Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

6) зарубіжні порівняльного характеру: конституційне право зарубіжних країн (порівняльне конституціознавство), порівняльне правознавство (правові системи світу) та ін. Загальне порівняльне правознавство (юридична компаративістика) може бути віднесено до теоретико-історичних наук (першого блоку юридичних дисциплін) як їх відносно самостійна частина;

7) міжнародні: публічне міжнародне право, приватне міжнародне право, консульське і дипломатичне право, європейське право та ін.

Теорія права і держави має певні відмінності від історії права і держави та історії вчень про право і державу (хоч вони і належать до однієї групи теоретико-історичних дисциплін).

Історія права і держави вивчає процес історичного розвитку державно-правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку, тобто застосовує переважно історико-порівняльний метод. Теорія права і держави досліджує розвиток права і держави в узагальнено-теоретичному вигляді, тобто застосовує переважно формально-логічний метод. Конкретні дані з історії права і держави використовуються теорією права і держави для теоретичних узагальнень, виявлення загальних закономірностей розвитку права і держави різних народів у конкретні історичні періоди.

Історія вчень про право і державу досліджує і висвітлює історію виникнення і розвитку теоретичних знань про державу і право. Історично закономірний процес нагромадження людьми уявлень про державно-правові явища відображається у вченнях, теоріях, ідеях мислителів різних народів світу (Аристотеля, Монтеск’є, Руссо, Канта та ін.). Теорія права і держави вивчає результати їх пошуків у вигляді узагальнень і відіграє істотну роль як одна з найважливіших передумов удосконалення теоретичних розробок проблем права і держави. Історія правових учень виступає ніби історичною частиною теорії права і держави. Вона постачає матеріал про історичне формування понятійного апарату теорії.

Місце теорії права і держави як відносно самостійної науки і навчальної дисципліни визначається тим, що вона є:

1) узагальнюючою загальнотеоретичною стосовно інших юридичних наук та юридичної практики: поєднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень. При цьому теорія права і держави не підмінює теорію галузевих юридичних наук і не розчиняється в ній;

2) інтегруючою: здійснює інтегрування (об’єднання) в систему знання, отримані галузевими і спеціальними юридичними науками, а також дані, здобуті при вивченні юридичної практики. Практика надає теорії емпіричні факти, що слугують матеріалом для теоретичних узагальнень. Практикою перевіряються висновки науки. Отже, теорія права і держави виступає як систематизований підсумок знань, накопичених окремими юридичними науками і юридичною практикою, сприймає наукові теоретико-правові положення з метою власного вдосконалення і розвитку;

3) базовою, фундаментальною: досліджує (описує, аналізує, пояснює) основні і загальні закономірності розвитку права і держави. Її висновки, загальнотеоретичні положення є основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук. Вона сприяє збагаченню юридичних наук, оскільки переносить досвід однієї в іншу;

4) методологічною: виробляє загальні методи і принципи пізнання, поняття і категорії, на які спираються інші юридичні науки. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки керуються методологічними положеннями теорії права і держави. Так, модель правового статусу підозрюваного (дисципліна кримінального процесу) ґрунтується на загальнотеоретичній моделі правового статусу особи;

5) системоутворюючою: сприяє оформленню нових наукових і навчальних дисциплін у галузі теоретичної юриспруденції: філософія права, соціологія права, загальне порівняльне правознавство та ін., котрі взаємодіють з нею, постачають її своїми творчими досягненнями;

6) пропедевтичною (вступною) навчальною дисципліною: вводить суб’єкта навчання у світ юриспруденції, закладає юридичні підвалини для подальшого оволодіння юридичними науками і практикою. Завдяки теорії права і держави забезпечується цілісність уявлень про праводержавні явища. Відбувається оволодіння понятійно-категоріальним апаратом юриспруденції, оскільки поняття та категорії теорії права і держави є загальними для всіх юридичних наук і навчальних дисциплін. У взаєминах теорії права і держави та галузевих юридичних наук існує певна рівноправність, що полягає у взаємному збагаченні і взаємній допомозі в пізнанні системи закономірностей права і держави.

Співвідношення філософії і теорії права і держави. Для виконання своїх функцій теорія права і держави використовує досягнення всіх гуманітарних знань. Філософія, предметом якої є загальні закономірності розвитку природи, суспільства, мислення, виступає як підґрунтя теорії права і держави, її методологічний базис. Вона виробляє загальні, філософські підходи до наукових досліджень, що використовуються теорією права і держави. У науковому обігові теорії права і держави перебувають філософські категорії: сутність, зміст і форма, частина і ціле, можливість і дійсність, система і структура. Філософія дає ключ до розуміння права і держави як соціальних явищ завдяки аналізу їх сутності, природи, призначення і місця в загальній системі таких явищ. Теорія права і держави, що вивчає тільки державно-правові явища, озброює філософію матеріалом, на основі якого здійснюються узагальнення і формулюються принципи соціального прогресу.

Взаємодія філософії і теорії права і держави щонайкраще простежується через філософію права.

Філософія права є частиною як загальної філософії, так і загальної теорії права і держави й по-різному виявляє свою дію в межах кожної з цих наук - залежно від тих об’єктивних закономірностей, що становлять предмет їх вивчення.

У межах філософії виявляються закономірності права, притаманні всім явищам природи і суспільства (філософський рівень знань про право); у межах загальної теорії права простежується специфіка вияву закономірностей права серед закономірностей явищ природи і суспільства (загальнотеоретичний рівень знань про право).

Філософія права стала методологічною базою юриспруденції завдяки дослідженню глобальних державно-правових категорій (насамперед категорії «право»). Проте вона не підмінює собою теорію права і держави, покликану здійснювати аналіз емпіричного матеріалу, визначений в історично сформованих нормах права, у переплетенні випадкового і необхідного у правовій реальності, у порівнянні правових систем, в узагальненні досягнень конкретних юридичних наук і формулюванні юридичних понять. При загальності об’єкту кожна з цих дисциплін має власний предмет, до того ж філософія права є більш загальним і широким вченням, ніж загальна теорія права, предмет якої ближчий до юридичної практики. Філософія права вивчає фундаментальні принципи буття права, онтологічну природу права, його людську і соціальну сутність. До її предметної сфери належать і проблеми філософсько-правового осмислення держави: правова організація держави,