Читати книгу - "Ієрогліф кохання"

Східноазійське сонце припікало, і їй довелося зняти з себе футболку. Тепер вона нагадувала Шехерезаду: шаро-варисті спортивні штани, бюстгалтер кольору молодого салату і маленький акуратний животик, якраз достатній для того, щоб виконувати танок імені себе. Та замість Шехерезадиних двох персиків з Христиного бюстгальтера випирали два українські гарбузики, і танок ніяк не виходив. Однак це були дрібниці.

«Рух стегнами не вдається... може, відпрацювати інший рух, “а-ля циганочка”?»

Але це завдання виявилося ще важчим.

Українські гарбузики, замість того, щоб легенько подригуватися, поки працюють плечі, розхитувались як буйки на морі і збивали їхню власницю з ритму.

Однак Христя належала до жінок, які так просто не відступають.

Вона скинула з себе спортивні шаровари і залишилась у салатових трусах «смужкою».

Репетуючи на всю горлянку арабську мелодію, вона відчайдушно трусила своїми принадами, вперто чекаючи того моменту, коли якийсь м’яз на її чи то спині, чи то плечах розпружиться і вона нарешті затанцює танок живота.

Випадково її погляд ковзнув по скляних поручнях, які відділяли її від сусідньої тераси. В українських грудях, ледь-ледь замаскованих бюстгальтером кольору молодого листячка, ворухнулося тривожне передчуття.

Вона зняла навушники, вдягла окуляри і... Так і є! От западло!

Знизу, з тераси її сусіда, на неї дивилося з десяток пар шокованих чоловічих східноазійських очей і одна пара європейських.

Коли ті очі побачили, що Христя їх помітила, то миттю опустились і втупилися туди, куди вони б і мусили дивитися, замість того щоб безпардонно пожирати Шехерезаду з «Тисячі і однієї ночі»: вони вдали, що зосереджено розглядають якісь дурнуваті черепаш-коподібні шашечки, розкладені на дурнуватих картатих дошках, що, напевно, означали якусь дебільну східноазійську стратегічну гру.

Майстер-клас із гри в Го за участю Майстра було зірвано.

Франсуа відчував себе не вишколеною буддизмом і східними бойовими мистецтвами особою, а примітивним європейським ідіотом, якого просто тіпає від гніву.

Щоправда, сенсей, прощаючись із ним після поспішної чайної церемонії, чи то лукаво, чи то приязно підморгнув йому. Однак навряд чи це підморгування могло компенсувати ту ганьбу, якої він зазнав сьогодні.

Зрозуміло, що кожен має право знімати стрес від перебування в чужій культурі і від напруженого ритму роботи так, як він того хоче.

Однак хто б подумав, що саме сьогодні ця — як її там? (він почав згадувати її profile з ім’ям, яке неможливо вимовити) — ага, Khrystia Hrinchenko, банківський менеджер з України — захоче знімати свій стрес у такий дивний спосіб?

Найбільше його дратувало те, що він ніяк не міг заспокоїтися — ні спеціальні дихальні вправи, ні медитація, ні автотренінг, ніщо не могло відновити його душевної рівноваги. Варто було йому заплющити очі, — а він це робив, аби зосередитись і сконцентруватися на внутрішньому «я», — перед очима з’являлося безумне українське тіло, яке виробляло якісь дивовижні, ні на що не схожі рухи і видавало несусвітні звуки.

Це тіло викликало в нього якісь дивні асоціації, які він ніяк не міг видобути з глибин своєї пам’яті, причому відчуття від тих асоціацій були далеко не огидними, а навпаки, якимись інтригуючими, чи що...

Це була таємниця. А Франсуа не любив таємниць...

Від усіх цих переживань у нього розігрався апетит. Він покинув свої вправляння, перевдягнувся і поїхав на двадцятий поверх.

«Та-а-ак... Це вийшла ще більша лажа, ніж якби я вчилася танцювати в групі з молоденькими гнучкими газель-ками», — думала вона, запихаючись круасаном у французькій буланжерії на двадцятому поверсі.

Це ж треба було так втратити пильність! І що він про неї подумає — цей представник авіакомпанії Франсуа Бессон? (Вона вже встигла прогуглити його ім’я, після того як знайшла його в книзі пожильців — за тією самою схемою, що й він знайшов її.)

І чого їй так не щастить?

Христя сумно проковтнула другу половину круасана.

Вона хотіла якось відволікти себе, тому втупилась у французький журнальчик, поглинаючи незаплановану порцію калорій, проте перед очима стояла та сама німа сцена: підняті догори, як по команді, голови і чи то здивовані, чи то вражені, чи то осудливі, чи то презирливі чоловічі погляди.

А той її вигук спересердя: «Чого вирячилися, козли безрогі!», — здається, був «не в тему». Вона їх добряче налякала. Слава Богу, що вона це вигукнула своєю мовою. Але ж вони, по суті, не винні в тому, що прийшли в гості до голомозого естета, а нарвалися на неї!

Христя запхала собі в рота половину наступного круасана, і в цей момент в буланжерію зайшов голомозий естет, вилизаний і бездоганний.