Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Ярослав дивився на розгублену дівчину, яка так довго жила в його серце, слухав її рідний голос і відмовлявся розуміти те, що вона казала. Крутив у руці паличку, на якій у невеликому віконці було видно дві смужки, і мовчав. Йому нещодавно виповнилося вісімнадцять, перший курс економічного успішно закінчений. Перспективний молодий чоловік, якого чекало блискуче майбутнє. Всі пророкували йому успішне закінчення ВНЗ, роботу у престижній компанії, вдале одруження і низку діточок...

Але, як виявилося, дітлахи не десь там, у далекому майбутньому, а ось вони, красуються у його руці двома смужками на тесті. А ще в душу заглядають величезні зелені очі Віолетти, повні сліз і розпачу. Ця світловолоса дівчинка знову прийшла до нього, саме до нього, тому що в подібній ситуації їй більше нема до кого йти. І добре, що прийшла, дуже добре. Розумниця, що не стала приймати рішення самостійно і не наробила дурниць, за які потім могла б розплачуватися до кінця життя.

Ярослав дуже добре знав, до чого може привести недосвідченість, імпульсивність і страх поділитися проблемами з близькими. Його старша сестра, яка зробила в юності аборт, пожинає гіркоту цієї помилки досі. Забезпечений чоловік, гарна робота, велика квартира і нова машина... все є, а дітей немає. Чи то лікар під час операції був необережний, чи то справа у здоров'ї самої Катерини, подробиць Ярик не знав, але вона більше не зможе стати мамою.

Зате він прекрасно чув через стінку (у них були суміжні кімнати), як сестричка гірко плакала. Батьки, коли все дізналися, теж. Ярослав був упевнений, що навіть зараз, через роки, давно вже переїхавши до Івана, Катруся продовжує ридати в подушку і готова проміняти все, що має, на дитяче ліжечко. Вони з чоловіком подумують взяти малюка з дитбудинку, але це все одно буде вже не те...

Ярослав не хотів бачити на місці сестри Віолу, він навіть думати про це не міг. Ні, ніяких абортів! А її змусять, точно змусять, щоб уникнути ганьби. У Віолетти дуже строгі батьки. Бабуся була такою ж, але зараз її не стало. Із самого дитинства вони забороняли дочці гуляти з хлопчиками і змушували налягати на навчання. Сказали, щоб як мінімум до закінчення школи не сміла заводити стосунки і викинула з голови думки про хлопців, думала тільки про заняття.

Їх батьки дружать вже багато років, тому тільки його Городецькі і підпускали до дочки, нехай і з сотнею застережень. І Ярик, вірний слову, кордонів не перетинав і чекав випускного Віолки, щоб зізнатися і запропонувати офіційно зустрічатися. За минулі роки він стільки разів збирався розповісти про свої почуття, але зупиняв себе, розумів, що нічого не вийде. По-перше, Віола не піде проти батьків, по-друге, її душа була отруєна Тимуром.

Так, його отрута довгі сім років розходилася по її жилах, від самого п'ятого класу, коли Гаджиєв прийшов у їх школу і сів з нею за одну парту. Віолетта розповіла партнеру про нового сусіда і була рада, що у неї з'явився ще один друг. Так, просто друг, як стверджувала вона. Але Ярик бачив куди більше, ніж думала подруга. Бачив, як сяяли її очі, коли говорила про Тимура. Бачив, заглядаючи в її клас, як на перервах вони весело базікали. Бачив, як на шкільних святах, виступаючи з танцем на сцені, шукала його очима в натовпі глядачів.

Але де він тепер? Поїхав до столиці і, здається, найближчим часом повертатися не збирається. Якщо взагалі колись повернеться. А Віолка на межі істерики. І що б не відчувало зараз її серце, не можна дозволити їй зробити непоправне. Досить мовчати, пора сказати те, що вже давно рвалося з язика! І вчинити так, як личить чинити чоловікові, навіть якщо йому всього вісімнадцять.

– Якщо у тебе буде малюк, тоді я... – він проковтнув набіглу слину, не цілком розуміючи, на що підписується, але по-іншому вчинити не міг, просто не міг. – Я стану батьком. Скажемо твоїм, що це був я.

– Що?

– Віолко, все вже трапилося, не змінити, – Ярик намагався міркувати логічно, поклав тест на тумбочку, щоб звільнити руки. – Ми з тобою одружимося, я ніби візьму на себе відповідальність. Не вб'ють же твої мене, правда? Покричать і заспокояться, мої теж. Ну поквапилися підлітки, з ким не буває?!

– Ярику, що ти кажеш, що кажеш?! – вона схопилася за голову. – Ти ж непричетний, у тебе своє життя. Навіщо тобі у все це вплутуватися?

– Та тому що я кохаю тебе, дурненьку! – він стиснув її плечі. – Невже ти цього не бачиш?!

– Ти маєш рацію, я дійсно дурна, – Віолетта вивільнилася. – Тому що розповіла тобі, тому що вплутала... – вона опустилася на підлогу прямо в передпокої, дивлячись перед собою як божевільна. – Ти забудь, забудь все, я що-небудь вигадаю.

– І що ти вигадаєш? – він присів поруч. – У тебе перший курс на носі. Академія фізкультури – це тобі не рядовий ВНЗ, де можна відсидітися на парах, там орати треба. Ще пара-трійка місяців – і живіт не приховаєш, по-тихому народити все одно не вийде.

– Господи, за що мені все це?! – дівчина запустила руки у волосся, на очах знову з'явилися сльози.

Ярик стиснув кулаки. Бажання розмазати по стінці того, хто так з нею вчинив, зросло багаторазово. Але з них двох саме він дорослий і повинен мислити ясно.

– Віоло, давай зробимо так, як я сказав. Це найкращий вихід.

– Яр, я прийшла за порадою, а не для того, щоб повісити все це на тебе, – схлипнула вона. – Ти не повинен підставлятися, мої тебе на місці закопають.

– А хіба у мене є вибір? – він підняв її обличчя і витер дівочі сльози. – Від самої твоєї випускний ночі у нас обох його вже немає...