read-books.club » Детективи » Карти на стіл 📚 - Українською

Читати книгу - "Карти на стіл"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Карти на стіл" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 56
Перейти на сторінку:
на увазі саме те, про що казав. Шайтана був людиною, яка пишалася своїм мефістофелівським ставленням до життя. Він був страшенно марнославним чоловіком. А ще нерозумним. От тому він тепер і мертвий.

– Я розумію, про що ви, – сказав суперінтендант. – Прийом у форматі восьмеро гостей і сам господар. Четверо, так би мовити, «нишпорок»… і четверо вбивць!

– Це неможливо! – вигукнула місіс Олівер. – Абсолютно неможливо. Я не вірю, що хтось із цих людей може бути злочинцем.

Суперінтендант Баттл замислено похитав головою.

– Я не заявляв би про це з такою впевненістю, місіс Олівер. Вбивці ані зовнішнім виглядом, ані поведінкою абсолютно не відрізняються від інших людей. Дуже часто це цілком приємні, тихі, виховані й освічені люди.

– У такому разі я вважаю, що це доктор Робертс, – впевнено промовила жінка. – Щойно я його побачила, то інстинктивно відчула, що з цим чоловіком щось не так. А мої інстинкти ніколи мене не підводять.

Баттл звернувся до полковника Рейса.

– А ви що думаєте, сер?

Рейс знизав плечима. Він подумав, що це запитання стосується слів Пуаро, а не підозр місіс Олівер, тож відповів:

– Може бути, дуже навіть може бути. Це означає, що принаймні щодо однієї людини Шайтана таки мав рацію! Зрештою, він же лише міг підозрювати, що ці люди були вбивцями, – він не міг знати цього напевне. Може бути так, що він мав слушність щодо всіх чотирьох, а може, й лише щодо одного. Проте тут сумнівів немає: хтось один таки є вбивцею, і смерть Шайтани – підтвердження цьому.

– Один із них перелякався, що його викриють. Гадаю, так усе й було. А ви що скажете, мсьє Пуаро?

Той кивнув.

– Покійний містер Шайтана був відомий своєю ексцентричністю, – промовив детектив. – А ще він мав небезпечне почуття гумору і репутацію безжалісної людини. Жертва подумала, що Шайтана так розважається і збирається от-от видати її поліції – власне кажучи, вам! Він (чи вона), мабуть, подумав, що Шайтана мав беззаперечні докази.

– Але чи мав він їх?

Пуаро знизав плечима.

– Про це ми ніколи не дізнаємося.

– Це доктор Робертс! – ще раз упевнено заявила місіс Олівер. – Він такий надзвичайно люб’язний, а вбивці часто поводяться люб’язно. Це їхнє прикриття! На вашому місці, суперінтенданте Баттл, я його негайно заарештувала б.

– Гадаю, що так нам і довелося б чинити, якби Скотленд-Ярдом керувала жінка, – сказав Баттл, а в його очах, що ніколи не видавали жодних емоцій, на мить аж зблиснули вогники. – Але, розумієте, оскільки розслідування ведуть лише чоловіки, то мусимо діяти обережно. Мусимо підбиратися до істини крок за кроком.

– Ох ці чоловіки, – зітхнула письменниця й одразу почала продумувати про себе тексти майбутніх газетних статей.

– Краще покликати їх зараз, – вирішив суперінтендант. – Не варто змушувати їх чекати занадто довго.

Полковник Рейс уже почав підводитися.

– Якщо ви хочете, щоб ми пішли…

Вловивши промовистий погляд місіс Олівер, Баттл на мить завагався. Він прекрасно знав, ким насправді працює полковник Рейс, та й Пуаро не раз співпрацював із поліцією. Проте у випадку з місіс Олівер потрібно було трохи вийти за межі правил. Але суперінтендант Баттл був доброю людиною. Він згадав, як вона сьогодні програла три фунти й сім шилінгів, а проте гідно й безжурно визнала поразку.

– Я не проти, щоб ви залишилися, – сказав він. – Але попрошу вас не втручатися (на цих словах він поглянув на місіс Олівер), а також абсолютно нічого не казати про те, що повідомив нам мсьє Пуаро. Це була невеличка таємниця Шайтани, яка, власне кажучи, з ним і померла. Все зрозуміло?

– Абсолютно, – відповіла місіс Олівер.

Баттл підійшов до дверей і покликав констебля, який чергував у коридорі.

– Зайдіть до маленької курильної кімнати. Там буде Андерсон із чотирма гостями. Скажіть докторові Робертсу, що ми чекаємо на нього тут.

– Я залишила б його насамкінець, – зазначила місіс Олівер. – Я маю на увазі, що зробила б так у книжці, – вибачливо додала вона.

– У реальному житті все трохи не так, – промовив Баттл.

– Я знаю, – сказала письменниця. – У реальному житті все не так добре продумано.

Доктор Робертс увійшов уже не настільки енергійним, як раніше, кроком.

– Слухайте, Баттле, – почав він, – та це якась повна чортівня! Даруйте на слові, місіс Олівер, але так воно і є. Як лікар, я просто не можу в таке повірити! Щоб чоловіка хтось зміг заколоти, доки троє інших людей сидять за якихось кілька ярдів від місця злочину. – Доктор Робертс замахав головою. – Ух! Я на таке ніколи не пішов би! – Кутики його губ легенько здійнялись в усмішці. – То що мені сказати чи зробити, щоб переконати вас, що я не вчиняв цього злочину?

– Ну, можемо обговорити мотиви, докторе Робертс.

Лікар почав активно кивати головою.

– Тут усе просто. У мене не було ані найменшого мотиву зводити бідолашного Шайтану зі світу. Я його навіть добре не знав. Він мені подобався… був таким цікавим чолов’ягою. Щось було в ньому східного. Звісно, я знаю, що ви ретельно вивчите наші з ним зв’язки. Я не дурний і розумію це. Але ви нічого не знайдете. Я не мав абсолютно жодної причини вбивати Шайтану, і я цього не робив.

Баттл кивнув, не змінюючи свого дерев’яного виразу обличчя.

– Гаразд, докторе Робертс. Ви ж розумієте, що я мушу перевіряти всіх і все. Ви ж бо людина розумна. Чи можете ви щось сказати мені про трьох інших гостей?

– Боюся, мені відомо не дуже багато. Деспарда й міс Мередіт я вперше зустрів лише сьогодні. Утім, я чув про Деспарда й раніше – читав його книжку про подорожі, веселі ж байки він там назбирав.

– Чи знали ви, що Деспард був знайомий із містером Шайтаною?

– Ні. Шайтана ніколи не згадував про нього. Як я вже сказав, я чув про нього, але ніколи не зустрічався з ним. Із міс Мередіт я також ніколи раніше не бачився. А з місіс Лоррімер ми знайомі лише трохи.

– Що вам відомо про неї?

Робертс знизав плечима.

– Вона вдова. Доволі заможна. Розумна, гарно вихована жінка. Першокласна гравчиня в бридж. Власне кажучи, так я з нею і познайомився – за грою в бридж.

– І про неї містер Шайтана теж ніколи не згадував?

– Ні.

– Гм… це все нам не сильно допомагає. Гаразд, докторе Робертс, я люб’язно попрошу вас напружити пам’ять і сказати мені, скільки разів ви самі вставали з-за столу під час гри, і якщо зможете пригадати, розкажіть, коли й куди ходили інші гравці.

Доктор Робертс замислився на кілька хвилин.

– Це не так легко, – щиро зізнався лікар. – Я більш-менш

1 ... 6 7 8 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карти на стіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карти на стіл"