, що людиноподібних ботів… частково виготовляють із клонованого матеріалу.
Я насторожено поставив серіал на паузу. Не подобалося мені, куди він хилить. Уся ця інформація є в загальній базі даних і в брошурі компанії, де зазначено технічні характеристики ботів, які здаються в оренду. Як вчений він про це знав. Та й не схожий він на людину, яка питає про те, що може самостійно перевірити в потоці.
— Так і є, — відповів я, намагаючись надати голосу звичного, якомога нейтральнішого звучання.
На обличчі Ратті читалося хвилювання.
— Але ж тоді, без сумніву… ти маєш почуття…
Я здригнувся. Не міг нічого вдіяти.
Оверс працювала з потоком, аналізуючи дані дослідження. Підвівши погляд, вона насупилася:
— Ратті, чого ти?
Ратті присоромлено відсунувся.
— Знаю, Менса просила не розпитувати, але… — він махнув рукою. — Ти ж бачила.
Оверс прибрала інтерфейс і сказала, зціпивши зуби:
— Ти його засмучуєш.
— Ось про це я й кажу! — він розгнівано затрусив руками. — Ця практика огидна, жахлива, це просто рабство. Його можна назвати машиною не більше, ніж Ґуратина…
Оверс у відчаї відповіла:
— По-твоєму, вартмех цього не знає?
Теоретично, мені не можна заважати клієнтам робити й казати те, що їм хочеться, і якби мій модуль контролю функціонував належним чином, то вибору я б не мав. Також мені не слід стукати на клієнтів нікому, крім компанії, проте тієї миті мені лишалось або поскаржитися на них, або вистрибнути з люка. Я переслав розмову в потік з позначкою «Для Менси».
З кабіни пілота долинув її крик:
— Ратті! Ми про це розмовляли!
Я вислизнув із крісла й подався до задньої частини цикади — так далеко, як тільки міг, — і став обличчям до шафок із припасами й гальюна. То була помилка: вартмех з активним модулем контролю так би не вчинив, але, на щастя, люди нічого не помітили.
— Я вибачуся, — мовив Ратті.
— Ні, просто дай йому спокій, — наказала Менса.
— Так ти зробиш тільки гірше, — додала Оверс.
Я постояв там, доки люди вгамувались, а тоді знову вмостився в крісло й повернувся до серіалу.
А посеред ночі я відчув, що потік зв’язку урвався.
Я ним не сильно користувався, проте зберігав фонове підключення до потоків системи безпеки, щоб вряди-годи позирати на дані дронів і внутрішніх камер — перевіряти, чи все гаразд. Люди, які лишилися на базі, поводились активніше, ніж зазвичай у цей час доби: мабуть, хвилювалися через те, що ми знайдемо на базі «Дельта-Випаду». Ячув, як Арада ходила туди-сюди, а Волеску помалу хропів у ліжку. Бгарадвадж повернулася до свого відсіку, проте не могла заспокоїтись і без упину переглядала в потоці польові нотатки. Ґуратин сидів у хабі й длубався у власній системі. Мені стало цікаво, чим він там займається, тому я почав обережно нишпорити в хаб-системі, щоб з’ясувати. Коли потік здох, здалося, наче хтось дав органічній частині мого мозку ляпаса.
Виструнчившись, я повідомив:
— Супутник вийшов з ладу.
Усі, крім Пін Лі, що керувала цикадою, схопилися за свої інтерфейси. Я бачив вирази їхніх облич, коли вони відчули тишу. Менса зіскочила з крісла і пройшла вглиб.
— Ти певен, що річ у супутнику?
— Певен, — відказав я. — Я його пінґую, але відповіді немає.
У нас лишався локальний потік, що працював від системи цикади, тож ми могли спілкуватися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі системи: небезпека, Марта Веллс», після закриття браузера.