Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2"

— «Підступна сестра»? Це цікаво! — промовила Ізабеля і розгорнула газету. Зі шпальти до неї усміхався перший кіномагнат Франції Андре Турбійон. Він стояв на тлі морського виднокраю і показував рукою на кілька високих будівель: мовляв, усе це — моє.

Монолог Турбійона, звернений до прихильників cinema[4], починався з того, що він виклав свої мистецькі і бізнесові засади. Мистецькі полягали в тому, щоб знімати правдиві житейські історії, тому автор сценарію мав би подбати про знайомство кінової групи з безпосередніми учасниками подій. От нещодавно він, власник гігантської фірми, сам особисто виїздив у З'єдинені Держави на побачення з інтеліґентним освіченим бандитом Северином Джованні, який десять літ нападав на багатих людей і жив, як князь, тому й наказав себе називати князем. Коли ж його оточила поліція, він двох убив, а потім здався: «Я все грав і вигравав — доведеться програти останню ставку!» Перед цівками крісів в останню хвилю життя Северин не переставав жартувати.

«Повчальна історія, — подумала Ізабеля, — міщуки йтимуть натовпами, щоб оплакати розбишаку і пошкодувати себе, покірних та нещасних. А що ж ти нового запропонуєш у кінопідприємництві?»

Тут Андре виявив велику спритність: він пообіцяв, що в мережі кінозалів «Андре» щотижня (!) показуватимуть нову кінодраму, бо лише його промисел користає з особливого способу хімічної обробки плівки. А прем'єра «Підступної сестри» відбудеться цими днями.

«Та ти гроші коситимеш і складатимеш в копиці! — із несподіваним захватом втішилася жінка. — До тебе прийду переможицею — не упослідженою родичкою! Геть жалобу!»

— Мадам, я натрапив на вас, вдихаючи повітря!

Перед Ізабельою стояв учорашній жандарм, одягнений доволі пристойно, як на смак вибагливої моднярки. Він виглядав років на сорок, зважаючи на добре підголені скроні, де може зрадливо зблискувати сивина.

— Месьє, лиш не кажіть, що ви обнюхали пів-Парижа! — дозволила собі пожартувати Ізабеля, бо вже в її розумній голівці крутилася думка, як знайти собі приємне товариство для кінозалі.

— Мадам не думає, що я переслідую її?

— Я нічого не скоїла і чиста перед законом!

Ізабеля хлюпнула на співрозмовника такою хвилею прозорої синяви...

— Тоді повірте мені — я не жандарм! Це така гра... ні, не подумайте нічого злого! За два дні на новий кінопромисел записуватимуть акторів. Треба буде перевдягатися в різний одяг і при цьому чутися в ньому вільно і поводитися так, як вимагає стрій. Не важливо, чи це лахміття, чи смокінґ. От я й практикуюся...

— Одночасно зазираючи в торебки?

— Цього вимагав випадок. Але я прагнув зазирнути у ваші прекрасні очі...

— Ось чому ви обрали мене, а не якусь іншу пасажирку?

— Усі інші були звичайні: їх переконувати просто й нецікаво. А ви — особлива!

«Вчасно зауважив! Я могла прикинутися сірою мишею. Та в чому мене можуть підозрювати?!» — узяла павзу в розмові хитрунка, дрібно ковтаючи каву.

«А щічки пашать! Тебе, певно, давно не перекидали на спину...» — цинічно стежив за нею свіжий знайомець, вдаючи щиру шанобливість.

— Я Франсуа Шиньйон, — сказав він, прийнявши в долоню пальчики Ізабелі. — А ви?

«Ти мені станеш в пригоді! — думала колишня коханка Андре Турбійона. — Мені значно простіш підійти до кіномаґната з привабливим чоловіком, ніж у жалобі за американським нишпоркою. Хіба він посміє відмовити?»

— Мене назвали...

Несподівано із самого денця пам'яті спливло справжнє ім'я — Анеля.

— ... Ізабельою.

«І я не скажу тобі правди, що під личиною Франсуа Шиньйона сховався поштовий урядник Кароль Кестлєр з Королівської Гути, який зник з валізою грошей! — казав сам собі вчорашній «жандарм», обціловуючи кожен пальчик Анелі-Ізабелі. — Я вкурив зразу, якої ти крови!»

 скар Гробовецький мав звичку не панікувати перед неприємностями, як перед злим псом. Бувальці знають, що тікати від псів — марна річ. Краще завмерти на місці, затамувати подих і вдати із себе стовпа. Та ще його тримав на острові розпочатий експеримент. Пригадуєте, скільки молюсків він закинув на дно моря, щоб у них зародилися перли? Ото ж бо й воно! Треба бути несусвітнім дурнем, щоб покинути напризволяще таке багатство. Коли ж його підняли з дна на берег... Тисячі дрібних перламутрових кульок, добуті з розлущених скойок, сховалися в подовгастих оксамитових мішечках, щоб згодом перетворитися на разки намиста. Довелося їхати в Париж і шукати певного ювеліра на вулиці Сютужур, а після оборудки гадати, куди прилаштувати значну суму готівки. Вихор долі виніс назустріч Андре Турбійона з його божевільною ідеєю переплюнути пихатих американців, і Оскар сповістив Шимона Едельмана з його шпаровитими племінниками, а ті виманили правдами-неправдами у мадярського інженера Мігалі новий апарат для фільмування: кіно можна було показувати через десять хвилин після зйомок. Та Турбійон тримав це в таємниці, бо вирішив спочатку випускати один фільм на тиждень, потім два, три, чотири, щоб тримати глядачів у напрузі. Оскар