Читати книгу - "Муравлик Ферда, Ондржей Секора"

— Ти що тут витіваєш?

— Ох, панове поліцаї, на мене вчинили напад, — запхикала панна Сонечко. — Цей забіяка на мене накинувся.

Чули, що ця панна вигадала?

— Він підбіг до мене ззаду, та як штовхне, як штовхне...

Чули таку брехню? Адже ви знаєте, що Муравлик тільки раз плеснув її по спині!

— Він, мабуть, убив би мене, якби ці добродії комарики не прилетіли на поміч!

Яка ж це була неправда! А втім, комарикам сподобалось, що їх похвалили перед поліцаями, вони відразу набундючились і вдавали, ніби врятували від смерті сто Сонечок.

— То он який ти кавалер! — напустилися на Ферду щипавки. — Он що ти витворяєш, по очах навіть видно, який ти бешкетник!

Муравлик безпорадно озирався й не міг вимовити ані слова на захист.

— Ми тебе приборкаємо швидко! Не будеш більше бешкетувати!

Після цього один з поліцаїв дістав з торби наручники й надів їх Муравликові на руки.

— Арештувати його!

— Так, так, арештуйте його, панове поліцаї, — зраділа панна Сонечко. — Я розповім вам, що він іще тут витворяв.

Дивіться-но тільки, як ця панночка вміє намовляти!

— Адже це саме той, кого ви шукаєте, панове поліцаї! Це він запрягав тоді Слимака у візок!

От же ябеда ця Сонечко, і хто її тягнув за язик!

— То он ти який! — хором гукнули поліцаї до Муравлика. — Тепер ти заплатиш за все! А зараз гайда до Слимака! Ось хто зрадіє, що ми тебе схопили!

Щипавки розкрили свої футлярчики, порозправляли довгі крильця, схопили Муравлика під руки і — хур-р-р! — майнули до Слимака. А той саме простував до городу. Прочув, що там росте гарний салат, і поспішав, жадібно облизуючись, аж гидко було дивитись.

— Пане Слимаче, пане Слимаче, осьдечки він! Ми таки знайшли його! Відчиняйте швиденько, ми його у вас замкнемо!

Оце новина для Слимака! Він миттю зупинився:

— А покажіть-но його! — загорлав зловтішно, оглядаючи полоненого Муравлика. — Диви, який розбійник!

— Негайно замкніть його! — і Слимак задоволено відчинив двері своєї міцної хатки.

Тільки-но щипавки замкнули Муравлика, той почав гатити в двері ногами, грюкати кулаками, поривався тікати на волю, але не міг.

Він шкрябав, стукав, колупав стіни своєї в’язниці, та все марно. Зате старий Слимак був ще дужче задоволений, бо відчував приємний лоскіт за спиною.

ЧОМУ ВЕЛЬМИШАНОВНА СКАРЖНИЦЯ ДМУХАЛА НА КУЛЬБАБУ ТАК ОБЕРЕЖНО

Другого дня Ферду привели на суд. Закутого в кайдани, його вштовхнули до порожньої черепашки. Біля входу вже юрмився натовп комах. Вони штовхалися, натискали на передніх, зводилися навшпиньки й вигукували: «Це він, це він!»

У самій черепашці вже сиділи судді — три довгоносі жуки, а в кутку примостилися здивовані комарі, котрих викликано як свідків. Біля прокурора пишалася панна Сонечко. Тут належало бути й Слимакові, але він не вмів так спритно скаржитись, як Сонечко, та й, зрештою, він не вліз би до черепашки.

Тільки-но ввели Муравлика, найвищий носатий жук, що був за голову суду, подзвонив і, коли запала мертва тиша, підвівся й проказав:

— Починаємо суд над великим злочинцем, підбурювачем і негідником Мурашкою Фердою. Про його провину розповість нам вельмишановна панна Сонечко.

І вельмишановна панна Сонечко — напудрена, розмальована й модно вбрана — почала розповідати про те, як Ферда запрягав Слимака, як примушував його возити на посміх усім комахам, як подарував їй коника з візком, а той коник відразу ж утік, коли тільки вона спробувала відшмагати його батогом...

— Дозвольте запитати, за що вельмишановна панна скаржниця хотіла відшмагати коника батогом? — промовив суддя шанобливо.

— Він багато їв! — спокійно відповіла високоповажна панна скаржниця й додала, що тепер, мовляв, з вини Ферди вона тим візком не може їздити і він тільки заважає їй на подвір’ї. Потім обурено розповіла, як Муравлик напав на неї біля озера і як її врятували комарі, котрі можуть підтвердити все це перед високоповажним судом.

— То як, визнаєте себе винним? — гримнув суддя на Ферду.

Бідолашний Муравлик намагався все пояснити, але марно, бо комарі, горді з того, що про них говорять як про захисників, підтвердили все, що розповіла Сонечко.

Після цього принесли відквітлу кульбабу з шапкою білого пуху.

— Дмухніть! — наказав суддя Муравликові.

Ферда дмухнув щосили, і майже половина пуху обсипалась. Потім по черзі дмухнули носаті жуки. Облетіло ще трохи пуху. Потім дмухнула панна Сонечко, але так обережно, що жодна з пушинок навіть не ворухнулася.

Після цього порахували, скільки пушинок іще лишилося на кульбабі. Вийшло рівно двадцять п’ять.

— Слухайте вирок! — оголосив поважно суддя й знову підвівся. Всі принишкли й затамували подих, а суддя врочисто вів далі: — Мурашка Ферда дістане двадцять п’ять різок ззаду нижче пояса. Всі двадцять п’ять йому всипле кат Рогач, а присутніх гостей запрошуємо завтра прийти подивитись.

Присутні в залі зустріли вирок схвальним пожвавленням, а подекуди навіть почулися вигуки «браво!». Всі вже зарані тішилися з такого видовища. А Ферду тим часом відвели й знову замкнули у Слимака.

ЯК ЖУКУ БРОНЗІВЦІ НЕ ВДАЛАСЯ РАДІОПЕРЕДАЧА

Трибуна, щойно збудована з нового, ще запашного дерева, була вже вщерть заповнена, а навколо стояла сила-силенна глядачів. Як тут було гарно! Золоті мушки, жуки в червоних, синіх, фіолетових шатах, строкаті картоплянки, пані Бджола, вся припудрена жовтим пилком, і, звичайно, панна Сонечко теж. Вона сиділа в окремій ложі.

Нагорі була кабіна жука Бронзівки — уславленого радіокоментатора. Він повинен був вести репортаж по радіо, а поки що смоктав м’ятну цукерку, щоб мати добрий голос.

Долі юрмилися звичайні жуки — брудні й запорошені, різна гусінь і черв’яки. Посеред майдану стояла велика лава, схожа на стіл, покритий великою скатертиною. Скатертина звисала аж до землі.

Це було місце кари. Поряд стояли майстри-ковалики, що зробили цю лаву.

Невже ковалики? Як же так?

Придивіться уважніше, адже це ті самі ковалики, які завжди помагали Муравликові в його роботі!

Ах ви зрадники! Він так вас любив, а ви змайстрували йому ешафот?

Та раптом юрба загомоніла, цікаві почали озиратися, ставати навшпиньки й гукати: «Ведуть, ведуть!»

Муравлик ішов блідий мов крейда, а за ним простував жук Рогач із замашною різкою.