read-books.club » Детективи » В погоні за Привидом 📚 - Українською

Читати книгу - "В погоні за Привидом"

123
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В погоні за Привидом" автора Микола Володимирович Томан. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 49
Перейти на сторінку:
радіотелеграфу. Треба було познайомитися з лейтенантом ближче.

З цим наміром майор Єршов підійшов до телефону і подзвонив начальникові відділу, в якому працював Малиновкін.

— Бажаю здоров'я, товаришу підполковник! Це Єршов вас турбує, — сказав він у трубку, впізнавши по голосу начальника відділу зв'язку. — Чи готовий Малиновкін до завдання генерала Сабліна?.. Готовий? Ну, тоді я хотів би побачитися з ним. Може, ви йому трубку передасте?



Єршов почув, як підполковник поклав трубку на стіл і крикнув комусь, щоб покликали Малиновкіна. Через декілька секунд у трубці знову зашуміло і почувся молодий, сильний голос:

— Лейтенант Малиновкін біля телефону.

— Здрастуйте, товаришу Малиновкін! — привітав його майор. — Єршов з вами розмовляє. Ну, як ви, готові? Забирайте тоді з собою все, що треба, і до мене на квартиру. Адресу вам скажуть. Ми тут і познайомимося ближче. Ну, до зустрічі!

… Малиновкін приїхав до обіду. В руках його був чемодан, через руку перекинутий легкий сірий піджак. Комірець світлої сорочки юнака розстебнувся, оголюючи загорілу шию. Обличчя лейтенанта здавалося зовсім молодим. Усміхався він ніжною, соромливою посмішкою. Єршов тільки поглянув на нього і відразу ж вирішив, що Малиновкін — хороший хлопець. Зібравшись було зустріти його холодно і суворо, він зразу ж забув про це рішення, усміхнувся і простяг Малиновкіну руку:

— Давайте познайомимось, товаришу Малиновкін! Як вас звати?

— Дмитро… Дмитро Іванович, товаришу майор, — зніяковіло промовив Малиновкін, не знаючи, куди постарити свій чемодан.

— А я — Андрій Миколайович. Це запам'ятайте, а те, що я майор, забудьте. Ім'я це теж, до речі, на сьогоднішній день тільки: завтра до іншого доведеться звикати. Чемодан ви залиште тут, мати прийде — прибере куди-небудь. Ви однак з комфортом збираєтесь подорожувати, — усміхнувся Єршов, кивнувши на чемодан. — Речей більше ніж треба взяли.

— Адже ж там… — почав був Малиновкін. Але Єршов перебив його:

— Нічого, нічого, я вас розвантажу, якщо потрібно буде. Пішли поговоримо про справу.

У кімнаті майора Малиновкін передусім звернув увагу на книжкову шафу і, коли Єршов запропонував йому стілець, сів так, щоб бачити корінці книг за скляними дверцями. Поки майор діставав щось із письмового стола, він уже пробіг очима назви деяких томів, що стояли ближче до нього. Тут виявились, головним чином, твори на військову тему. Але зате в сусідній шафі він прочитав на корінцях назви таких книг, яких ніяк не сподівався знайти в бібліотеці контррозвідника. Це відкриття викликало в лейтенанта почуття ще більшої поваги до майора, хоч він і так чув про нього багато цікавого.

— Сподіваюсь, вас уже познайомили з завданням, Дмитре… — Єршов зам'явся, пригадуючи, як по батькові Малиновкіна.

— Називайте мене просто Дмитром, — так само зніяковіло посміхаючись, запропонував Малиновкін.

— Згодний, — в свою чергу усміхнувся Єршов, уважно розглядаючи атлетичну будову тіла Малиновкіна. З усього було видно, що юнак неабиякий спортсмен. — Ну, так от, Дмитре, чи знайомі ви з нашим завданням?

— Так, в загальних рисах, товаришу майор… Пробачте — Андрію Миколайовичу.

— Так от: завтра вранці ми виїжджаємо — я на таксі, ви автобусом. Зустрічаємося в поїзді, у купірованому вагоні. Там ми «випадково» виявимося сусідами і «познайомимося». Я «виявлюсь» Мухтаровим Таїром Олександровичем, працівником Алма-Атинського історичного музею, що їде в наукове відрядження до Аксакальська. Ви відрекомендуєтесь мені молодим залізничником, що їде на будівництво залізниці. Прізвище та ім'я вам немає потреби змінювати. От яку б тільки спеціальність підібрати?

— Телеграфіста або навіть радіотелеграфіста, — підказав Малиновкін. — Спеціальність ця добре мені знайома.

— От і чудово! — погодився Єршов. — Я подзвоню пізніше, і вам пришлють відповідне посвідчення. Ну, а тепер ходімо обідати, та, до речі, й чемоданом вашим займемось: розвантажимо його трохи.

— А що ж в ньому розвантажувати, Андрію Миколайовичу? — здивувався Малиновкін. — У мене там рація. А з особистих речей тільки найнеобхідніше.


Попутники

Всю дорогу від Москви до Куйбишева Єршов і Малиновкін грали в шахи. Вони нічим не відрізнялися від решти пасажирів — людей найрізноманітніших професій і багатьох національностей. Майор був одягнений у довгу шовкову сорочку, підперезану тонким кавказьким ремінцем з багатьма срібними пластинками, на голові — тюбетейка. Лейтенант був у тому ж одязі, в якому приїхав учора до Єршова.

Сусідами їхніми по купе були дві літні пенсіонерки. Хоча жінки ці мали найбезневинніший вигляд, для Єршова і Малиновкіна вони виявилися досить небезпечними попутницями; обидві були дуже допитливі і без кінця про щось запитували. Щоб хоч частково стримати їх допитливість, Малиновкін, що відрекомендувався телеграфістом, почав віртуозно демонструвати їм свою техніку, вистукуючи з неймовірною швидкістю тут же складені тексти. Від шуму, здійнятого цим ентузіастом телеграфної справи, старенькі спочатку затуляли вуха, а потім знайшли собі в коридорі більш підхожих співбесідників.

Використовуючи цю обставину, розвідники могли розмовляти без перешкод. Єршов, правда, вважав більш розсудливим не говорити про свою роботу, але Малиновкін не міг втриматися і час від часу все запитував про яку-небудь дрібницю. А найбільше його цікавив сам Єршов.

— Заздрю я вам, Андрію Миколайовичу, — пошепки говорив він, дивлячись скоса на двері купе. — Ловко ви в Прибалтиці фашистських шпигунів накрили. У нас у військовій школі на основі вашого досвіду навіть спеціальні заняття провадилися…

Майору доводилося зупиняти захопленого лейтенанта.

— Забороняю вам зараз і надалі на ці теми розмовляти, — з докором хитав він головою. — А що стосується справи з телевізійним шпигунством, то його розплутав не я, а Астахов. От вже хто

1 ... 6 7 8 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В погоні за Привидом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В погоні за Привидом"