Читати книгу - "Подих диявола"

— Шарлота має дуже гарний смак.

— Так, — Оскару стало трохи сумно.

Він кохав Шарлоту всім серцем, але останнім часом життя її не було легким. Новина про те, що вона прийомна дитина, гнітючо подіяла на дівчину. Шарлота натиснула на всі важелі, намагаючись довідатися, ким були її справжні батьки, але марно. Оскар бачив, що вона розчарована. Сам він виріс без батьків, у нього ніколи нічого не було. Він створив свій власний світ і знаходив у ньому порятунок. Для Шарлоти ж ця звістка була приголомшливою. Виявилося, що все її минуле життя було великою неправдою. Звісно, Гумбольдт і Еліза прийняли її з розпростертими обіймами, але це не могло заспокоїти дівчину. Принаймні, у доступному для огляду майбутньому. Надто вже глибоким було потрясіння.

Але Оскару все ж таки хотілося, щоб вона приділяла йому більше уваги. Як раніше, коли вони ще вважали, що доводяться одне одному двоюрідними братом і сестрою.

Він зітхнув і помітив, що Лєна ще в кімнаті й пильно за ним спостерігає.

— Вибач, будь ласка, — він провів рукою по чолу. — Замислився. Що ще я можу для тебе зробити?

Посміхаючись, вона підняла дві пари черевиків.

— Хотіла продемонструвати вбрання твоєму батькові, але не знаю, які черевики краще до нього пасують.

— Приміряй їх.

Лена відразу присіла на ліжко й заходилася взувати першу пару. Невисокі коричневі черевички, зашнуровані стрічками. Дівчина підвелась і пройшлася по кімнаті.

— Ну як?

— Тепер інші.

Друга пара була з чорної телячої шкіри, з гачечками й петельками, з високими підборами.

— Ось ці,— вирішив Оскар. — Вони добре пасують до сірої спідниці й червоної блузки. Надягнеш жакет, гарне намисто й сережки — всі чоловіки Берліна ходитимуть за тобою як дощові хмари.

— Не перебільшуй, — хихикнула Лєна.

— Точно, — підтвердив він. — Я б відразу запросив тебе на побачення.

Щоки дівчини знову запалали.

— Дурень!

Вона підійшла до нього й цмокнула в щоку.

— Дуже дякую, що допоміг.

Вона відчинила двері, зробила крок у коридор і ще раз обернулася до нього:

— Зустрінемося внизу за вечерею, — і послала повітряний поцілунок.

— До зустрічі,— помахав він у відповідь. Він раптом зрозумів, що візит Лєни справив на нього таку ж дію, як келих шампанського. Йому стало дуже легко, і трошки запаморочилося в голові.

Цієї миті сходами спускалася Шарлота. Вона зупинилася, побачила Лєну й підняла брову. Мовчки.

Оскар помітив її несхвальний погляд і відчув досаду.

— Вона прийшла спитати поради з приводу гардероба, — сказав він якомога діловитішим тоном.

— Он воно як?

— Щодо черевиків. Цікавилася, які краще пасують до нової спідниці.

— Так ти фахівець? — холодно посміхнулася Шарлота. — От уже не знала. Тоді, сподіваюся, ти порадив їй черевики на низькому підборі. Високі підбори, які на ній зараз були, зовсім не пасують до цього вбрання.

Вона продовжила шлях, але зупинилася і сказала, перекривляючи Лєну: — Зустрінемося за вечерею. Вона послала йому повітряний поцілунок і втекла на перший поверх.

Оскар стояв, зовсім спантеличений. Думки роїлися в нього в голові, немов бджоли у вулику. Як не напружував він мозок, ніяк не міг зрозуміти, що сталося з Шарлотою. Зрештою, він махнув на все рукою й повернувся до кімнати, щоб перевдягтися.

— Жінки!.. — пробурмотів він.

Їжа, що її приготувала Еліза, була така само гарна, як і очікувалося: курчата, запечені в тісті, екзотичні овочі та смажена картопля. До цього подавався соус зі сметани із прянощами. Ніхто, крім Оскара, не зняв нового одягу, і хлопці поводилися так, начебто змагались, у кого кращі манери. Неначе намагалися довести, що зустрічають усе ж таки по одежинці. Зрадники! Оскар метав на друзів нищівні погляди, але вони немов їх не помічали. Вони весело базікали, жартували й поводилися так, начебто вечеряти в новому одязі — найбільш природне заняття у світі. Але ж усього два роки потому вони були обшарпанцями й жили на вулиці.

Здається, Гумбольдту сподобалося те, що він побачив. Принаймні, він утримався від своїх звичайних скептичних зауважень. Хоча причиною цього могли бути й інші думки. Оскар помітив, що батько виглядав досить неуважним. Напевно, думав про свою нову машину. Оскар усе б віддав, аби дізнатися, що ж ховається в сараї, але згадав слова Елізи й промовчав.

Після вечері прибрали зі стола, вимили посуд і зібралися перед каміном. Еліза обіцяла, що вони покажуть свої покупки вченому до того, як лягти спати.

Лєна купила собі гарну шпильку з бурштиновою прикрасою, Віллі — колоду карт, за допомогою яких можна було показувати фокуси, Берта вразив складаний ніж зі штопором, а Мицик вибрав для своєї колекції чудесного лицаря — вирізаного з дерева й розфарбованого.

— А що купив собі ти? — запитав Гумбольдт.