Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

На останніх словах кутик її рота несвідомо смикнувся. 

Он воно як, як каже пан ректор.  Неясні здогади почали виникати у моїй недосвідченій голові. 

Схоже вони з тою професоркою не мирять. І схоже старшокурсниці, гм, не володіють потрібними навичками. Що ніби натякає на педагогічні таланти панни професорки. Або на її зайнятість гардеробом королеви.

Ну що поробиш. Я тоді була ще молода і недосвідчена. І не здогадалася ні про що. Навіть про те, що треба спочатку зібрати факти, а потім будувати гіпотези.

Та в цьому і є сенс навчання самотужки - дійти до всього самій і не набити по дорозі занадто багато гуль.

Ми йшли довгим коридором між шафами, вішаками й стелажами. До речі напівпустими. 

Схоже, Академія переживає не найкращі часи. Ну або у мене неправильні уявлення про  добробут академій. Або хтось краде ніпадєцкі.

На численних стелажах зберігалися нечисленні й розрізнені спідниці, сорочки, штани, мантії, чотирикутні шапки з китичкою, три умовно дівочі  туфлі, кілька пар берців різного розміру й чоловіча білизна. Мого розміру й справді не було. І я не бачила в цьому нічого трагічного. Я ж ще виросту.

Але мені сказали, що нехлюйський вигляд шкодить репутації Академії. І звертання до швачок за межами Академії теж шкодить. І якщо підкасати рукави й поділ… теж шкодить?

Скільки мороки через всяку фігню!

В кінці нашого квесту Комірниця сан вивалила мені на руки таку купу шмоття, якої у мене зроду не було. Бо навіщо стільки?

Після цього панна Кімора натягла капелюха на самісінькі брови й відкашлялася, наче тато перед тим, як оголосити мені тиждень без розваг.

- Доведеться звернутися до професссссорки. 

Ого, я й не знала, що в цьому слові так багато с.

Не мирять, стопудово. І чого їм ділити, здавалося б? У комірниці все таке матеріальне у віданні. У професорки - магічне.

Але табличка на вході до деканату була цілком матеріальна.І дрібно списана чи то титулами, чи вчОними званнями.

Око вихопило останній рядок Магістр протидії технологіям кольорових революцій та Філософський Камінь". Це назва книги чи погроза?

Складний вираз обличчя сухопарої, витонченої й без жодних бородавок  на носі (зате з окулярами на лобі) жінки, що розслаблено сиділа у вигідному кріслі, підтвердив мої підозри. Панна декан явно воліла б продовжувати там сидіти, а не перейматися проблемами комірниці.

Гм, в чому б там не була причина, у взаєминах  цих двох панн явно все складно.

Тому я зробила своє обличчя простішим по максимуму і скромно опустила очі. 

Мої руки мали дуже худий вигляд, коли цнотливо обіймали оберемок одягу, який треба було нащось  підганяти до того, що у мене замість фігури.

Ну ви ж в курсі - самотні тьоті жаліють недогодованих дітей. Може прокатить?

- Панно комірнице, я вкотре прошу вас не турбувати мене під час перерви. - процідила декан. - Вдячна, що ви виділили на практичні заняття ці кілька ганчірок. Але я замовляла набагато більше. І не треба було мене відволікати від роздумів про навчальний процес цими кількома клаптиками…

- Панно професссссссорко, я привела цю панночку, щоб ви доручили комусь привести до ладу її форму. Або навіть зробили це самі. В якомусь іншому випадку я б до вас не зверталася. От, подивіться.

І володарка бородавок показала володарці окулярів на лобі ректорову записку. 

Та глянула на папір так, наче там її смертний вирок. І на мене  - наче я той вирок приведу до виконання.

І ми, три панни, хвилиною мовчання вшанували мудрість пана ректора, ну або його адміністративний геній. Не знаю, що вони там вшанували. Але таки пісних мармиз я в житі не бачила. І такої неспровокованої нічим ненависті до себе - також.

- Пан ректор звісно знає,що робить. - сказала декан і приклала руку до лоба в трагічному жесті. - але я мушу доповісти її величності, що буде затримка з бальним луком.

- Пан ректор нічого не пише ні про які доповіді. Він пише про те, щоб все відбулося швидко. Мені ще треба знайти помешкання для адептки. В крокові доступності до пана  Ректора.

І от чого вони на мене так дивляться?

- Шановні панни начальниці, а можна, ми прискоримо процес тим, що мені поки що знадобиться один комплект - повсякденний. А все інше як-небудь потім. І зі взуттям можна не морочитись. Я туди паперу напхаю, і воно не спадатиме. - і я чарівно посміхнулася. 

Чари як завжди подіяли. Бо не кожного дня доводиться бачити посмішку реально від вуха до вуха. Та й вуха у мене до речі досить далеко одне від одного.

Професорка мало не впустила чашку, яку тримала в руках весь цей час. І правильно зробила, що не впустила. Бо облилася б,  і знову довелося б гаяти час.

- Адептко, ми раніше з вами ніколи не бачились? - спитала вона.

Гм. Я розраховувала на дещо інший ефект.

- Ніколи, панно професорко. Хіба що ви  колись бували в центрі північних боліт. У самій Кріповій Трясовині.

- Ні, дякую вищим силам. - побожно сказала панна декан. Входить, здалося.

Краєм ока я побачила скептичний усміх панни комірниці. Він ніби натякав на те, що панні професорці нічого не здалося.  

А оце вже може стати проблемою.

Панна декан, яка і не подумала представитись, вказала мені на столик, я склала туди оберемок мантій і спідниць, зверху поставила дві туфлі. Одну з пряжкою, іншу на шпильці.

- Роздягайтесь. - скомандувала  побутова магічка.

Ннну, якщо ви так просите. 

Я скинула комбез і взуття.  І дві панни одночасно підперли підборіддя кулачками й жалісно похитали головами.

- У нас є душ, адептко. - сказала панна бородавка.

- Це невимовно приємна новина. Обов’язково скористаюся ним. Я скучила за водою. Але тільки після того, як ми виконаємо розпорядження пана ректора. Він чекає на мене. У нас ще багато роботи на сьогодні. - ввічливо відповіла я і значуще пограла бровами.