Читати книгу - "Діти"

«Ти чого?» — запитав ображено.

«Ти мені на ногу наступив!» — знову засміялася вона.

«Неправда! — йому аж перехопило дух. — Ніхто краще за мене не танцює».

«Щось ти задаватись почав! От і зараз наступив…»

Вона просто знущалась над ним.

«Ну, знаєш, не бреши!»

«Овва! — здивувалась Євка, піднявши догори брови. — Ти ще й хам?..»

Євка рішуче зняла руки з плечей і через хвилину хіхікала на лавці серед таких же, як і сама, дуреп.

Вона була страшенно негарна, і тепер він мав з нею одружитись.

Мама ходить навшпиньки, радіє. Коли приходить пані Стефа, він тікає до себе у кімнату на ліжко і затуляє вуха подушкою. Голос у його майбутньої тещі, дай боже, на цілий будинок.

Таке може бути навіть, у справжньому сні. Тебе оточує ціла купа родичів з єхидними солодкими усмішками і не дає ступити й кроку з дому. Боїться, щоб не втік. Тобі нарешті вдається дременути при допомозі друзів — і що ж? Тебе ловлять саме тоді, коли сідаєш в автобус. Не можеш після цього довго прийти до тями, кліпаєш очима в темряві, перевертаєшся і ніяк не заснеш. Все уявляєш, що було б, якби ти все-таки поїхав у цьому автобусі.

Їхнє весілля виглядало б так: великий святковий натовп перед будинком, на столах, винесених у сад, біліють скатертини. Підпилі гості з букетиками на грудях… Чоловіки при галстуках у широку смужку, жінки з гребенями у зачісках… Адам і Єва червоніють від кожного «гірко».

Музики грають польку-метелика. Сусідські дітлахи бігають поміж столами і хапають печиво, а матері весело витирають їм замурзані личка, поплювавши перед тим на хусточку…

Адась і Єва на поштивій віддалі одне від одного.

— Хоч би за руки взялися! — каже невдоволено Євчина мама. — Наче чужі…

Вони беруться за руки, вірніше — за кінчики пальців, і так ідуть далі.

— Тут камінчик, Євочко, дивись не спіткнись, то погана прикмета.

Єва покірно переступає через камінчик. «Хоч би дощ почався, — тужно думає Адась. — Швидше б зайшли до костьолу». Він непомітно висмикує свою руку з Євчиної.

— Житимуть у мене, гаразд, пані Стефо? — в котрий уже раз каже його мама, поправляючи поли старого коричневого костюмчика.

«Найкраще буде, як я втечу на фронт!» — міркує Адась.

«А що, як у мене будуть діти?» — завмирає від страху Євка. Вона тепер буде довго сидіти на роботі і тікатиме на річку. Але все одно їй дуже неприємно. Краще б Адась оженився на іншій і не думав, що вона його врятувала.

Пожовклий серпанок ніяк не втримується на її стриженій голові. Задовге плаття весь час піддуває вітер, один рукав без кінця зсувається з плеча.

І так вони приходять до костьолу. Всередині холодно і порожньо.

— Візьми її за руку, Адасю… — поважно каже Євчина мама.

Склепіння високе-високе, мало не губиться в темряві. Адась може на пальцях перелічити, коли він тут був. В голові у нього шумить, ноги ніби ватяні. Швидше б уся ця комедія скінчилася…

Огрядний ксьондз з рожевим, ніби намальованим, лицем щось говорить, і по його знаку всі мовчки сідають на лави, залишивши Адася і Євку самих.

Ксьондз переходить на латинь і довго і нудно звертається до них чи, може, і не до них. Йому видніше. Якщо вони й тремтять, то лише від холоду.

— Рабе божий Адаме, чи згодний ти одружитися з рабою божою Євою?

Адась найбільше боїться, що їх заставлять цілуватися.

— Відповідай же, — наполягає ксьондз.

— Так, згоден! — випалює голосно Адась, аж Євка здригається.

Зрештою і вона мовить:

— Так!

Їм дають випити якоїсь рідини, і ксьондз ще довго розглагольствує про дві невинні юні душі, що поєдналися в такий важкий час…

Накрили стіл у Євчиної мами на веранді. Поставили пляшку домашньої вишнівки і закуску.

— Дивись, Адасю, бережи свою Євцю, як зіницю ока… Ти тепер найстарший над нею… — сплакнула пані Стефа.

«Що вона меле? — подумав Адась. — Яке мені діло до її донечки?»

Євка рішуче встала.

— Ти куди? — схопила її мати за руку.

— Треба! — відрубала Євка і вишмигнула надвір.

— Господи, чи ж думала я, що так буду дитину свою випроваджувати між чужі люди?!