Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Я не спатиму з тобою, навіть не мрій про це, — стягуючи шкіряну куртку, квапливо випалила я. Навряд чи спрацює, але спробувати варто.

— Отак зацідила мені в лоб? Без попередньої підготовки й не пом’якшивши удару? — насупився він. — Ти не дала мені жодного шансу, Бесс!

— Тож ти визнаєш, що весь цей цирк заради прощального сексу?

Якось дуже просто. І легко. Втім, Соретті, мабуть, сподівався на неписане правило: попередив — отже, позбувся претензій в майбутньому. Присяжні на таке виправдання не поведуться. Як і я.

Ображено підібгавши губи, Тоні встромив два пальці в беззахисну під його натиском серцевину томата, який від розпачу плюнув пунсовим соком на сорочку. А я напружено ковтнула слину. Він міг би скористатись ножем. Міг би задіяти будь-що, тільки не свої кляті руки. Навіщо ж так безжально і… еротично.

Тримаючи, на мою думку, безпечну відстань між нами, я ніяк не коментувала його знущання з продуктів. Напевне, мала б, але вирішила почекати та подивитись, що ще встругне бос. Якого біса він взагалі зачепився на кухні? Чому готує? Що сталося? Це пов’язано зі мною чи в нього ліричний настрій, ось і все? Занадто багато питань, і відповіді поки я не мала на жодне.

Будь-яка домогосподарка вже збожеволіла б через пляму, узялася присипати її сіллю або своєю особистою секретною зброєю проти забруднень, чи відчайдушно матюкалась б як я; а Тоні просто гмикнув і розстебнув двійко верхніх ґудзиків, не пов’язаних з томатним соком взагалі ніяк. Зі мною — можливо.

Тепер я бачила темні завитки в нього на грудях, — ніби за ранковою появою білявки без трусів — і вона не перша, кого я зустрічала, — не здогадалась, що він давно вже досяг статевої зрілості, — і срібний ланцюжок з Дівою Марією. Я ніколи не питала, але вона безперечно пов’язана з чимось чи кимось пам’ятним для нього. Він міг би обвішатись золотом і платиною, як новорічна ялинка чи справжній репер, тож справа була точно не в грошах.

— Твої припущення зачіпають мене за живе, Лізбет.

Якби не карі очі, що світилися диявольським лукавством, може, я б ще повірила його ображеному тону, та Тоні слід взяти пару уроків на Бродвеї, бо з переконливістю в нього не дуже. Принаймні, зараз.

— Та невже? Я швендяла перед твоїм батьком у самісінькій білизні, за це ти вирішив позбутись мене. Все логічно. Для цього не потрібно бути генієм.

— Так, швендяла, — погодився бос, — та як з цього народився висновок, що я спокушаю тебе в режимі реального часу?

Бо ти секс-машина, дорогенький, й мета усього твого життя — залізти в кожні труси, що трапляються на твоєму шляху.

— Жартуєш? — здивувалась я. — Всім відомо, що ти позбуваєшся покоївок двома способами: через скандал або через ліжко.

— То я у вас проблемний клієнт? — реготнув він.

Та ти Кевін Макалістер усіх покоївок Мангеттену, любий!

— А ти себе вважаєш янголом небесним? — форкнула я.

Соретті вдавано жахнувся, не припиняючи мучити томат. Тепер настала черга ножа: сталевим метеликом його лезо шпарко пурхало над соковитою м’якоттю, перетворюючи її на пюре. А Тоні, виявляється, вміє не тільки бюстгальтер зі швидкістю світла розстібати.

Нізащо не подумала б, що він вміє готувати й доволі вправно це робить. Так, він син власника трьох ресторанів, а той починав хлопчиком на побігеньках у звичайній піцерії, але це ще нічого не означає: нащадкам співаків не передається у спадок ангельський голос, акторів — здатність майстерно перевтілюватися в інших людей, фінансистів — бачити світ у вигляді відсотків та нулів. Схоже, рано я поставила хрест на цьому шибайголові. Хоча вміти блискавично шаткувати продукти та випестувати смаки готової страви так, щоб за неї можна було вмерти, — різні рибки, нехай і з одного ставка.

— Якщо я й справді планував скінчити сьогоднішний день з тобою в ліжко, оце, — Тоні зробив коло кінчиком ножа в повітрі, вказуючи на мій одяг, — мене анітрохи не збуджує.

Опустивши очі, я хутко оглянула себе та не виявила нічого відштовхуючого в джинсах та футболці з емблемою коледжу, який подарував мені пропащий диплом та багаторічну позику. Як і нестерпного примхливого боса-італійця. Так, це не його улюблена «Ла Перла», але ж і я зараз не рачки під канапою з мітелкою для пилу в дупі.

— Це твої проблеми. Багато хто не звернув би на мої лахи жодної уваги, зірвав би їх з мене як справжній чоловік, і повалив на ліжко, — схрестивши руки на грудях, не тому, що мені кортіло привернути до них босову увагу, повідомила я.

Не те щоб до мого ліжка була справжня черга, як з відвідуванням ліжка Соретті, та це його геть не стосується.

— З заплющеними очима?

— Та яка бляха різниця?! — верескнула я, остаточно втрачаючи спокій. Гаразд, можливо я дійсно поквапилась з висновками, і Тоні справді не збирався вкладати мене на лопатки і позбавляти роботи оргазмами, та що в біса тут відбувається тоді? Бо він точно мав якийсь план й чітко слідував йому, не перериваючись, навіть коли перемовлявся зі мною.

Кухня сповнилась шипінням — томат нарешті вирушив на сковорідку. А Соретті, спостерігаючи за мною, пустотливо підчищав пальці язиком, злизуючи з них сік, а слід від томатного поранення на єгипетській бавовні додавав йому звабливості, немов доказ невдалої дуелі за чергову пустоголову кралю на ніч.

— І чого ти прагнеш, граючи тут у «Пекельну кухню»? — змахнула я руками — розставлене безладно по столу кухонне приладдя не тішило. І чому мені здається, що прибиранням він займатись не буде? А за один раз все це у посудомийну машину не влізе…

— Розважаю тебе, любонько Бессі, хіба в контракті немає такого рядка? — щиро здивувався він, перш ніж зник за кухонним острівком. Після чого під мармуровою стільницею обурено загримів посуд, а через кілька секунд Соретті знов з’явився переді мною зі здобиччю — глибокою каструлею. — Нагодую тебе капеліні, найніжнішою пастою, — не вистачало тільки пальців біля рота і прицмокування, так він рекламував страву, котру обрав для вечері, — її ще йменують волоссям янгола.