Читати книгу - "Заклання, Сергій Клемін"

Пролунало ще кілька пострілів і ще кілька людей упало у воду. Людей ставало дедалі більше. Вони наближалися, як неминуче рухається лава з бурхливого вулкана. Вони майже заполонили причал. Залишалося лише два патрони. Лора зарядила останні. Але в цей момент трапилося диво – мотор заревів, човен відштовхнувся від берега і стрімко помчав у відкрите дощове море. Люди спробували стрибнути на човен, але Лора знову вистрілила. Інші вишикувалися біля берега і щось гнівно кричали вслід. Човен рухався плавно та швидко. Десь позаду чорнів ландшафт зникаючого Хронгарвіка – маленького дивного містечка, яке виросло на скелястому березі. Шиплячі хвилі розсипалися бризками за бортом. Вони пливли вперед, не знаючи, де на них чекає порятунок. У човні не було ні компаса, ні радіозв’язку. Тільки темне небо та чорний морський обрій. Лора притулилася до Роберта, який керував човном. Вони мовчали. Вона майже засинала.

І тільки темні хвилі шуміли позаду.

Здавалося, двоє втратили час.

Ніч втекла, як витікає холодний пісок між пальцями. Коли Лора прокинулася, до них наближався поліцейський катер. Море було пронизливо спокійним. Обриси судна були видно, крізь серпанок майже бездоганно білого ранкового туману. На катері вітер тріпав мокрий прапор Ісландії. Роберт та Лора зраділи як діти. Вони обнялися, і Лора міцно поцілувала Роберта в губи. Вони точно знали, що тепер вони врятовані.

Коли катер доторкнувся до човна, співробітники морської поліції дбайливо допомогли двом перебратися до них на борт. Гості розповіли поліцейським все, що з ними трапилося, тепер їх відвезуть до Ісландії на острів. Співробітники морської поліції обіцяли у всьому розібратися. Лора полегшено зітхнула. Вона з надією подивилася на морський горизонт. Десь високо в небі літали темні чубаті баклани. Вітер приємно ковзав по руках. На горизонті вже були ледь видно обриси острова.

Лора щиро посміхнулася. Вони врятовані.

Перше, що вона зробить, коли повернеться до рідного міста, відвідає улюбленого психотерапевта. Та й не тільки вона, було б непогано, щоби Роберт теж був там. Весілля доведеться перенести, доки вони не відновлять свої колишні сили. Після того, що сталося, життя буде іншим. Лора поправила волосся на обличчі і вдивлялася в обрій. Там – на острові вона побачила білу пляму знайомого маяка; дахи кольорових будинків і шпиль маленького собору говорили про те, що вони наближаються до острова Грімлей – той самий острів, який приніс їм страждання. Позаду Лора почула розпачливий крик Роберта. Троє людей у поліцейському одязі накинулися на нього та закололи кинджалами. Їхні погляди жадібно кинулися в її бік.

Маска жаху відобразилася на її обличчі.

Тікати було нікуди.

Кінець