Читати книгу - "Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія, Черемшина Марко"

видавався мені наймудрішим бесідником професор Чиглярж, що викладав римське право, однак коли я почув Франка, поставив я його далеко вище Чигляржа і вище всіх бесідників з мітингу. Хотілося перед ним упасти і цілувати його в руки і ноги. Хотілося його нести, щоб не запорошив своїх ніг порохом улиці. Хотілося обсипати його цвітом. Та через тисячну товпу не вдавалося мені пробитися до його, і я вийшов мов оп’янілий маєстатом його величі.

На другий день вечором мав Франко говорити у фабіанців, 46 і я туди ледве дотиснувся. Тут аудиторія була з-посеред поступової інтелігенції, і Франко викладав науковою методою, а його виклад незвичайно захоплював слухачів, серед яких були і парламентарні посли, і редактори поважних газет і журналів, і професори університету, і письменники, як Петер Альтенберг, Шніцлер 47 і ін.

Після викладу посипались із аудиторії численні запити, а Франко на всі ті запити відповідав через дві години, змальовуючи всесторонньо положення українського народу у східній Галичині. Враження було велике.

На другий день довідався я, що Франко буде вечором у Центральній кофейні на Панській улиці, і я пішов туди з покійним Романом Сембратовичем, який мене представив йому і Могильницькому. Могильницький весь час розповідав інтересно про різні виборчі приключки, був веселий, метав жартами, як китицями цвітів, а наприкінці оповідав, як-то він того ж дня з Франком бавився у Вурстель-Пратер 48 і як Франко їздив на каруселях, і в ресторані Свободи танцював з якоюсь ладною віденкою, і в танці вивихнув ногу. Франко не перечив Могильницькому і тільки посміхався. Розповідав також, що був з Адлером на обіді у професора Зінгера та дуже вихвалював мудрість і вченість В. Адлера й тішився, що отворив собі дорогу до віденських газет і журналів. Я дивився зблизька на Франка, як на сонце, від якого меркнуть очі. Дуже я врадувався, коли Франко запитав мене, що я студіюю, а довідавшись, що я на другий день їду додому, сам мені запропонував: «Ну, то їдьте разом з нами!»

На другий день не мав я ще всіх грошей на дорогу, але щоб не змарнувати такої небувалої нагоди, я позаставляв де що міг і станув до умовленого поїзда на північнім двірці. Франко покмітив, видко, мою несміливість і взяв мене попід руки та й завів у своє купе і почастував яблуками, яких мав повну вовняну торбу. Я почував у собі стид і ніяковість із-за того, що я студент прав, а не філософії і не зможу та й не доріс говорити з Франком про теми, які він в дорозі буде порушувати. Але в дорозі, коли Могильницький заснув був, Франко сам у розмові зі мною доторкався таких тем, які мене повинні були інтересувати. І так викладав мені, неначе Чиглярж, про чотири періоди розвою римського права, а іменно: 1) від початку основання Римської держави до часу устав двенадцяти таблиць; 2) від дванадцяти таблиць до Ціцерона; 3) від Ціцерона 49 до Константина Великого; 50 4) від Константина до Юстініана. 51 Виложив мені як на долоні, як повстали leges, 52 senatus consulta, 53 edicta magistratuum, 54 constitutiones principum, 55 responsa et sententiae prudentium, 56 переповів зміст джерел: Gaji institutionum libri IV, 57 tituli ex corpore Ulpiani, 58 libri V Julii Pauli, 59 collatio legum Mosaicarum et Romanorum, 60 Fragmenta Vaticana, 61 уставу Валентиніана III з 426 р., 62 кодекс Григоріанський, Гермогеніанський, Теодозіанський 63 і компіляцію Юстініана (527-565), питав мене, чи знаю різницю між agnatio і cognatio 64 та що таке є fictio legis Cornelial. 65

З викладів професора Чигляржа я мав деяке поняття про ті всі теми, однак я ніколи не гадав, що такий велетень красного письменства, як Франко, мав такі основні і детальні відомості також у тім напрямі. Викладаючи мені різницю між agnatio і cognatio, зауважив, що у нас, у східній Галичині не тільки між шляхтою і прочим населенням, але навіть межи мужиками та різниця зазначується ще й тепер. Коли я, маючи тільки незначні відомості права, забігав у вуличку літератури, Франко взяв мене іспитувати з Байрона і Шекспіра і зауважив, що від сих двох велетнів зачинається взагалі література так, як право від римського права, а наука про національну економію від Адама Сміта. 66

Слухаючи викладу Франка, я почував свою умову бідноту і в думці желав собі, щоб пробудився Могильницький та щоб звів бесіду на жарти або на шахрайства галицьких панів. Франко став вдивлятися в мене і раптом запримітив: «От бачите, у вас баденівська голова!»

Я спалився на вуголь, а Франко мене випитував: «Ви читали Цезаря Ламброза?» 67

«Ні»,- кажу.

«Ну, то прочитайте його «Der Verbrecher», 68 там знайдете пояснення, що значить анормально велика голова».

А Могильницький, впадаючи, додав: «Не слухайте його і не читайте варіятів, але дивіться восени на капусту!»

Я топився із стиду за свою голову.

Пригадую собі ще, що Франко, говорячи про Отелло як про проблему сумніву, ужив порівняння: «Так як Міцкевич був поетом зради, так Шекспір був безсмертним поетом сумніву, якого не зумів досягнути навіть Гете у своїм Фаусті». Я і тут упрівав, аж нарешті пробудився Могильницький і відразу казав мені співати гуцулки. Спершу я не похочував, але коли й Франко мене підбадьорював, я розпочав в’язанку коломийок «Параскою»:

 

Ой пішов я до Параски лиш голі два разки -

А вна мені показує аж три перелазки:

«Оцим будеш заходити, а цим виходити,

А цим будеш утікати, та як муть ловити».

 

Та «Параска» подобалась була і Могильницькому, і Франкові, і Франко опісля не раз повторював собі у хвилях загальної мовчанки.

Стільки ж я і бачився з Франком особисто.

Спитаєте, може, яке враження зробив на мене Франко?