Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

Альба повела мене в парк на прогулянку. Я оглянула територію та палац, а потім вирушила до своїх покоїв. В дорозі я спала погано, і тому, варто було мені тільки прилягти на м'яку перину, як я поринула в глибокий сон без сновидінь.

Розбудила мене Альба на вечерю, але від денного сну в мене розболілася голова. Я передала через покоївку вибачення герцогу і залишилася в ліжку, та незабаром знов заснула.

А прокинулася, коли у вікно яскраво світив місяць. Потягнувшись, я сіла на ліжку, дивлячись на великі вікна.

У нашому палаці такі були лише у панському крилі, у кількох кімнатах. Інші приміщення доводилося висвітлювати свічками та лучинами. А у палаці герцога де Валуа такої проблеми не виникало, скрізь красувалися шикарні вікна з прозорими шибками. Одне тільки це скло за вартістю тягнуло на цілий статок.

Відкинувши ковдру, я спустила ноги з ліжка і відчула м'який ворс килима – ще одна частина розкоші мого нового будинку.

Вийшовши зі спальні, я побачила таріль на столику у вітальні. Альба принесла вечерю мені до кімнати. Очевидно, вирішила, що я зможу перекусити, якщо прокинусь.

Взявши з таці круасан, я зробила собі замітку, що треба буде поговорити з покоївкою. Вона, здається, хороша людина.

Запивши холодним чаєм, я відставила кухоль і наважилася вийти в коридор. Я боялася заблукати в палаці без супроводу, але вирішила просто пройтися до найближчого повороту.

Тільки відчинивши двері, я почула незрозумілі звуки. З хвилину я розмірковувала: вийти в напівтемряву коридору або зачинити двері, залишившись у покоях. Але потім спало на думку, що можливо, комусь погано і потрібна допомога, і я рішуче вийшла. Свої двері залишила прочиненими, щоб відразу знайти кімнати, коли повертатимуся.

Очі швидко звикли до темряви. Я тихо, на пальчиках прокралася до рогу і визирнула з-за нього. Від побаченого я завмерла на місці, боячись зробити навіть вдих. Грудну клітку стиснуло.

Погано, здається, нікому не було. А декому швидше навіть навпаки. Деяким виявився мій майбутній чоловік, герцог де Валуа, який в одній із ніш затискав служницю. Займалися вони явно не вивченням писань про Діла.

Мене замутило і я скоріше відсахнулася, сховавшись за рогом і припавши до стіни. Постаравшись заспокоїти серце, що збиралося різко вистрибнути з грудей, і відігнати кров, що ринула в щоки, я так само тихо й обережно повернулася до своїх покоїв. Щільно зачинила двері та опустилася на диван.

Здається, зачати спадкоємця герцог не проти й зі служницею.

Тряхнувши головою, я постаралася викинути цей епізод з голови, хоча образи побаченого все норовили повстати перед очима.

Довелося йти до спальні, запалювати свічку та шукати у своїх речах книги. Гидливо відкинувши посібник із задоволення чоловіка, я взяла схвалений матінкою роман і поринула в читання.

Моя покоївка прийшла на світанку.

- Чи добре вам спалося, леді? - Запитала вона беземоційно. Я намагалась посміхнутися, але перед очима виплив нічний епізод, і я судомно ковтнула:

- Так, все було добре, Альба.

Дівчина знову наповнила для мене ванну, і я поринула в теплу воду, що пахла трояндами.

- Альба, - гукнула я дівчину. Вона повернулася до мене, відірвавшись від розкладання приладдя для зачіски. Від її холодного погляду я на мить розгубилася, але все ж таки запитала: - А багато людей приїхало на весілля?

- Ні, - спокійно відповіла дівчина. – Третє весілля герцог вирішив організувати скромно. Приїхали тільки найближчі друзі Його Світлості.

- А жрець? У Вомон-ле-Тіссен є свій жрець?

- Ні, - відповідаючи, служниця незадоволено підібгала губи, але я так і не зрозуміла, це я докучала їй розмовою або тема про жерця. – Він запрошений. У замку лише капела. Якщо потрібен служитель Діла, доведеться їхати в місто Брум.

- Хм, - я задумливо постукала пальцем по краю ванної. - Альба, розкажи мені, будь ласка, як любить проводити час герцог?

Дівчина полишила спроби залишитися в тиші та присіла поруч на табурет, пошукала очима по підлозі й неохоче почала:

- Якщо ви маєте намір проводити з Його Світлістю багато часу, вам варто змінити плани. Герцог захоплюється полюванням, але не терпить на ньому присутність жінок. Він може дозволити собі влаштувати святкування у палаці, викликати з Брума жриць Діла, а всіх жінок замкнути по кімнатах. Окрім тих, якими він чи його гості... не гидують.

Мені з кожним словом ставало все сумніше. Пересмикнувши плечима, я змусила себе підняти погляд і продовжити слухати покоївку. Вона продовжувала спокійно, ніби це було нормальним:

- Ще герцог захоплюється грою у крокет та поло. Але не допускає до неї жінок, навіть на прохання їхніх чоловіків. Єдине в чому жінка гарна на думку герцога – у ліжку.

- Дякую, Альбо, - придушено подякувала я, відчуваючи як палають щоки та нестерпно хочеться пірнути з головою під воду.

Коли служниця допомагала мені одягатися, в голові дозріло нове запитання:

- А книжки у палаці є?

- Звичайно, ціла бібліотека, - статечно озвалася дівчина, зашнуровуючи нижню сорочку. - Його Світлість, щоправда, туди рідко навідується.