Читати книгу - "Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар"

ХРИСТИНА: Місце і час обрані невдало.

ЕББА: Ви вимагаєте від мене бути рівною вам і вашою служницею водночас. Я роблю речі, які сильніші від мене. Речі, які змінюються під впливом сил, яких я не розумію. У мене з’явилися думки, що не відповідають моїй природі. Якщо королева каже: «Будьмо друзями!», я можу бути тільки другом для неї. І якщо мій друг страждає, то я страждаю разом із ним.

ХРИСТИНА: Не тіште себе надією, графине, що та мить затьмарення щодо вас дає вам право поводитися таким чином. Відтепер ви повинні усвідомити, що ви лише гарна прикраса — і цього достатньо. І мадам, моя мати, мала рацію лише в одному: у цій сукні ви виглядаєте, як повія. (Ебба виходить. Декарт наближається до Христини.) Бажання задушити свою матір — посилання, яке передали мої очі моїй душі, яка своєю чергою вирішила, що така дія була б слушною. Вона віддала наказ моїм рукам зробити це. Зробити жорстоко. А я не зробила. О, зад Господній, я не зробила цього!

ДЕКАРТ: Виваженість взяла гору завдяки свободі свідомості, найблагороднішій з тих рис, які притаманні нам. Ви використали власну свободу волі. Як і у разі кохання, існує й два види ненависті. Одна, яку ми називаємо просто ненавистю, стосується речей, поганих для душі. Інша ж, та, яку ми звемо жахом, стосується не просто поганих, а бридких для душі речей.

ХРИСТИНА: Я ненавиджу свою матір, яка нажахана мною.

ДЕКАРТ: Повинен залишити вас.

ХРИСТИНА: Не припиняйте ваші досліди. Я прослідкую, щоб для вас знайшли трупи.

ДЕКАРТ: На добраніч, Ваше Величносте.

Декарт виходить. Христина остаточно знесилена. Пауза. Вона помічає Шаню. Той робить відповідне обличчя.

ХРИСТИНА: Ви були тут? Залиштеся! Залиштеся! Поговорімо про торгівлю!

ШАНЮ: Вибачте?

ХРИСТИНА: Так. Поговорімо про торгівлю! Про доходи! Поговорімо про багатство!

ШАНЮ: Ніч надворі, Ваше Величносте.

ХРИСТИНА: Адже підприємництво боїться денного світла.

ШАНЮ: Перспектива довготривалого миру відкриває перспективи для комерції.

ХРИСТИНА: Я хочу, щоб ви мали змогу першим отримати зиск від наших проектів розвитку. Ми побудуємо дороги. На північ. Скрізь побудуємо дороги. Цими безплідними землями користуються лише кози й вовки. Наші шахти багаті. Ми їх зробимо глибокими. Наші ліси невичерпні. Ми спиляємо їх під корінь. Наші ріки могутні, ми загнуздаємо їх млинами з гігантськими лопатями. Для добра мого народу. Так, для добра мого народу!

ШАНЮ: Ваше місце не тут!

ХРИСТИНА: Що?

ШАНЮ: Ваше місце не тут! Ваші ідеї — аж надто просвітлені й сучасні. Ваш дух — зашвидкий і занадто кипучий.

ХРИСТИНА: Викладайте все, що маєте на думці, все до останнього. І як ви полюбляєте казати: згідно з протоколом, ця розмова ніколи не відбулася.

ШАНЮ: Ваші реформи сміливі, але тут їх ніхто не сприймає серйозно. І я маю мовчати? Ви не зможете розквітнути у кайданах, які одягнув на вас Лютер. Життя в них руйнує сірість, щоб отримати чорноту. І я маю мовчати? А що вже казати про ваше оточення? Кожен бажає бачити вас під владою самця й бажано вагітною. І я маю мовчати? Сьогоднішній Рим — місце безмежних можливостей. Зведення Собору святого Петра викликало велике збурення. Найкращі уми і найпрогресивніші митці зустрічаються там.

