Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Прошу,— почулось у відповідь.
Я ввійшов нерішуче і, знітившись, завмер біля дверей, а вчитель устав і, всміхаючись, підійшов до мене.
— Сідайте, прошу вас! Вибачте мені великодушно, я залишу вас ненадовго.— Він простяг руку до незакінченої воскової фігурки, що стояла на письмовому столі.— Це моє маленьке захоплення, точніше кажучи — слабість, люблю ліпити, коротаю час. Не нудьгуйте, я зразу ж повернуся.
Сегеді пішов до комірчини. Його аж надто люб’язний тон збив мене з пантелику, я не міг уторопати, чи він жартує, чи каже серйозно.
В одному кутку кімнати від підлоги до стелі здіймалися полиці, заставлені восковими фігурками, завбільшки сантиметрів сорок кожна. І на столі стояли незакінчені фігурки. Сегеді саме виліплював їх. Не знаю, скільки їх було, але вони зображали людей різного віку, соціального стану й національності — жінки й чоловіки, веселі й нещасні, жалюгідні й горді, порочні й благородні, добрі й злі. Усі вони були мов живі. Здавалося, ось-ось заворушаться, заговорять, поперевертають тут усе шкереберть. І разом з тим увесь той стелаж був схожий на мумію, прихилену до стіни.
Мій учитель вернувся. Перший урок почався. Сім років учив мене граф Сегеді німецької мови й жодного разу не порушив делікатної чемності й приязної люб’язності. Наш час зліквідував суспільні стани, але я не пам’ятаю випадку, щоб до імені мого вчителя не додавали титулу «граф». Гадаю, що завдячувало цьому не його походження, а поведінка, його манера триматися з людьми.
Граф Сегеді помер дуже старим. Заснув і не прокинувся. Незважаючи на похилий вік і кволе тіло, він до останнього дня життя зберіг здоровий розум і ясну пам’ять.
Крім учнів, ніхто до нього не ходив; вони перші й дізналися про смерть графа. Комісія з мешканців нашого будинку знайшла в його квартирі певну суму грошей. Їх цілком вистачило на похорон. Описали майно: постіль, три пари білизни, повсякденний одяг, ковінька, посуд, паноптикум воскових фігур і великий стос списаного паперу. Колишній начальник Кавказької жандармерії більше нічого не залишив по собі.
Підвал опечатали. Почалася нескінченна судова тяганина, кому має дістатися «квартира» Сегеді. Я вже не пам’ятаю, та це й не цікаво, хто з ким судився, на чиєму боці була правда і хто зрештою поселився в підвалі. Скажу тільки, що, поки правосуддя доходило справедливого рішення, всюдисущі хлоп’ята перетворили підвал на місце своїх романтичних ігор і, звісно, не зважили на те, що майно покійника з доскіпливою точністю було описане в якомусь там акті. Воскові фігурки мали тепер нових власників. Голуби з аркушів графового рукопису табунами пурхали в небі нашого двору. Двірник, бувало, сварився з дітьми, що вони засмічують подвір’я, та на нього ніхто не звертав уваги, поки хлоп’ята не влаштували в підвалі пожежі і в діло не втрутилися пожежники з брандспойтами. Не знаю чому, але тільки після тієї події я зважився ввійти до помешкання свого покійного вчителя і тоді вперше зрозумів, що означало слово «погром».
Я позбирав аркуші рукопису графа Сегеді. Частина їх якимсь чудом уціліла, деякі обгоріли, а інші порозмокали. Я забрав їх додому й розіклав сторінки по порядку. Виявилося, що до рук мені потрапила лише п’ята чи шоста частина його записів. Тоді я не володів російською мовою настільки, щоб вільно читати розгонистий почерк свого вчителя. Та й освіти не мав такої, щоб збагнути основний зміст записів, але одне я розібрав — то була розповідь про життя абрага[3], і навіть та дещиця, яку я прочитав і зрозумів, назавжди запала мені в пам’ять.
Минуло багато часу. І якось мене осяяв здогад, що графів паноптикум — то персонажі його записів. Я спробував відшукати фігурки, хоча б кілька, та нічого не знайшов. І тоді я знову повернувся до уривків його врятованої праці, розшукав згаданих у ній людей або їхніх близьких, записав розказане ними й разом з уривками записів Сегеді пропоную в цій книжці читачеві.
Розділ перший
...Проникли вивідувачі з племені, що поклонялося Мамоні, і розсіяли скрізь зерна спокуси. Впало зле зерно в землю й буйно заврунилося, бо корінням своїм сягало геєни й живилося отрутою її. Виросла квітка красива, але згубна для плоті того, хто припадав до неї, бо дихання її було отруйне. А люд дивився й радів красі тієї квітки, п’янів від її пахощів і не думав про майбутнє.
Упали замки й заминки з тих темниць, де були позамикані вороги розуму й душі людської, і відкрилася дорога Скорпіонам, і розгорілася захланність. Позаздрили люди на чужий достаток, перейнялися злістю одне до одного, і скаламутився розум їхній. Здійняла людина меч на ближнього свого, затулилася щитом від друзів, і не стало народу.
І тоді Туташха вступив у бій з вадами світу. Багато добра зробив він бідним, повергнув у прах багатих; учинив правосуддя над неправедними й захистив зневажених; уселив мир у серця ворогуючих і вигнав зло з душ людських, але примножилося:
зради поміж братами, перелюбства між подружжями, невдячності удостоєних ласки, гордовитості можновладних, криводушності підлеглих, лукавства вчених, підлесливості неуків, лжі книжників
І збентежився тоді Туташха, бо не знав він, як внести мир і спокій у серця. І сказав він, розгубившись:
— Не знаю, що чиню, добро чи зло. Краще схрещу руки на грудях і закличу силу свою до бездіяльності.
І одвернувся Туташха від народу свого, перестав слухати стогін його, бо не був богом Туташха.
Граф Сегеді
...Трапляються люди аж надто обдаровані, але не вміють вони скористатися своїми здібностями розумно. Природжений хист — то одна річ, а вміння ним керувати — інша. Двоє людей, однаково обдаровані, можуть бути морально зовсім не схожі, і кожен з них на свій розсуд використовує наділене йому обдарування. Цінність будь-якого звершення визначається моральністю того, хто звершив його. Я не маю сумніву, що за всіх часів суспільство надавало простір орлові, грифові або пташці, і дорога кожного позначалася його моральними схильностями.
Тривала служба на посаді начальника Кавказької жандармерії, а після відставки певна близькість до тих кіл дала мені змогу від початку до кінця простежити історію, що слушно підтверджує вищесказане. Це історія життя і взаємин двох сильних осіб — абрага Дати Туташхіа та його двоюрідного брата полковника Мушні Зарандіа. Провидіння наділило їх рівновеликим талантом, але несхожість моральна розвела їх різними стежками.
Не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.