Читати книгу - "Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія, Черемшина Марко"
- Жанр: Класика
- Автор: Черемшина Марко
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Черемшина Марко
ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІ ВИСТУПИ. СПОГАДИ. АВТОБІОГРАФІЯ
«СТРІМГОЛОВ», ОПОВІДАННЯ В. БУДЗИНОВСЬКОГО, 1
13-14 ч. «Універсальної бібліотеки», ціна 40 кр.
Справа йде у Відні. Адамський, студент четвертого року медицини, влюбився в Аделю Боровську, родом польку. Рад би з нею пізнатися, та несміливість його не дозволяє йому поважитись на сей крок. Вона перша проговорила ’д нему і зазнайомилася. Адамського радість безкрая. Він життя б дав за ню, не то щоб мав їй відмовити услуг провідника по Відні. Аделя була родом з Перемишля. Її мати ще дівчиною грішила чимало, а віддавшися, взяла замужжя за параван своїх гріхів. Батько був добра людина й великий багач, хоч без образовання. Пожиття там ніякого не було, тим більше, коли прийшла на світ старша Аделина сестра. Батько помер загоді, записавши 40 тисяч грішми своїй одинокій донечці Аделі. Мати вийшла вдруге заміж за Рибіцького. Сей став крадькома залицятись до Аделі, однак все відходив засоромлений. Аделя познайомилась на лекціях танців з лейтенантом Оскаром Ріслєром, що навіть освідчився о ню її родичам. Рибіцький так по причині, що сам рвався до Аделі, як із-за користолюбивості, відмовив йому. Оскара покликали до Боснії. Перед своїм від’їздом просив він листовно ще раз Рибіцького о руку Аделі, з котрою вже сердечно попрощався, а котрій батьківський упір міг би дуже пошкодити. Рибіцький придумав бридку інтригу, котра йому вповні удалась. Аделя увірила і в розгарі розпуки кинула перстень з тайних заручин з Оскаром. Рибіцький відослав той перстень Оскарові враз із скомпонованою, відмовною відповіддю Аделі.
Аделя утікає на село в гори, а відтак у Чернівці до своячки. Тут стала вона акторкою і мсталася на цілому мужеському роді за поступок себито виноватого Оскара. Згодом-перегодом дізналася вона, що розлука її з Оскаром була наслідком інтриги вітчима. Від одної віденки довідалась також, що жінка Оскара Ріслєра померла. Аделя, не надумуючись довго, поїхала до Відня, щоб віднайти вдівця Оскара. Тут нагодився їй Адамський. Сей ідеаліст опроваджував її по Відні та догоджував, як міг, щоб лишень «поставитися» своїй любці. Та що ж! Він покривав всі кошти її забаганок, та за те і задовжився по вуха, бо сам був сином бідної вдови по священику галицькім. Перше молодець ощадний, чесний і знаменитий студент полетів тепер «стрімголов» у пропасть матеріального і морального упадку: напомпував всіх своїх товаришів, всіх кельнерів, випродав всі свої движимості, вибрав давніше зложену таксу ригорозальну, попродав набрані на кредит свого стрика медичні книжки, словом, забрив по шию. Тим часом Аделя о його освідчинах і знати не хоче. Вона хотіла б свого чоловіка більше поважати, чим любити; впрочім, вона всю надію має на свого любого Оскара. Все ж таки мучила його дальше непевністю. Коли ж зближався час приїзду Оскара з Інсбрука до Відня, вона спровадила сина і всіма силами обминала Адамського, який все її відшукував. Врешті виїхала в околицю, повідомивши Адамського листовно про свій шлюб з Ріслєром. За якийсь час вернула назад до Відня і пішла до Ріслєра. Тут вона розчарувалась. Капітан Оскар Ріслєр не пізнав її, бо це був стрико колишнього її любимця, котрий случайно звався також Оскаром. Його братанок умер зараз по своїм приїзді до Боснії на тиф. Аделя по тій візиті хорувала два дні. Відтак допиталась до Адамського, щоб тепер ущасливити його. Та що ж! Вона застала його вже канаючого. Він застрілився.
На перший погляд, видається нам ся тема 2 старою. Прочитавши, однак, сю повість (чи, як автор хоче, оповідання), бачимо її велику вагу в головних проблемах, котрі, будь-що-будь, є в нашій літературі оригінальними. Автор хотів нам дати антитезу практичного сумніву і впливом окруження виробленої рішучості. З того боку герой повісті Адамський пригадує нам Шекспірового Гамлета. Його сумнів-нерішучість погубляє його. Він бачить, що Аделя глузує собі з його ідеальної любові; бачить, що її минувшина не позволяє їй серйозно о любові говорити; що більше, він бачить, що вона рада б його всіми силами відпекатись: та мимо всіх своїх постанов не в спромозі він рішитися покинути її. За те ж покутує він - по волі автора - смертю. Зовсім інакша Аделя. Вона, не зазнавши в житті родинного тепла, вихована в родинному бруді, приходить до тої думки, що всі її вчинки дадуться оправдати впливом окруження з минувшини. І те пересвідчення, та дорога асекурація своєї невинності робить у ній рішучість до всього, але рішучість хоробливу. Ця хороблива рішучість велить їй раз потурати своєму серцю, а наслідки звалити на вплив минувшини. За ню покутує вона також, ставшись безпосередньою причиною катастрофи, якою є самоубійство найдорожчої її по Оскарі особи, Адамського.
Другорядні особи повісті змальовані старанно. На увагу заслуговують також красні епізоди, що не нарушають цілості і єдності форми. Так, бачимо тут вірну ілюстрацію життя молодої громади віденських русинів, у котрої охота до праці і науки зоветься дивовижною манією. Новістю в нашій літературі годиться вважати питання про неслушну, соціальну мораль, накинену жінкам пануючою верствою суспільності, мужчинами, а тим самим, очевидно, ласкавішу для них, чим для жінок. Нетолерантність етики для так званих блудів жінок звернула на себе увагу таких світових поваг, як Мопассан, Мюссе, Прево, Золя і інші. У нас сього питання не доторкнув досі ще ніхто.
Акція пливе бистрою струєю до самого краю. Спосіб писання гладкий і пластичний; діалоги живі, описи оригінальні і натуральні, а мова гарна. Психологічний процес, розвитий на грунті любовних відносин, переведено декуди ненатурально. Так, пр[иміром], годі повірити, щоб ідеаліст Адамський, впиваючись платонічною любов’ю до Аделі, рівночасно впивався вражіннями чисто зоологічного характеру в обіймах Ірми. Не слушно також бажав автор сенсаційної смерті свого героя, щоб закінчити повість ефектовно. Якраз таке закінчення не промовляє за артистичним заокругленням повісті. Адамського ціла вина лежить у його нерішучості. Щоби був вицофався з того роману, як не раз постановляв собі, був би вийшов витязем. Але - звісна річ - серце загоїти тяжко. Тим-то годі йому було позбутись тої нерішучості, котра сама собою не повинна також бути смертію карана. Правда, і Аделі поступовання дасться оправдати причинами, від неї независимими; але для чого якраз подвижники тих причин лишаються
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія, Черемшина Марко», після закриття браузера.