Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Загальнотеоретичні юридичні поняття є формою конкретного мислення, що вкладається в логічно оформлену систему узагальнюючих ідей про групи (класи) юридичних явищ, відображених у їх відмітних ознаках.

Для гарантування юридичної безпеки поняттям і категоріям дається визначення (дефініція), що слугує моделлю і дає змогу порівнювати з її змістом конкретні ситуації, котрі виникають у реальному житті. Визначення поняття (дефініція) виражає: 1) його матеріальний зміст;

2) формальний зміст (форму) терміна, яким позначається поняття. Дефініції мають бути чіткими і конкретними. Усі ознаки поняття не обов’язково повинні входити в його визначення. Проте дефініція має відображати основні елементи і зв’язки між ними, що характеризують певне поняття.

Процес розроблення дефініцій триває в категоризації понять - створенні категорій.

Загальнотеоретичні юридичні категорії-універсальні поняття, що є вищим рівнем наукового узагальнення стійких істотних внутрішніх і зовнішніх зв’язків праводержавних явищ і процесів. Юридичними категоріями є досить широкі за обсягом поняття, для яких неможливо віднайти більш широкі родові поняття («праворозуміння», «правова система», «правове регулювання», «юридичний процес», «юридична практика» та ін.). Загальнотеоретичні категорії - форма логічного мислення, у якій поєднуються поняття і юридичні ситуації на основі загальних ознак елементів, з яких вони складаються. Якщо визначення поняття формулюється на основі аналізу самого поняття, то визначення категорії дається відповідно до іншої категорії. Юридичні категорії є об'єктивно-суб’єктивними утвореннями. З одного боку, вони мають тільки таке значення, яким їх наділяє об’єктивна реальність, яку ці категорії відображати. З другого боку, вони неможливі без інтелектуальних зусиль юристів, що конструюють їх, системно класифікують, усувають хаос і невизначеність фактів суспільного життя, узагальнюють раніше вироблені правові поняття.

За допомогою юридичних категорій здійснюється схематизація права[2]. Наприклад, категорії злочинів поділяють на злочини невеликої, середньої і особливої тяжкості - залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння; юридичні особи поділяються на державні і приватні, залежно від того, чи мають вони на меті отримання прибутку. Та сама юридична ситуація може співвідноситися відразу з кількома юридичними категоріями, що дає змогу встановити режим їх функціонування.

Вироблення понять і категорій теорії права і держави, їх коригування, наповнення новим змістом, впровадження в нормотворчу, правозастосовну та іншу практику - це результат інтелектуальної діяльності багатьох поколінь юристів, їх домовленості (конвенційності). Разом із іншими юридичними поняттями юридичні категорії становлять категоріально-понятійний апарат юридичної науки.

Тільки після опанування науковими поняттями і категоріями в галузі права і держави можна визначати закономірності державно- правового розвитку, творчо розвивати, створювати моделі і пропонувати прогнози їх поступального руху. Будь-яка теоретична база перевіряється надалі практикою.

Набір категорій і зміст понять визначаються концепцією, покладеною в основу вивчення проблем теорії права і держави. Розроблення концепцій - одне з головних методологічних завдань теорії права і держави.

Концепція теорії права і держави - це логічно виважена і усталена система причинно-наслідкових зв’язків між вихідною, стрижневою ідеєю про право і державу й суміжними ідеями, що у комплексі пронизують весь досліджуваний (що викладається) матеріал, визначають його цільову спрямованість, підбір фактів, їх інтерпретацію та ін.

При побудові концепції теорії права і держави потрібно враховувати, що її можна вивчати в широкому розумінні як науку про загальні закономірності права і держави та у вузькому значенні як юридичну догматику (аналітична юриспруденція). Перевагу слід віддати вивченню в широкому розумінні, оскільки вузьконормативний підхід, властивий аналітичній юриспруденції (юридичному позитивізму), використовується в галузі юридичної техніки, юридичних понять, категорій і спрямований на вдосконалення структури системи права, надання їй формальної визначеності поза зв’язком із соціальними процесами. У предмет свого дослідження аналітична юриспруденція не вводить аксіологічні й соціологічні аспекти права: сутність права, його місце в суспільстві, дію в соціальних зв’язках та ін. Такий однобічний, далекий від методологічного й ідеологічного плюралізму метод не може бути визнаний ефективним у цілому. Він позбавлений багатьох аспектів пізнання права і держави, що дають філософія права, соціологія права; збіднений однобокістю інтерпретації матеріалу і, отже, не може гарантувати свободу пошуку істини.

Розвиток філософії права (онтології, гносеології, аксіології, феноменології, антропології права), соціології права й інших наукових дисциплін потребує прагматично-інтегрального підходу, врахування всієї системи факторів, які визначають право і здебільшого були головними для різних правових теорій. В центрі означеного підходу мають бути людина, її потреби, інтереси, її основоположні права і свободи.

Юриспруденцію, як і теорію держави і права, можна розглядати як науку і навчальну дисципліну. В тому чи іншому значенні в юриспруденції розрізняють такі основні види (групи) дисциплін:

1) теоретико-історичні (синтезуючі): теорія права і держави, історія права і держави - загальна і вітчизняна, історія вчень про право і державу, а також суміжні з ними дисципліни - філософія права, соціологія права, етнологія права, юридична герменевтика та ін.;

2) галузеві (базові): конституційне право, цивільне право, кримінальне право, адміністративне право, цивільно-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та ін., які вивчають і пояснюють нормативний зміст галузей права;

3) міжгалузеві: повітряне право, аграрне право, транспортне право, митне право та ін., що тісно пов’язані з галузевими, виникли на стику кількох галузей права, проте мають самостійний предмет вивчення;

4) прикладні: кримінологія, криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, правова статистика, оперативно-розшукова діяльність та ін. Для вирішення правових питань ці дисципліни використовують положення і висновки суміжних юридичних дисциплін, а також гуманітарних (історії, політології, соціології та ін.) і природничих наук (фізики, хімії, біології, медицини та ін.);

5) організаційні: вивчають організацію та діяльність державних органів (державне будівництво), органів місцевого самоврядування (організація місцевого самоврядування), судових і правоохоронних органів (прокурорський нагляд, організація правосуддя, правоохоронні органи тощо).