Читати книгу - "Всі системи: небезпека, Марта Веллс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Він тобі не потрібен, — заходилася переконувати мене Менса. — Люди в тебе не стрілятимуть. Якщо поранишся чи якісь частини зазнають ушкоджень, тебе полікують у медичному центрі.
— Якщо люди в мене не стрілятимуть, то чим я займатимуся?
Можливо, я став би її охоронцем?
— Навчишся робити що захочеш, — усміхнулася Менса. — Поговоримо, коли прилетимо додому.
У кімнату зайшла Арада й поплескала мене по плечу.
— Ми такі раді, що ти з нами, — сказала вона і звернулася до Менси: — Представники «Дельта-Випаду» вже тут.
Менса кивнула:
— Треба з ними поговорити. Облаштовуйся. Якщо щось буде потрібно, скажи нам, — промовила вона до мене.
Я сів у дальньому кутку і спостерігав, як різні люди приходили в номер та виходили з нього, щоб обговорити нещодавні події. Переважно юристи. З компанії, з «Дельта-Випаду», з принаймні трьох інших корпоративних політичних організацій та однієї незалежної, навіть люди з материнської компанії «Сірого Кризу». Вони запитували, сперечалися, проглядали записи з камер, показували Менсі та Пін Лі свої записи. А ще дивилися на мене. Ґуратин теж стежив за мною, але нічого не говорив. Цікаво, він не намагався відмовити Менсу купувати мене?
Я трохи подивився розважальний потік, щоб заспокоїтись, і витяг з інформаційного центру станції все що міг про альянс «Збереження». Ніхто в мене не стрілятиме, бо там не стріляють у людей. Менсі там охоронець не потрібен — нікому не потрібен. З усього виходило, що це чудове місце для життя, якщо ти звичайна чи ауґментована людина.
Прийшов Ратті дізнатися, чи все в мене добре, і я попросив його розповісти про «Збереження» та життя Менси в ньому. Він сказав, що коли Менса не виконує адміністративну роботу, то живе на фермі за межами столиці з двома своїми шлюбними партнерами, сестрою та її трьома партнерами. Ще там зграя інших родичів та дітей, порахувати яких Ратті не міг. Потім його покликали відповідати на питання юриста, а в мене з’явився час подумати.
Я гадки не мав, чим займатися на фермі. Прибирати? Ще нудніше, ніж охороняти. Можливо, в мене вийде. Саме такого я мав би хотіти. Усі навкруги говорять, що мав би хотіти.
Мав би хотіти.
Довелось би вдавати ауґментовану людину, а це морока. Довелось би змінитись і змушувати себе займатися тим, чого я не хочу. Наприклад, розмовляти з людьми, ніби я один з них. А ще відмовитися від броні.
Але, можливо, вона мені більше й не потрібна.
Зрештою все вляглось і принесли вечерю. Прийшла Менса і ще трохи поговорила зі мною про «Збереження» та мої перспективи. Сказала, що я можу лишитися в неї, доки не вирішу, чого хочу. Багато про що мені вже встиг розповісти Ратті.
— Ви станете моєю опікункою, — підсумував я.
— Так, — вона зраділа, що я зрозумів. — Там дуже багато можливостей для навчання. Можеш робити що захочеш.
«Опікунка» — слово приємніше, ніж «власниця».
Я дочекався середини зміни, коли всі вже або спали, або з головою поринули у свої потоки, аналізуючи оцінювальні матеріали. Встав з дивана, пройшов коридором та вислизнув за двері.
Я скористався підйомником, який привіз мене в хол, і вийшов з готелю. Many я завантажив раніше, тому знав, як вийти з кільця на нижчі рівні в робочі зони порту. Я носив дослідницьку форму і був схожий на ауґментовану людину, тому ніхто ані зупиняв мене, ані позирав у мій бік більше одного разу.
На межі робочої зони я пройшов крізь бараки докерів до складу обладнання. Окрім інструментів, робітники-люди тримали тут шафки з речами. З однієї я вкрав робочі черевики, захисну куртку, рятувальну маску та спорядження, з іншої — рюкзак, у який згорнув куртку з логотипом дослідницької групи. Тепер я виглядав як ауґментована людина, що вирушила в мандри. Вийшовши з робочої зони, я подався центральним коридором до посадкової зони порту. Я нічим не відрізнявся від сотні пасажирів, що прямували до корабельного кільця.
Перевіривши розклади, я дізнався, що ось-ось вилетить вантажний корабель, яким керує бот. Я підключився до нього зі шлюзу станції і відправив привітання. Він міг мене проігнорувати, але йому було нудно, тому він теж привітався і відкрив потік для мене. Боти, що також є кораблями, під час розмови не використовують слова. Я переконав його, що з ним зв’язався щасливий бот-слуга, який летить до улюбленого опікуна, і запитав, чи не треба йому товариство під час тривалої мандрівки. А ще показав боту, скількома серіалами, книжками та іншими медіа можу поділитися.
Як виявилося, боти вантажних кораблів також дивляться розважальні канали.
Я не знав, чого хочу. Здається, казав уже. Але річ не в тому. Просто я більше не бажаю, щоб інші вказували, чого я хочу, й вирішували за мене.
Саме тому я лечу від вас, докторко Менса, люба моя людино. Коли ви отримаєте це повідомлення, я вже покину Корпоративне Кільце. Геть з обліку, геть з обрію.
Кінець повідомлення вбивцебота.
ПРО АВТОРКУ
МАРТА ВЕЛЛС — американська авторка фантастичної прози, лауреатка найпрестижніших премій у цьому жанрі. Найвідоміші її цикли — «Щоденники вбивцебота» та «The Books of the Raksura». Оповідання письменниці виходили в журналах «Black Gate», «Realms of Fantasy», «Stargate Magazine», «Lightspeed Magazine» та антологіях «Elemental», «Tales of the Emerald Serpent», «The Other Half of the Sky», «The Gods of Lovecraft», «Mech: Age of Steel». Окрім того, Марта Веллс творила в рамках франшизи «Stargate: Atlantis» і випустила книжку «Star Wars: Razor’s Edge».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі системи: небезпека, Марта Веллс», після закриття браузера.