Читати книгу - "Подорожі душі, Ньютон Майкл"

Безсумнівно, деякі душі несуть у собі негативний багаж важкого минулого життя довше, ніж інші, не дивлячись на заспокоюючий вплив духовного світу. Більшість людей вважають, що всі душі стають всезнаючими після смерті. Це не зовсім так, оскільки період адаптації у різних душ варіюється. Час адаптації душі залежить від обставин смерті, прихильності кожної душі до спогадів про життя, що тільки що закінчилося, і від рівня її розвитку.

Я часто чую гнів у словах Суб'єктів, минуле життя яких раптово обірвалося у молодому віці. Такі душі, повернувшись у духовний світ, нерідко відчувають розгубленість через те, що їм несподівано довелося залишити людей, яких вони любили. Вони не готові до смерті, і деякі одразу після залишення свого фізичного тіла відчувають почуття смутку та втрати.

Якщо душа травмована через те, що залишила незавершені справи, то зазвичай перша істота, яку вона бачить відразу після смерті, це її Гід-провідник. Ці, найвищою мірою розвинені духовні вчителі, готові прийняти на себе вибух обурення чи розчарування душі, враженої своєю тимчасовою смертю. Суб'єкт 5 зрештою нормально адаптувався у духовному світі, давши можливість своєму Гіду-провіднику допомогти йому у його подорожі.

Однак, як я з'ясував, при вході в духовний світ наші Гіди-провідники не займаються пропрацюванням наших ментальних розладів. Для цього, тобто для докладного огляду кармічних уроків життя і смерті, є спеціальний час і місце, про що я розповідатиму пізніше. У випадку 5 Гід-провідник запропонував Суб'єкту стислу візуалізацію майбутніх подій на Землі у зв'язку з його дружиною та дітьми — як засіб втіхи, щоб він міг продовжити свою подорож у більш позитивному настрої.

Незважаючи на різний стан розуму моїх Суб'єктів відразу після смерті, їхні промови сповнені захоплених вигуків про чудеса духовного світу, що заново відкрилися. Зазвичай це почуття супроводжується ейфорією, тому що їхні мирські турботи тепер позаду, особливо фізичний біль. Крім того, духовний світ є місцем найвищого спокою для подорожуючої душі. Хоча на перший погляд може здатися, що відразу після смерті ми опиняємось на самоті, насправді ми не залишаємося в ізоляції або без підтримки. Невидимі розумні сили енергії ведуть кожного з нас через цю браму.

Душі, які знову прибувають у духовний світ, мають мало часу для того, щоб плавати навколо, не розуміючи, де вони знаходяться і що з ними буде далі. Наші Гіди-провідники, а також друзі та близькі чекають нас біля вхідної брами, щоб наповнити нас розумінням, любов'ю та впевненістю в тому, що з нами все гаразд. Насправді ми відчуваємо їхню присутність з самого моменту смерті, тому що наша адаптація значною мірою залежить від впливу цих доброзичливих істот на нас.

Розділ 3

Повернення додому

Оскільки зустріч із дружніми духами, які чекають після нашої смерті, така важлива, то неодмінно постає питання про те, як же душі впізнають їх. Я виявив, що мої Суб'єкти одностайні щодо того, як душі бачать, сприймають одне одного у духовному світі. Душа може виглядати як маса енергії, але також очевидно, що неорганічна енергія душі може виявляти людські ознаки. Душі можуть проектувати форми своїх минулих життів, і вони часто роблять це, спілкуючись один з одним. Спроектована форма людського життя — це лише один із незліченних варіантів зовнішнього вигляду, який можуть прийняти душі, черпаючи їх із субстанції своєї основної енергії. Пізніше, у Розділі 6, я розглядатиму ще одну відмітну, ідентифікаційну ознаку душі — особлива у кожної душі колірна аура.

