Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти помилився. Альфонсе. Придумати таке, як контрольна з географії, ти нізащо не зможеш. Заяложені у тебе жарти.
Я зрозумів, який це препоганий день, перше квітня. Більше я вже не намагався жартувати. А мені чого тільки не казали: двічі про порвані шкарпетки, чотири рази про загублену хустинку і раз про дірку в костюмі! Пустунів я перепиняв одразу ж.
— На мені не поїдете, — казав я. — Облиште ці заяложені жарти.
Потроху першоквітневі жарти в класі вичерпалися. До кінця уроків усе йшло добре. Я був пильний, і більше ніхто мене не піддурив.
Вдома послала мене мама в льох по петрушку та іншу зелень на суп.
— А чому це зелень у льоху? — здивувався я.
— Там вона краще зберігається. Бо проростає, коли довго лежить на світлі, Альфі.
Я взяв великий ключ і пішов до льоху. Завжди я проливаю сто потів, поки відімкну цей замок. Ніякої зелені у льоху я не знайшов, тільки розсунув купу вугілля по всій долівці, та й повернувся геть чорний від вугільної пилюки.
— Вишукав скрізь, але зелені не знайшов, — сказав я мамі.
— Не може бути цього, — цілком серйозно почала мама, але не витримала і засміялась. — Та сьогодні ж перше квітня!
Вона сіла на кухонний стільчик.
— Зелень на суп у льоху… бо проростає… - сміялася вона і втирала сльози.
Я пішов у кімнату, сів за стіл і став міркувати. Мені хотілося вигадати якийсь неймовірний першоквітневий жарт. Знадвору було чути, як усе ще сміялась мама, приказуючи:
— Зелень у льоху, зелень у льоху…
Я вирішив приголомшити батьків за вечерею.
Повернувся з роботи тато. Мама мерщій розповіла йому про мої пошуки зелені у льоху. Під час вечері я був німий. Тато дивувався.
— Що це ти. Альфонсе, повісив носа? — запитав він. — Тому, що не знайшов зелені у льоху?
Хотів я так погрозливо зиркнути на тата, але передумав і мовчки заходився знову біля своєї тарілки.
— Певно, щось сталося, — сказав тато до мами.
— Неприємності в школі? — запитав він мене. Після вечері я завжди показую татові свої зошити і щоденник.
Мою мовчанку він пояснив, мабуть, тим, що в якомусь із моїх зошитів стоїть четвірка чи п'ятірка[*]. [* Німецькі оцінки «5» і «4» відповідають нашим «1» і «2».]
— Ну, розповідай, — підбадьорив мене тато.
Я ніби зовсім знітився і пробелькотів:
— Я… сьогодні… ти знаєш… ну… одержав зауваження.
Тато відкашлявся. Це погана ознака. Перше зауваження за весь час мого навчання в школі! Завжди з поведінки у мене було «відмінно» і лише інколи «добре».
— То, кажеш, зауваження. А чому? — руба поставив питання тато.
— Я… я пропустив чотири уроки і вчителя назвав твердолобим.
Мама злякано відсунулась із своїм стільцем назад. Вона спочатку не повірила моїм словам.
— Ти прогуляв і свого вчителя… — затнулася вона, — свого вчителя назвав твердолобим?
Я втупився в тарілку і кивнув. Але цього мені було замало, і я додав:
— А ще я плювався в класі і тепер мені хоч тікай із школи.
Я ще не договорив до кінця, як тато грюкнув кулаком об стіл.
— Неймовірно! Ти поводишся у школі мов дикун!
Мама зблідла. Вона лише сказала:
— Що ти тільки собі думаєш?
Я вже хотів вигукнути:
«Та сьогодні ж перше квітня!» і «Гарно ж я вас піддурив!», але не зважився. Тато й мама тим часом напосілися на мене. Тато так стис мені руку, що аж заболіло. Я не міг виправдатися — вони жне давали мені й слова промовити.
— Може, завтра ти назвеш і мене твердолобим? — гнівно запитав тато і ще дужче стис мою руку.
— Марш спати! — наказала мама (вона побоювалася, що тато ще дужче розгнівається).
Мама виштовхнула мене в спальню і зачинила за мною двері. Тепер можна б і засміятись, адже я славно пожартував! Але мені було не до сміху. Засміюсь, а тато почує і подумає: я вчителя назвав твердолобим, у класі плювався, а тепер і над ним сміюся!
Через хвилину я знову пішов до вітальні. Мені хотілося все пояснити.
— Я ж тільки…
Тато зразу ж перепинив мене:
— Не виправдовуйся, Альфонсе.
Мама теж додала:
— І взагалі, чому ти досі не роздягся? Тебе ж відправили спати!
Грюкнули двері, і мені довелося лягати спати. Потроху розлютився і я. Ну, коли так, то нічого вам не скажу!
Якийсь час я чув, як тато з мамою говорили про мене, але що саме, не дібрав. Лише почув, що мені треба дещо прикрутити гайки.
Спав я погано, а серед ночі й зовсім прокинувся. Приснилося мені, начебто я плювався в кімнаті, за що тато замкнув мене в льоху, де було повно петрушки та іншої зелені. Не спалося, і я став думати про свій першоквітневий жарт. Тоді тихо встав, узяв аркуш паперу, ручку і пішов у вбиральню. Ввімкнув світло й написав великими літерами таку цидулку:
«Зауваження, яке я нібито одержав за те, що назвав учителя твердолобим, плювався в класі і прогуляв уроки, — вигадка. Все це першоквітневий жарт.
Ваш Альфонс».
Я поклав записку біля дзеркала, де вранці голиться тато, і задоволений пішов спати. Вранці я не побачив тата. Він пішов на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт», після закриття браузера.