ХРИСТИНА (бліда, як крейда): Коротше, пане.

ШАНЮ: Риму потрібна королева...

ХРИСТИНА: У Рима є папа.

ШАНЮ: Риму потрібна королева-діва.

ХРИСТИНА (різко обриває його): І хто підходить для цього краще за доньку солдата Лютера? Що може бути кращим для дискредитації поступу протестантської віри за зречення однієї з його найзнаменитіших доньок? Пане, вважатимемо, що ця розмова не тільки ніколи не відбулася...

ШАНЮ: Наша церква і держави, що входять до її складу, потребують вашої просвітленості.

ХРИСТИНА: ...а й закінчена прямо зараз.

ШАНЮ (прощається): Ваше Величносте...

Христина на самоті розважається грою на кришталевих бокалах.

Друга дія

1. Трофейна зала

Чутно звуки чобіт, які долинають здалеку. Йоган зустрічається з Ерікою.

ЕРІКА: Який вражаючий звук чобіт, пане графе!

ЙОГАН: Ви дійсно його впізнали?

ЕРІКА: Так.

ЙОГАН: То їх чутно?

ЕРІКА: Ми тільки їх і чуємо.

ЙОГАН: І що ви відчуваєте?

ЕРІКА: Насправді?

ЙОГАН: Так.

ЕРІКА: Нічого. Це попереджає про ваше наближення, і все. Не химеруйте хоч ви. Бачили, там, надворі, північне сяйво. Відтоді, як небесні маріонетки шугають над нами, відбуваються жахливі речі.

ЙОГАН: Тільки-но розпакували левів із празької скарбниці. Нумо, гляньте. Це вас розважить.

ЕРІКА: Я боюся левів, пане.

ЙОГАН: Та вони ж набиті соломою.

ЕРІКА: А ще я боюся того, що у нас в голові.

ЙОГАН: Звідки ви знаєте, що у нас в голові?

ЕРІКА: Пан філософ казав.

ЙОГАН: Що він казав?

ЕРІКА: Він говорив щось про душу і перетравлювання м’яса.

ЙОГАН: Ви впевнені, що йшлося про душу?

ЕРІКА: Так. Таку маленьку. В нашій голові.

ЙОГАН: Душу?

ЕРІКА: Не більшу за кедровий горіх. Він сказав, що там живуть любов і ненависть. А ще там співіснують сум і радість.

ЙОГАН: І кому ж філософ усе це розповідав?

ЕРІКА (бреше): Мені.

ЙОГАН (скептично): Ви зустрічаєтеся зі вченими, герцогине Браге?

ЕРІКА: А чому ні? Він іще додав, що ми можемо обмінюватися думками з Богом так само, як, приміром, із тітонькою чи камердинером. Я не забагато базікаю?

ЙОГАН: А королева при цьому була присутня?

ЕРІКА: Хотілося б, щоб мене залишили у спокої у моєму невігластві! Королева ж вимагає протилежного. Мені не дано зрозуміти й третини з того, що вона розповідає, і двох третин з того, що пояснює. Вона змушує нас читати розумні книжки. Математичні формули. Вірші, в яких риби літають, а дерева здатні переживати справжні почуття. Читання мене заколисує, пане. Коли вона мене запитує, які думки в мене спливають після того чи того уривка, я кажу їй, що ще до нього не дійшла. Навіть гірше, я кажу їй, що підозрюю, яке велике значення це має, і тому сподіваюся знайти достатньо часу, щоб глибоко в усьому розібратися. Я так хитрую, щоб приховати власну неотесаність, що розумнішаю. Єдине, що мене цікавить, так це, хто кого зваблює, хто про кого пліткує, а ще, хто з джентльменів мені сподобався б...

ЙОГАН: Ви така обмежена, що, слухаючи вас, відпочиваєш.

ЕРІКА (наче випльовує слова): Так, пане, королева була присутня, і я там була непоміченою й усе чула.

ЙОГАН: Чи пан філософ висловлювався зневажливо про нашу віру?

ЕРІКА: Він сказав, що Лютер