Читати книгу - "Професор Шумейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це вашій дружині, — сказала Женя Проневі, віддаючи свою улюблену червону (чеську) парасольку з перламутровою ручкою.
Пронь — три пляшки «Ркацителі» на пам'ять.
— Посунься, срако!
Матінко! Це ж моя Ната на весь автобус звертається так до Сашка.
— Сама срака, — той у відповідь.
Автобус аж хитається від реготу. Нікому й на думку не спадає соромити дітей.
— Нато! Яка ганьба! Знову від мами?
— Ні. Це Сашків тато, коли лягає в ліжко, так каже Уляні Павлівні.
Так ось чому мені подобається Уляна Павлівна, — зрадів Клим Іванович, розгадавши нарешті таємницю свого захоплення.
Шумейко ще раз оглянувся на Чор-номорку. Позаду лишалися майже всі мешканці однієї з одеських вулиць, а дід Пронь помахував парасолькою, що нагадувала велику червону квітку.
Мчить швидкий «Одеса — Київ», розтинаючи простір, а зелені сигнали дають добро на щасливу дорогу. Зустрівся з кур'єрським, віддало запахом чи то перепаленої нафти, чи то вугілля, словом, тим специфічним запахом, який буває тільки в потягах і на вокзалах. Троє дорослих і двоє дітей прямували в одне й те саме місто — вони були киянами.
Ідуть додому. Немає щасливішого місця на землі, як рідна домівка! У поїзді розпили подароване на пам'ять дідом Пронем вино «Ркацителі».
— П'ю своє, не призначене на причастя! — сміється Женя.
— А давайте ще на пам'ять напишемо щось один одному. Вночі записочки сховаємо у пляшки. Ранком кожен бере її навмання: кому яка дістанеться. Через рік зустрічаємося, читаємо. Ото сміху буде!
Сказано — зроблено, бо всім сподобалося. Обмінялися ще й телефонами. Скориставшись відсутністю Жені й дітей, Уляна Павлівна вимовила так ніжно, як тільки могла:
— А ви впізнаєте мій голос?
— Впізнаю, — твердо сказав Клим Іванович.
ІІІ. ДомаПереступивши поріг своєї квартири, Клим Іванович відчув — серце затріпотіло так, що відлунилося в скронях. Яка розкіш! Яке щастя — власний дім! Свої капці, свої книги, своя постіль, свій туалет і... шалені обійми дружини. Його охопила пристрасть. Навіть у пору залицяння він так не цілував дружину: руки, шию, очі, всю.
О ви, жінки, з якими щойно розпрощався Шумейко на вокзалі! Звиняйте. Не вийшло з нього одеського коханця!
Я — однолюб. А може — наслідок стресу? Байдуже. Клим Іванович був сьогодні щасливий. Потім обідали. Тут, дорогі мої читачі, доведеться процитувати іспанського письменника-гумориста Хуліо Камба: «Я не зрозумію людину до кінця, поки не побачу, як вона їсть». Ви б бачили, як їла наша Ната. Вона не їла, поїдала, як гусінь шовковицю, усе підряд: борщ, м'ясо, рибу, варені, смажені овочі, булочки, цукерки, приправи, коріння. Хто пам'ятає, з продуктами у 70-х було важко. Моя рідненька так стужилася за нами, що на стіл вивалила всі місячні запаси.
— Натусю! Зле буде твоєму животику!
— Нехай їсть дитина, бачиш, як зголодніла!
Люди добрі! Чи мені шкода для своєї дитини чогось, навіть їжі? Та це ж небезпечно після одеської дієти! Аби зрозуміти, не обов'язково мати вищу освіту. У моєї дружини — вища освіта.
— Досить! — гримаю на Нату і виставляю її із-за столу.
— Чого ти, Климе, кричиш на дитину?
Шумейка почали дратувати недоречні зауваження дружини. От-от мала спалахнути сварка. Так у них бувало: шалені пристрасті, а потім через дрібне — сварка. Сьогодні він не хотів цього допустити, тож перевів мову на інше.
— Які новини?
— Твій науковий керівник телефонував.
— А ще?
— Куземського звільнили з роботи.
— Оце новина! Вакансія у відділі?
— Вакансія.
— Не чула кого мітять?
— Не чула.
Дружині здалося, що Клим зрадів останній новині. Стало неприємно. Чітко ж сказала — не «звільнився», а «звільнили». Почала прибирати зі столу, потім перебирати у валізі чоловіка.
— Зачекай, я сам.
Клим Іванович непомітно витяг пляшку з-під «Ркацителі» і сховав у кабінеті. Переховаю потім. А може, викинути?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Професор Шумейко», після закриття браузера.