Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Увімкнув радіо. "Не дуже гупало". Окей. Перша хвиля: унц-унц — не те, друга — аналогічно, третя… На четвертій полилася ніжна мелодія. Флейта, потім скрипки, арфа, фортепіано...

— Залиш, залиш! — вигукнула Таня, відволікшись від шептання з братом, — це Іl divo!

— Добре, — поглянув у дзеркало. Злата забилась у куток біля дверцят, і він міг бачити лише її плече й пасма русявого волосся, що лежали на ньому. Йому здалося, що вона заплакала, але в голові не виникало жодної ідеї, як покращити її настрій.

I believe in you (я вірю в тебе) — линули оперні голоси, а в голові — жодної ідеї.

Вони їхали по дощовій трасі мовчки, салон наповнювала музика.

— Дуже гарно співають… — несподівано сказала Розарія Павлівна,— якби ще знати про що…

— Я можу перекласти, — Артур сказав це досить сухо і недбало.

Someday I'll find you (Колись я тебе знайду)

Someday you'll find me too (Колись ти мене теж знайдеш)

And when I hold you close (І коли я обійму тебе міцно)

I'll know that is true (Я буду знати, що це правда)

Follow your heart (Йди за покликом свого серця)

Let you love lead through the darkness (Дозволь коханню провести тебе через темряву)

Back to a place you once knew (До місця, яке колись знав)

I believe, I believe, I believe in you (Я вірю, я вірю, я вірю в тебе)

Follow your dreams (Йди за своїми мріями)

Be yourself, an angel of kindness (Будь собою, ангелом доброти)

There's nothing that you can not do (Немає нічого, чого ти не можеш зробити)

I believe, I believe, I believe in you

I believe, I believe, I believe in you

I believe, I believe, I believe in you

(Я вірю, я вірю, я вірю в тебе) Ну, тут повторення…

Розарія Павлівна недовірливо поглянула на нього.

— Ви хочете сказати, що синхронно переклали пісню, не придумали?

— Так.

— Ви так добре знаєте англійську? — невже цей бандюк — розумний?

— І англійську теж, — сказав Артур, навіть не повертаючи голови.

— Розаріє Павлівно, Артур — програміст. Він дуже добре знає англійську, — сказала Таня. — А ще він…

— Таню, я не потребую адвокатів, — Артур відмахнувся від дівчини і вимкнув радіо, бо почалася зовсім інша композиція, — Розарія Павлівна вже склала про мене думку.

Натомість він увімкнув диск. Незвичний мікс симфонічного оркестру і металу полився в салон. Nightwish.

Артур трохи зменшив звук, і, хоча деякі моменти змушували Розарію морщити ніс, вона нічого не казала. Він незворушно дивився на дорогу й іноді у дзеркало заднього виду, на Злату, але вона сиділа у куточку, як і раніше.

Тривалий час вони їхали мовчки, потім Артуру подзвонили. Він одяг на вухо гарнітуру hands-free і прийняв виклик, не стишуючи музики.

— Привіт. Так. Я ще не в місті, повертаюсь. За кермом. Я тебе слухаю. Мамо, я не знаю, вирішуйте самі, не треба вплутувати мене у ваші розбірки. Григорій — твій чоловік, ти його дружина, він мені навіть не батько, вирішуйте якось між собою. І Артема теж не чіпайте. Ну, ма-а-ам… — він довго щось слухав. Пару разів намагався вставити фразу, але потік слів з того кінця був надто щільним. Він поглянув у дзеркало заднього виду. Злата так і сиділа у куточку, певно дивилась у вікно, її лиця він не бачив, лише плече. А так хотілось… — Мамо, ну до чого тут вдячність? Ви — сім'я, вирішуйте між собою. Я тут яким боком? Ну і що, що я твій син? Він же не бухає, не б'є тебе, просто має власну думку, яка, на ПРЕВЕЛИКИЙ жаль, не збігається з твоєю. Поговоріть нормально вдвох, БЕЗ твоєї подруги... Мамо, ти ж вийшла за цього чоловіка заміж, отже не вважала тоді його ідіотом. Розбирайтеся самі. Я не буду втручатись і нікому ніякі поради давати теж не буду. Так, я найгірший син. Так. Не буду сперечатися. Бувай, а я тебе люблю. Цілую, — Артур скинув дзвінок.

— Що знову? — запитав Жека.

Артур похитав головою і нічого не відповів. Розарія відмітила для себе, що батьки його розлучені. Він їде з батьком за кордон, у матері — інший чоловік. Можливо, в батька теж інша сім'я.

Скупчення машин попереду вказувало на те, що сталась аварія. Вже були швидкі, надавалася допомога постраждалим, даішники оформлювали ДТП, кутались у плащі, ховаючись від дрібного дощу, ходили з рулетками й заміряли гальмівні шляхи. Всі мовчки подивилися на чотири машини, що втаранились одна в одну. Поруч з машинами лежало два тіла, накритих чорною плівкою.

— Який жах… — сказала Тетяна. — Як же це?

— Висока швидкість, погана видимість, непристебнуті паски безпеки, куплені права, — сказав Жека.

Розарія озирнулась на Злату. Дівчина вилізли зі своєї хованки, відсунулась від вікна, ніби хотіла бути подалі від мертвих тіл. Артур не міг не помітити, що дівчина зблідла. Боїться мертвих? Побачене збентежило її, вона стисла губи, охопила себе руками, а потім знову залізла у свій куточок. Артуру так захотілося обійняти її, заспокоїти. Та хоч би взяти за руку... Кримінальний кодекс — нагадав собі. Повільно проїхали повз ДТП. Залишивши позаду аварію, Артур додав газу.