Читати книгу - "Спробуй приборкати , Аріна Спел"

Підходячи до батьківського кабінету я почула розмову. Знаю, не гарно підслуховувати. Та говорили вони на підвищених тонах. А я ще не увійшла. Двері були прочинені. То ж технічно, я просто стояла під дверима в нерішучості зайти. 
-Цьому не бувати!! Він не достойний її. - голос батька.

-Наврядчи знайдеться той, хто тебе влаштовує. - мама

-Не в цьому справа. Він не змусить її ні до чого. 
-Ти сліпий? Тільки такий сильний чоловік і зможе скласти їй пару. Чи ти хочеш видати її за слабака, якого вона зламає за півроку, а далі почне нудитись? Шукати пригод?

-Вона може залишитися вдома, скільки заманеться.

-Так, роль старої діви райдужний варіант. Тут не посперечаєшся. 
-Жінко, до чого ти хилиш?

-Дай йому шанс.Він не образить її . Ти ж сам знаєш. Він людина честі. 

-А якщо вона образить його?

-Це ми, якось, переживемо. Про себе хай дбає сам. Не маленький.

По заду почулися кроки. Хтось наближався. Вибору не було. Я стрімко потягнула ручку, відкрила двері і увійшла. 
-​​​​​​Доброго ранку батьку, доброго ранку мамо.

-Мила, ти знаєш з якого приводу ми тут зібралися. Рішення приймати лише тобі. Але не гарячкуй. І памʼятаю, ми завжди на твоїй стороні. Насправді, граф достойна людина і джентельмен. 
Чи бува не ти, таточку, тільки що обурювався його кандидатурою? 
Нам не довелося довго чекати на Дайрена. Він ввійшов майже одразу після мене. Вигляд мав досить кепський, ніби провів безсонну ніч. Темні кола залягали під очима. 
​​​​​​-Погано спали?- я мусила  звернути увагу на цей факт.
​​
-Так, мав необережність скористатися своїм даром. Я можу проникати у сни. Так легше пізнати людину. Підсвідомість видає цікаві факти. Не думав, що мені вдасться. Бо для того я мав снитися цій особі. Та виявилося, що потрапити легко. А от вибратися самотужки я не зміг. Не вистачало сили волі.

І усмішка, така нахабна. Дивиться прямо в очі.

-Ви впливали на сон?- це багато чого б прояснило. От нахаба. Це він в всьому винен. Розпусник. 
-Це не в моїй владі. Навіть якби й хотів пручатися, не зміг би. Я лише спостерігач. 
Я уявила, як домагаюся графа, а він пручається і відбивається. Хоч би в думки не міг залазити. З нього станеться.

-Ні, думок я не читаю. А от яскраві емоції легко зрозуміти.

-Я не розумію, про що взагалі мова- обірвав нас батько.- Давайте перейдемо до справи, якщо є ще потреба. 
Ми всі сіли. Батько з матірʼю з одного боку стола, ми з іншого. 
-Дайрен, я розумію всю серйозність ситуації. Та й ти повинен зрозуміти, мова йде про мою єдину доньку.- останні слова тато наголосив особливо.- Пропоную вихід. Ви залишаєтесь в столиці, я дозволяю залицяння. Місяць-два, поки Абігель не прийме рішення. І яке б воно не було, я підтримаю  її. 
Я бачила як ходили скули в Дайрена. Цього він точно не очікував. В нашому світі так справи не ведуться. Все вирішує старший роду. Питати думку дівчини нікому в голову б не прийшло. А тут сам король. 
Татусевий план здавався ідеальним. Та за два місяці я так загризу його нервову систему, що він сам тікатиме, не оглядаючись. Внутрішньо я вже потерпала руки. 
-Я не маю ані часу, ані бажання на це. Я не буду ходити колами. Закон на моїй стороні. Я маю право на місяць спілкування на моїй території. 
Було видно як тато зжав кулаки, як мама почала ніжно погладжувати його, заспокоювати. 

—Не хвилюйтесь Ваша Високість. Я ніколи не ображу жінку. Зі мною вона в безпеці. 
-Вас би хто убезпечив. - хмикнув батько. - Добре. Місяць. Ні днем більше. Але памʼятайте. За нею стою я!! 
-Я не триматиму нікого силоміць. Даю слово! І ще, мені треба побачити її звіра. Тільки так я зрозумію, чи вона моя істина пара. Хоч це й малоймовірно, та треба виключити таку можливість. 
У мене було лише одне питання. Чого він це каже батькові, а не мені? Навіть не дивиться в мій бік. 
-Я зобовʼязана це робити згідно вашого нікому не відомого закону, прийнятого дикими варварами сотні років тому?

Тато лише заперечно похитав головою. 
-Тоді Ні!!!!

-Накажіть їй. - так і не повертаючи голови в мій бік, ясна світлість звертається до батька. 
-Молодий чоловік. Ви не уявляєте, як би спростилося моє життя, якби я міг їй хоч щось, бодай в чомусь малому, наказувати. Коли вирушаєте? 
-Завтра з ранку. 
Він був невдоволений перемовами. Мабуть, вважав, що все буде інакше. А як бісилася я! Їхати за тридевʼять земель , щоб поставити його на місце. Я б чудово впоралася й дома.

-Зустрінемось за вечерею- тато дав зрозуміти, що розмова завершена.