Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

до вимог «Ллойда», а виготовити такий виявилося до снаги лише двом вітчизняним підприємствам. Голландські фірми зацікавилися українським ринком суднобудування. Скажімо, крім «Ленкузні», почали замовляти корабельні корпуси на заводі «Затока», що в Керчі. А ось двигун і електронно-навігаційне обладнання на судна в Україні не ставлять — надто дорого. Нагадаю, все, що збудовано, профінансували приватні фірми та іноземні банки. Що ж до Херсонського суднобудівного, то днями Кабінет Міністрів прийняв постанову про реструктуризацію його боргу перед Промінвестбанком. Уряд підготував також законопроект про механізм кредитування, оподаткування, митних зборів і ціноутворення в галузі.

Женя засяяв посмішкою і насмілився на останнє запитання:

— Борисе Миколайовичу, а вам подобається, що про вас ходить багато чуток? Розкажіть про концерн і вашу роль у його діяльності.

Шевченко і тут не зніяковів. він стримано посміхнувся і кивнув: розумію, мовляв… Але вольове підборіддя при цьому окреслилося ще виразніше. Доглянуті руки його, як і раніше, спокійно лежали на столі.

— Я не є власником концерну. Його створили кілька юридичних осіб. Одна з них — акціонерне товариство, в якому мені належить сорокавідсотковий пакет. Де-факто я отримую п’ять-шість відсотків прибутку від діяльності концерну.

Женя вичерпався. Тепер можна було вмикати диктофон і записувати новину, яку збирався повідомити Шевченко.

Полягала вона в тому, що лідери кількох українських, здебільшого не дуже помітних партій за півроку до парламентських виборів задекларували свій намір створити єдиний політичний бренд. У спільній заяві їхні лідери проголосили курс на розвиток потужного економічного потенціалу регіонів і соціальний захист. Вони також заявили про своє бажання посилити центристський спектр політичних сил.

— Я не ставлю за мету задовольнити при цьому якісь лідерські амбіції, — зауважив Борис Миколайович. — Ми об’єдналися за принципами. Поки що політичні партії центристської орієнтації створювались або для обслуговування певних елітних інтересів, або для представництва у Києві. Я не виключаю ситуації, за якої висунення конкретного лідера зробить неможливим діалог з цілою низкою партій.

У співрозмовникові відчувався інтелект, і про жодні честолюбні наміри Бориса, як на Женін погляд, нітрохи не йшлося. Це ж тільки плюс, якщо депутатська група, очолювана Шевченком, дала притулок політичним паріям, котрі потерпали через неприйняття парламентом їхнього вільнодумства. Їй вдалось увібрати в себе й частину представників лівоцентристського крила, в чиїх заявах, здається, найбільше здорового глузду, і найбільш демократично налаштованих симпатиків правого. Майже половина членів цієї депутатської групи зберігала нейтралітет, вважалася такою, що не приєдналась до парламентської більшості.

— Гадаю, в цьому і полягала моя місія, — Борис підтвердив припущення гостя. — Жодного разу, в тому числі під час розгляду питання про внесення змін до Конституції, ми не мали прикладу, коли б керівник групи або хтось із її членів тиснув на депутатів під час прийняття рішення.

Але попри потужний плив харизматичного лідера Євгена не полишала підозра: йому відкрили якусь крихту правди, решта — піар, як і мало бути. Засоби масової інформації на всі лади повторювали думку, що політичні партії в Україні виникають не на ідеологічному, а на економічному ґрунті. А що, коли згодом, ближче до виборів, у Шевченка віднімуть новий політичний бренд? Не виключено, що це станеться внаслідок взаємовигідних домовленостей. Коли Чубенко вийшов на залиту яскравим світлом вулицю, в нього сталося легке запаморочення — ніби дуже давно не бачив сонця. Навіть в очах потемніло на якусь мить. Надто грандіозним видавалося почуте для його свідомості, яка ще не дозріла для перевертання таких потужних пластів. Але роботу належало виконати, й Женя твердо знав: це потрібно в першу чергу йому самому.

Розділ другий
I

Дощ періщив від самого ранку, але відмінити поїздку було неможливо. Павло Бортник сказав, як відрізав: «Зустрінемося на Покрову». А сьогодні якраз 14 жовтня. Настя визирнула у вікно вагона: ось вона, платформа з табличкою «Ірпінь». Плащ, парасолька, сумка. На східцях ввічливий провідник підтримав дівчину під лікоть: «Обережно, тут слизько». Ще раз поглянула на адресу. Будинок, куди вона прямувала, виявився зовсім близенько. Це була затишна провінційна вуличка.: похнюплені старі каштани вздовж вузенького тротуарчика, прив’яла трава під фарбованими парканами. Дощ, нарешті, почав вщухати.

Завернула за ріг, забрела по кісточки в калюжу на тротуарі, якраз перед потрібним будинком. Чи ні — швидше, сільською хатою, розділеною сіньми на дві половини. Біля воріт ні дзвінка, ні таблички. Настя обережно прочинила хвіртку — ніякий пес не озвався, й вона осміліла зробила кілька кроків до ґанку, постукала.

— Заходьте!

Майстер сидів за грубим столом посеред кімнати, вбраний у вишиванку. У руках він тримав цільний шмат дерева, з якого витесував бандуру. Чоловік сам чимось нагадував той дивовижний музичний інструмент, який для Насті досі залишався чарівної таємницею. Дівчину вразило, як точно про Бортника сказав один її знайомий: «Жодна фотографія не дає чіткого зображення його обличчя, усі риси розпливаються». Світлоокий і якийсь надто схудлий, він сидів на лаві спиною до вікна. Якоїсь миті сонце, неначе навздогін Настиним думкам, несподівано викотилося з-за хмар і окреслило постать майстра помаранчевим сяйвом. Дівчині згадалось, як вона шукала його біографії, та так і не знайшла нічого, крім дати й місця народження. Ніби він упав з небес задля якоїсь високої місії, а іншого людям і не потрібно знати. «Сприймайте мене таким, яким бачите», — мовби промовляв він всім своїм виглядом. У свої сорок сім років Бортник мав поставу струнку і витончену, як у юнака.

Він мовби забув про Настю, не запрошуючи сісти.

Дівчина озирнулася довкола й без дозволу прилаштувалася на лаві, накритій рядном. Світлиця випромінювала свіжість і чистоту. В чільному кутку — ікони в рушниках, по стінах — колекцIя зразків народного малярства. І багато музичних інструментів: кобза, ліра, бандура, торбан, цимбали, — у цьому розмаїтті Настя трішки загубилася, хоча й мала початкову музичну освіту. Багатьох інструментів вона просто ніколи в житті не бачила.

Справжня селянська піч обставлена всіляким домашнім начинням. На полицях вишикувалися чавуни, макітри й ступки з макогонами й дерев’яними ложками, полив’яні миски і кухлі.