Більшість моїх Суб'єктів повідомляють, що перша особистість, яку вони бачать у духовному світі, це їх особистий гід-провідник. Однак після життя нас також може зустрічати споріднена душа. Гіди-провідники та споріднені душі — це усім не одне й те саме. Якщо колишній родич або друг постає перед новоприбулою душею, її постійний Гід може при цьому і не бути присутнім. Я вважаю, що гіди зазвичай знаходяться десь поблизу, контролюючи прибуття душі своїм особливим способом. У наступному випадку душа мого Суб'єкта щойно пройшла через духовну браму, де її зустріла розвинута істота, яка, очевидно, мало тісні стосунки із Суб'єктом протягом багатьох минулих життів. Хоча ця споріднена душа не є першопочатковим Гідом моєї пацієнтки, вона зустрічає її та оточує любов'ю та турботою.

Випадок 6

Д-р Н.: Що Ви бачите довкола себе?

СУБ'ЄКТ: Це ніби… я пливла вперед по… чистому білому піску… який переміщується навколо мене… і я під величезною пляжною парасолькою із яскраво розфарбованими вставками — усі пароподібні, але тримаються разом…

Д-р Н.: Чи зустрічає Вас хтось?

СУБ'ЄКТ: (пауза) Я… думала, що я була одна… але… (в нерішучості) на відстані… ох… світло… стрімко наближається до мене… о, мій Боже!

Д-р Н: Що?

СУБ'ЄКТ: (схвильовано) Дядько Чарлі! (Голосно) Дядько Чарлі, я тут!

Д-р Н.: Чому саме ця особа першою прийшла Вас зустрічати?

СУБ'ЄКТ: (не звертаючи уваги на запитання) Дядько Чарлі, мені так не вистачало тебе!

Д-р Н.: Чому саме ця особа першою прийшла Вас зустрічати?

СУБ'ЄКТ: Бо з усіх моїх родичів я найбільше любила його. Він помер, коли я була дитиною, і я так і не змогла змиритися з цим (це було в минулому житті Суб'єкта на фермі в Небрасці).

Д-р Н.: Як ви дізналися, що це дядько Чарлі? Ви його впізнали за якимись ознаками?

СУБ'ЄКТ: (прийшовши від хвилювання в рух) Звичайно він такий, яким я його запам'ятала: веселий, добрий, милий,— він поряд зі мною (гигикає).

Д-р Н.: Чому Ви смієтеся?

СУБ'ЄКТ: Дядько Чарлі такий же товстий, як і раніше.

Д-р Н.: І що він далі робить?

СУБ'ЄКТ: Він усміхається і простягає мені руку.

Д-р Н.: Чи означає це, що має щось на зразок тіла?

Суб'єкт: (сміється) Ну, і так, і ні. Я плаваю, і він теж у моєму розумі… він показує мені себе… і найбільше я усвідомлюю… його руку, яку він простягає мені.

Д-р Н.: Чому він таким ніби матеріальним чином простягає Вам свою руку?

СУБ'ЄКТ: (пауза) Щоб… підбадьорити мене… вести мене… далі до світла.

Д-р Н.: І що ж Ви робите?

СУБ'ЄКТ: Я йду з ним, і ми думаємо про те, як добре ми проводили час разом, граючись на фермі серед сіна.

Д-р Н.: І він дає Вам можливість побачити все це у Вашому розумі, щоб Ви дізналися, хто він такий?

СУБ'ЄКТ: Так… яким я його знала в моєму останньому житті… щоб я не боялася. Він знає, що я ще трохи шокована своєю смертю (Суб'єкт раптово загинула в автомобільній аварії).

Д-р Н.: Значить, відразу після смерті — не важливо, досвід скількох смертей ми мали в інших минулих життях — ми можемо відчувати певний страх, поки знову не звикнемо до духовного світу?

СУБ'ЄКТ: Не зовсім страх, це неправильно, скоріше я стривожена. Щоразу в мене це буває по-різному, автомобільна аварія застала мене зненацька, непідготовленою. Я досі у деякому збентеженні.

Д-р Н.: Добре, давайте підемо далі. Що зараз робить дядько Чарлі?

СУБ'ЄКТ: Він веде мене в… місце, куди я маю піти…

Д-р Н.: На рахунок три — давайте вирушимо туди. Один, два, три. Розкажіть мені, що відбувається.

