Читати книгу - "Ієрогліф кохання"

Христя нервово смикнулася, рвучко вдихнула ротом повітря і... поперхнулася.

Вона відразу зрозуміла, що не просто поперхнулася, а вдавилася.

До неї підбігла офіціантка і почала маленькими кулачками молотити її по спині. Але це не допомагало.

Тоді вона відчула, що хтось обхопив її ззаду попід груди, підняв і різко стиснув так, що булочка вилетіла з її рота мокрим безформним кавалком.

Вона безсило опустилася на стілець. Офіціантка гладила її по голові. Христя звела затуманений погляд на свого рятівника.

Це був голомозий естет.

«Знову він!» — тільки й спромоглася подумати вона.

Франсуа лежав у ліжку і, дивлячись у стелю, думав про те, що сталося. В нього було дивне відчуття. Він, безперечно, дико пишався собою: сьогодні він врятував життя людині. Сьогодні він став героєм, нехай навіть у межах маленького ресторанного товариства. Курси першої медичної допомоги, які він проходив в університеті, знадобилися.

Так, він був задоволений собою.

Але його бентежило інше.

Його бентежило те, що він згадує не сам по собі геройський вчинок, а лише один короткий епізод.

Коли він побачив, що Христя справді задихається, він підскочив до неї, обхопив її руками попід груди і різко стис грудину. Безрезультатно. Тоді він стиснув її ще агресивніше. Шматочок їжі вилетів з рота. У цю мить жінка безсило повисла на його руках: у неї підкосились ноги. І в цю саму мить... він відчув доторк її грудей і аромат спітнілого жіночого тіла. Так, це був не запах, це був аромат. «Напевно, саме так вона пахла, коли танцювала, а точніше, уявляла собі, що танцює арабський танець на своїй терасі», — промайнула в його голові абсолютно недоречна думка.

Тепер, лежачи у ліжку, він сконцентрував свою увагу на фалангах великих пальців руки. Вони досі пам’ятали той доторк. Саме на них опустилися її груди, коли тіло безпорадно обм’якло.

Франсуа ще раз зробив те, за що картав себе ось уже півгодини. Він підніс руки до носа і вдихнув аромат, що лишився на них. Він ніколи не чув, щоб жінки так пахли. Принаймні його жінки так не пахли.

Франсуа відчув збудження. Воно було цілком недоречним.

Він підхопився з ліжка, підскочив до комп’ютера, зайшов у свою електронну скриньку і блискавично написав:

«Дорога моя Марі,

я не можу дочекатися нашої зустрічі у п’ятницю ввечері.

Франсуа»

Він дивився на невідправленого листа, вагаючись, чи дописати те, що він відчував. Те, що він хотів дописати, він ніколи не казав своїй подрузі. Взагалі нікому. Тим більше нікому не писав.

Але в цю мить йому до безтями захотілося це зробити.

Він зважився і надрукував:

«Я тебе дуже хочу».

І рішуче натис на «send».

Усю неділю вона провела в ліжку. Боліло тіло, під грудьми був синяк. Паморочилося в голові. І взагалі було жахливо гидотно на душі.

Учора був жахливий день, який хотілося викреслити з пам’яті. Це було непросто. Перебування в чужій країні означало для неї культурну ізоляцію, і їй не було з ким не те щоб поспілкуватися, а й просто розвіятися.

Вона не могла примусити себе вийти на балкон — не хотіла бачити того чужого східноазійського міста, якому було абсолютно байдуже, що відбувається з молодою менеджеркою банківської справи.

Що тільки не робила Христя, аби розвіяти тугу: дивилася телевізор, слухала музику, гортала журнальчики, — однак це не допомагало. Відволікти від депресивних думок її могла хіба що робота.

Тож Христя знехотя потягнулася до ноутбука, поклала його собі на коліна і, зручно обіпершись на подушки, відкрила фолдер «Семінар у Будапешті». її чомусь тривожило запитання, чи не наплутала вона щось із датами, чи справді авіаквиток куплено на цю п’ятницю, чи заброньовано готель. Слава Богу, і з готелем, і з авіаквитком все було о’кей, так що в наступний вікенд вона «відірветься» в Європі.

Вона зайшла в електронну скриньку, і її немов ошпарило: два листи від Франсуа Бессона!

Христя завмерла,