read-books.club » Фентезі » Камертон Дажбога, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Камертон Дажбога, Олександр Павлович Бердник"

271
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Камертон Дажбога" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 64
Перейти на сторінку:
себе. Аналітичний Центр Ари знайшов гармонійне рішення. Ми відкриємо потік автотрофності, що тече з глибини Абсолютного. Ми дійшли висновку, що Океан Буттєвості байдужий до наших емоцій. Енергія доступна кожному, хто проб’є до неї річище. Ти збагнув?

— Отже, ти залишиш у спокої цю сферу?

— Я її спопелю, — просто відповів Аріман.

— Разом з міріадами істот, живих сутностей, людей? — Жахнувся Григір.

— Хіба не те саме чиниш ти, прокидаючись із сновидіння? — здивувався Аріман. — Хіба не кидаєш ти в безодню небуття своїх супутників по маренню? Ми просто покинемо дурний космоісторичний сон. Вернемося до радості вільного Буття. Згадай, Меркурію, нашу Сферу. Згадай нашу дружбу!..

— Ти кажеш — сновидіння? — нахмурився Григір. — Може, й так. Але чому нас жахає вбивство рідної істоти навіть у сновидінні? Ментальне вбивство ще страшніше. Це говорив той, кого ти ненавидиш. Пам’ятаєш? Він казав про силу думки… якщо про щось подумав, ти вже вчинив те…

— Геть з цим ім’ям! Не кажи мені про нього! — спалахнув Аріман. — Я достатньо проявив до тебе дружньої уваги. Ти не захотів? Вибирайся ж з павутини часу сам! Буде каяття — не буде вороття! — як кажуть твої українці. Прощай, дурню!

Блискавиця засліпила Григора, він рухнув у безодню і страшно закричав.

— Григоре! Що з тобою? — Почувся схвильований голос Галі. — Любий, прокинься.

Бова підхопився на ліжку, розплющив очі. На нього турботливо дивилися Галя і Юліана. В повітрі чувся приємний запах смаженої картоплі з цибулею. Дівчата були причесані, прихорошені, на обох — білі сорочки, підв’язані на кшталт древніх тунік якимись шнурками.

— Тобі щось приснилося? — непокоїлася Галя. — Ти стогнав і кричав.

— Аріман, — понуро відповів Григір.

— Приснився?

— Не знаю. Скоріше всього — проник у свідомість. Надто реалістично й жорстоко. Поставив ультиматум…

— Що ж він хоче? — Насторожено запитала Юліана.

— Щоб ми дали згоду покинути цю сферу. Інакше ніколи не виберемося. Твердить, що Корсар нам не допоможе, Горіор, мовляв, сам розгублений.

— Бреше, — твердо запевнила Юліана, гнівно нахмурившись. — Я добре знаю його витівки. Батько брехні, що ти хочеш від нього почути? Лукавству Князя Мороку нема межі.

— Тут усе складніше, — зітхнув Григір. — Маємо справу не з міфічним чортом. Ми з ним не в рівноцінних ситуаціях. Аріман — повелитель світового комп’ютера, а ми немов заряджені частки в електромагнітному полі. Зміни фазу — і нас несе, куди забажав оператор.

— Ти, може, згодився з ним? — здивувалася Галя.

— Про це не може бути й мови, рідна моя. Тут проблема набагато складніша. Ми повинні знати. Розумієте? ЗНАТИ!!! Якщо Аріман може проникати в нашу свідомість, то…

— То… — Дівчата з надією дивилися на нього.

— То з Корсаром ми теж зможемо знайти контакт. Ви збагнули?

Юліана глянула на подругу, схвально кивнула.

— Він правду каже. Наша здатність до концентрації волі не пропала, а лише затьмарилася. Доведеться згадувати минуле. Свого часу ми викликали Горіора й Гледіс…

— Тоді вас було повне кільце, — заперечив Григір.

— Зате нині ми в екстремальній ситуації. Можна мобілізувати найглибші резерви. Проте заждіть. Григору треба поїсти. Ми вже трохи перехопили. Тепер твоя черга.

— Дякую, подруги. Я справді голодний як вовк. Заморю черв’ячка — і під душ.

Не встиг хлопець вийти із спальної кімнати, як вхідні двері широко розчинилися і в коридор увійшов майор Куштенко, а з ним ще один міліціонер і дві молоденькі дівчини у міліцейській формі. Вони тримали в руках якісь згортки, перев’язані шпагатом.

— Не хвилюйтеся, — підбадьорливо посміхнувся начальник. — Усе йде за планом. Я вже повідомив кому слід про пригоду. Мене, звичайно, підняли на сміх співробітники Міністерства державної безпеки.

— Чому безпеки? — здивувався Бова.

— А хто ж цим займається? Проблема виходить за межі наших прерогатив, хлопче. У них є достатньо солідних фахівців. Але чому ви занепокоїлися? Я повідомив і в Академію наук.

— І що ж?

— Там зацікавилися… хоча й трохи іронізували. Є вказівки знайти ваших відповідників у цьому часі. Ха-ха! Я теж починаю вірити в марення… вибачайте на слові… Ну нічого, наберіться терпіння. Вже сьогодні ввечері чекайте гостей. Прийдуть і співробітники безпеки, і вчені. Готуйтеся! А поки що — ми заберемо від вас усе вбрання. Не протестуйте! Потрібна експертиза. Все буде честь честю. Ми вам дамо на зміну пристойне вбрання. Потім повернемо. Згода? Адже ви хочете дружнього рішення? От і добренько.

«Гості» з міліції залишили на столі купу свіжих газет і часописів. Григір, переодягнувшись у принесене вбрання (вельветові штани, куртка, байкова сорочка-шотландка), попросив дівчат не турбувати його протягом двох годин («Треба ж хоч трохи ознайомитися з психологічними реаліями цієї епохи») і взявся до читання преси. За кілька хвилин він уже протирав очі, щипав себе за руку, хмикав, а пізніше, не витримавши, вломився до сусідньої кімнати, де дівчата перед дзеркалом приміряли сукенки та блузони, пошиті з штапельної темно-зеленої тканини, і, не помічаючи їхніх протестуючих жестів, загорлав:

— Дівчата! Ми влипли!

— Куди влипли? — здивувалася Галя. — Про що ти кажеш?

— Ось! — Григір потряс у повітрі газетами. — Слухайте, я вам прочитаю! «Роковини Великої Перемоги! 25 жовтня 1948 року на Красному майдані в Москві відбувся військовий парад на відзнаку Великої Перемоги у Світовій Революційній Війні над об’єднаними полчищами плутократів та імперіалістів…»

— Яка Світова Революційна Війна? — Спантеличено запитала Галя. — Що це — якась фантастика?

— Та ні! — заперечив Григір. — Ось глянь, на першій сторінці написано: «ІСКРА» — Орган Євроазійської Комуністичної партії…

— Хіба є така партія — Євроазійська?

— Нема і не було.

— Тоді це містифікація?

— Яка містифікація? Невже ти гадаєш, що заради нас міліція чи держбезпека за кілька годин приготувала б якусь фальшивку? Та й в ім’я чого?

— Я не розумію, — втрутилася в розмову Юліана, — про що ви говорите?

— Еге, я й забув,

1 ... 6 7 8 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Камертон Дажбога, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Камертон Дажбога, Олександр Павлович Бердник"