СУБ'ЄКТ: (Довга пауза) Там… навколо інші люди… і вони дивляться… дружньо… як я наближаюся… здається, вони хочуть, щоб я приєдналася до них.

Д-р Н.: Продовжуйте рухатися в тому ж напрямку. Чи здається Вам, що вони чекають на Вас?

СУБ'ЄКТ: (дізнається) Так! Насправді я розумію, що була з ними раніше... (пауза) Ні, не йди!

Д-р Н. Що відбувається?

СУБ'ЄКТ: (засмучено) Дядько Чарлі йде. Чому він іде?

Д-р Н.: (я припиняю діалог, щоб заспокоїти Суб'єкта за допомогою стандартних у такій ситуації методів, а потім ми продовжуємо розмову). Зверніться до свого внутрішнього розуму. Ви повинні зрозуміти, чому дядько Чарлі йде зараз.

СУБ'ЄКТ: (дещо спокійніше, але із жалем) Так… він живе в… іншому місці… він просто прийшов зустріти мене… і привести мене сюди.

Д-р Н: Я думаю, що я зрозумів. Завдання дядька Чарлі було першим зустріти Вас після Вашої смерті та переконатися, що з Вами все гаразд. І я хотів би знати, чи почуваєтеся Ви краще зараз — як наче ви вдома?

СУБ'ЄКТ: Так. І тому дядько Чарлі залишив мене з іншими.

Цікавим явищем духовного світу є те, що люди, які мали для нас значення в нашому житті, завжди можуть зустрічати і вітати нас, навіть якщо вони живуть іншим життям, втілившись у новому тілі. Я поясню це пізніше у Розділі 6. Потім у Розділі 10 я перевірю здатність душі розділяти свою сутність таким чином, щоб перебувати одразу в кількох тілах одночасно на Землі.

Зазвичай на етапі переходу душі зменшується фізичний та ментальний тягар земного існування, і це відбувається з двох причин. По-перше, старанно організований порядок і гармонія у духовному світі повертають спогад про те, де ми були до того, як вибрали життя у фізичній формі. По-друге, на нас вражаючим чином впливає те, що ми бачимо людей, яких і не сподівалися будь-коли побачити після їх смерті на Землі. Ось ще один випадок.

Випадок 7

Д-Р Н.: Тепер, після того, як Ви отримали можливість приєднатися до того, що Вас оточує у духовному світі, розкажіть мені, як впливає на Вас це місце.

СУБ'ЄКТ: Тут так… тепло та затишно. Я відчуваю полегшення, залишивши Землю. Я хочу залишитись тут назавжди. Тут немає напруження чи занепокоєння — лише почуття повного комфорту. Я просто плаваю… так чудово…

Д-р Н.: Ви продовжуєте плисти вперед, і яке наступне Ваше головне враження з того часу, як Ви пройшли через духовну браму?

СУБ'ЄКТ: (пауза) Почуття, що все це знайоме.

Д-р Н.: Що знайоме?

СУБ'ЄКТ: (повагавшись) Ну… люди… друзі… всі, хто тут є, я думаю.

Д-р Н.: Ви бачите людей, з якими були знайомі Землі?

СУБ'ЄКТ: Я… відчуваю їхню присутність… тих, яких я знала…

Д-р Н: Добре, продовжуйте рухатися далі. Що ви ще бачите?

СУБ'ЄКТ: Вогні... ніжні... щось на зразок хмар.

Д-р Н.: Коли ви рухаєтеся, чи залишається це світло, ці вогні такими ж?

СУБ'ЄКТ: Ні, вони ростуть... кулясті згустки енергії... і я знаю, що це люди!

Д-р Н.: Ви рухаєтеся до них, або вони до Вас?

СУБ'ЄКТ: Ми рухаємось один до одного, але я рухаюся повільніше, ніж вони, тому що… мені не зрозуміло, що робити…

Д-р Н.: Розслабтеся і продовжуйте плисти, розповідаючи мені про все, що Ви бачите.

СУБ'ЄКТ: (Пауза) Зараз я бачу наполовину проявлені людські форми тіла вище за талію.