Читати книгу - "Професор Шумейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Женя чіплялася: «Ви такий замислений останнім часом, як Ната, коли сидить на нічній вазі. Ви завжди такий?»
Він відбувся тим, що розповів двом чарівним жінкам історію зі свого студентського життя.
— У 1952 році я навчався в Київському культосвітньому технікумі. Був у мене товариш Толя Лебідь, блискучий баяніст (учень проф. М. Різоля). Він ніколи не жартував і майже не сприймав жартів.
— Чому? — питаємо.
— Чому? Ось чому. Колись мій дід, — каже він, — пожартував. Чи сам придумав, чи десь почув частівку, яку весело заспівав: «Ні корови, ні свині. Тільки Сталін на стіні. Все показує рукою, куди їхать за мукою». Тепер ось уже восьмий рік дід «жартує» в таборах.
Навіть веселуху Женю та історія огорнула теплом і співчуттям до давнього товариша Клима Івановича.
Уляна Павлівна щось занотовувала до свого записника. Шумейко відчув, що після тої ночі, коли він у нестямі прибіг до її кімнати, вона наче уникала і його погляду, і товариства. Без Жені їм не доводилося залишатися наодинці. Мовчазна, занурена у свої наукові дослідження (готувалася до захисту докторської дисертації) видалась Климу Івановичу якоюсь надто академічною, навіть сухою порівняно з життєрадісною Женею. А чому ж саме вона мені подобається? Розберуся потім. А поки що слід придумати щось для пацієнтів в обсервації, бо до Бога високо, а до Києва ще далеко. Ось Пронь же придумав: пиріжечки з капустою і цибулею та лжемонолог: «То все брехня, в Одесі холери немає». Діяло, повірте, люди добрі, діяло.
А пиріжки Женя таки принесла. Смакувала і нахвалювала.
— Євреї — таки гарні кулінари. Яка смакота!
Діти дивилися і ковтали слину. А тоді як накинулися! Ми з Уляною Павлівною доїдали, що лишилося.
— Що Бог дасть, те й буде!
— А нічого не буде! — сміється Женя.
— Нічого не буде! Нічого не буде! — верещать і діти.
Матінко! Яка дивовижна Женя?! Чому ж мені подобається байдужа і до своєї краси, і навіть до всього навколишнього Уляна Павлівна? Подумаю. Але потім. Тим часом слід змінити цей замогильний настрій в обсервації. Фізорг пансіонату каже, що п'є тільки «Ркацителі», бреше. Хлище горілку. Наше фізздоров'я і психологічний стан його не турбують.
Клим Іванович вкотре обійшов територію пансіонату. За першим корпусом, що розташувався найближче до моря, Клим Іванович побачив карусель. Дерев'яні коні, а на них вершники. Він в уяві уже бачив живу картину. Це те що нам треба. Нату доручив жінкам і Сашкові, а сам — до головлікаря і до директора пансіонату.
— На психіку подіє позитивно! — підтримав Клима Івановича головлікар.
Перевірили і змастили всю машинерію (мабуть, роки іржавіла), викосили траву, вирубали чагарі, вимили дерев'яних коней, навіть гривки приклеїли, прив'язали бубонці.
— На ці білі, як лебеді, сядемо утрьох: я, Ната і Сашко. На чорних вороних — Уляна Павлівна і Женя. Коні мчать то галопом, то риссю, розвиваючись гривками і хвостами. Вгору — вниз, вгору — вниз. А перед тобою — море як на долоні і... струминки від диму — то пароплав. Це те, що нам усім треба!
Була неділя. Після сніданку директор разом із Климом Івановичем вийшов на середину їдальні.
— Дорогі мої! Через тиждень ви повернетесь додому! Паличку не виявлено. Ніхто в Одесі від холери не помер! А зараз запрошуємо всіх на розвагу. Її придумав наш пацієнт Клим Іванович Шумейко. Це за першим корпусом.
Діти миттю рвонули туди.
— Ні. Першим контрольним рейсом полечу я, — сказав Клим Іванович. На обличчі захват, а перед очима — море і. пароплав із струминками диму. Ось воно — зцілення.
Охочих покататися дедалі збільшувалося. Головлікар і шеф-кухар, фізрук і доктор економічних наук з Харкова, жінка, що плакала за стіною, бабуся з онуком, дві чарівні жінки і білявий хлопчик, моя Натуся, ось махає білявому хлопчику. А коні — то вгору, то вниз, то піднімаються, то опускаються, а заворожені вершники мчать учвал на конях. Море і пароплав так близенько. Ні, це не просто розвага, це нестримний захват людей, які давно не раділи. А біля воріт дід Пронь, спершись на огорожу, махає нам брилем. І з цього часу дні вже не минали, а бігли. Добігли до нашого від'їзду на початку вересня.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Професор Шумейко», після закриття браузера.