Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

xml:lang="ru-RU"> й дістати інтеріоризовану бабусю. Звісно, це стосується будь-яких почуттів і ставлення, й завжди йдеться про багаторазовий закріплений досвід. Наприклад, якщо нас любили в дитинстві, то ми інтеріоризуємо це почуття й далі вже ставимося до себе з любов’ю. Така властивість психіки потрібна, щоб отримувати й передавати досвід, соціалізуватися, зростати тощо.

У терапевтичній практиці часом кажуть, що сором — це зупинка збудження. У людини є енергія, вона чогось хоче. А тоді з’являється хтось — і зупиняє цей порив. Наприклад, дитина на майданчику має багато енергії, їй хочеться бігати, кричати, але дорослий каже перед усіма: «Не кричи» (насправді це текст: «Ти якийсь не такий, не підходиш цьому контексту»). Так відбувається зупинка збудження і з’являється сором.

Директор Клівлендського інституту гештальт-­терапії, доктор філософії Ґордон Вілер у своїй праці «За межами індивідуалізму: до нового сприйняття себе, стосунків і досвіду»10 описує сором як досвід, коли немає підтримки в оточенні. Як безпосередньо в моменті (наприклад, під час публічного виступу), так і загалом у ставленні як мікрокліматі всередині родини. Якщо дитина вередує, а рідні дивляться на неї, закотивши очі, й цокають у її бік, то вона відчуватиме сором. Але якщо з виразу обличчя мами або тата дитина зчитує «Усе гаразд, продовжуй, малечо, ми маємо терпіння», то в неї є опора й підтримка. Якщо ж батьки в команді «Чого верещиш, як різаний», між дитиною і світом відбувається розрив, він відштовхує її. У найкращому разі вона може лише заглядати в нього іззовні, як у чуже вікно.

Сором може стати токсичним, якщо людину постійно соромлять за те, яка вона, якщо її не підтримують і вона змушена пригнічувати своє збудження. Скажімо, батьки не хотіли, щоб дитина народжувалася, вона є небажаною. Це ставлення потім перетворюється на модель виховання: дитині постійно в різних формах кажуть «зникни». Це може закріпитися на рівні самосприйняття, коли емоція затвердіває і стає глобальним почуттям, що впливає на бачення світу.

Ми звикли розуміти сором як щось негативне, але він також корисна біфідобактерія в соціальному організмі, яка регулює взаємини між людьми. Завдяки йому ми не ходимо в театр у піжамі, стараємося бути дисциплінованими, зважаємо на контекст навколо, скажімо, не кричимо гучно в кав’ярнях, тому що там є інші люди, умикаємо авіарежим у кіно, щоб не потурбувати глядачів раптовим дзвінком. І якщо людина, скажімо, вирішить серед сеансу обговорити дизайн нової афіші, їй швидко вкажуть, куди потрібно піти.

Важливо розуміти, що сором залежить від контексту. У різних суспільствах соромляться різного. Наприклад, у нас прийти в театр у в’єтнамках — дивно й незвично, а десь на Канарських островах, де переважно спекотно, — це норма. Але там, наприклад, існують ситуації для сорому. Скажімо, вони оберігають природу, й вивозити з країни якісь корали заборонено. Тому в аеропорту може бути дуже незручно.

Червоний, білий, іспанський

Клінічний психолог, віцепрезидент Європейської асоціації гештальт-­терапії Жан-­Марі Робін поділяє11 сором на «червоний» і «білий».

Червоний сором

«Сором, що показує». Наприклад, під час наради вашу роботу назвали бездоганною, ви зашарілися, почервоніли. Вам нібито й соромно так довго бути в центрі уваги, але почервоніння змушує людей дивитися на вас ще довше. Механізм простий: десь усередині вам хочеться заверещати «Хваліть мене ще! Оце я крутько, еге ж? Ану ще про це поговорімо!». Але ви не можете собі цього дозволити, тому блокуєте бажання й неусвідомлено привертаєте увагу невербально — почервонінням. Схожа реакція може трапитися під час флірту — ніяково, але виникає саме «червоний сором»: він вказує на зацікавленість, привертає увагу.

Білий сором

Це «сором, що ховає». Пов’язаний з бажанням зникнути, провалитися крізь землю. Уявіть, що у вашій роботі знайшли дурну, але критичну помилку, і публічно це обговорюють. Людина не червоніє, а блідне, «зливається зі стіною», зменшується. Білий сором добре знайомий багатьом з нас зі шкільного досвіду: «Ви тільки на нього подивіться. Погуляти вчора не забув, поганяти на перерві не забув, а формулу біля дошки забув. Бач який!».

Окремо хотілось би згадати про ще одне явище — коли нам соромно, але не за себе.

Іспанський сором

Ви прийшли до бару, і раптом хтось із друзів вирішує заспівати караоке. Він співає жахливо, але сам цього не розуміє. Ви сидите в залі й кривитеся від сорому, хоча, здавалося б, чому — це ж не ви співаєте. Щось таке можна відчувати, коли хтось поводиться по-дурному, нетактовно й не розуміє цього.

Це почуття називається «іспанський сором», spanish shame англійською. В іспанській насправді є вислів vergüenza ajena на позначення таких переживань — дослівно «чужий сором», «сором, що належить іншому».

На жаль, сором — наш культурний супутник. Будь-яка автократія пригнічує збудження — ми про це вже розповідали в розділі про злість. Збудження як енергія небезпечне для диктатури. Не можна, щоб люди почувалися вільними: це загроза режиму. А якщо вони почнуть висловлювати своє невдоволення? А якщо це призведе до думок про те, що людина — не власність, що тоді?

Сексуальна енергія в цьому сенсі — одна з базових. Багато того, що ми робимо, так чи інакше пов’язане із сексуальніс­тю. Ідеться не про статеве бажання, а про потяг до життя. Це базова потреба, що була з нами ще до того, як з’явилося філософське поняття любові. У сексуальності криється багато енергії, можливо, це одна з причин, чому