Читати книгу - "Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію"

як літо і коли я раз у раз закохувався. Сам не помітив, коли це минуло, знаю лише, що дуже давно. Неправда, що я не пам’ятаю, коли це сталося востаннє, та тільки того разу в цьому вже не було нічого світлого й легкого, як зазвичай буває, коли ти закоханий, а був сумний і непотрібний епізод, пов’язаний з важкими переживаннями. Все легке й світле тривало менше одного дня, а важке й сумне тяглося нескінченно довго. Досить про це. Тепер я намагаюся бути сам по собі. Виходить непогано. Мені добре наодинці з собою, я задоволений і почуваюся молодчиною. Якби лишень не цей нав’язливий сон про воду, мені було б зовсім добре, а то весь час якесь фізичне занепокоєння; рідке мені якесь неприємне, мені більше до вподоби те, що не тече, що стоїть на місці, люблю конкретику твердого тіла — те, що можна побачити, помацати рукою, в чому можна розібратися і зрозуміти, що ж це таке. Абстракція не для мене: незрозуміло, що з нею робити. Мені подавай конкретику, вона для мене цілюща, тоді я розпускаюся, розцвітаю пишним цвітом. Конкретика твердого тіла є, наприклад, у спортивному майданчику. Люблю все міцне — взяти хоча б бетон. І дуже важке. Те, що майже неможливо зрушити. Я бачив по телевізору, як чоловік сидів у бункері біля підніжжя гори; якісь люди спустили з вершини лавину, лавина була величезною, проте бункер як стояв, так і залишився стояти, його завалило снігом, але він лишився неушкодженим, ніби нічого й не було. Хороша річ такий бункер! А уві сні я бачу чомусь не бетон і міцні бункери, а воду, і якщо чесно зізнатися, то мені неспокійно.

Нас вчать любити зміни, вітати їх появу. Це ненормально, і я цього не розумію.

А тепер моя справа — Фінляндія! На всю котушку, відпрацьовуючи гроші, нічого, окрім Фінляндії; принаймні поки не отримаю посольський аванс; тоді заберу авто і поїду, куди схочу; просто світ за очі, чому б себе не побалувати. Покатаюся трохи, а потім, звісно, знову до справи. Спочатку треба розробити стратегічний план, ясну і чітку диспозицію, а потім уже слідувати цьому плану, без відхилень ні на йоту, ну хіба що за винятком того дня, коли я заберу своє авто. Тоді я влаштую собі вихідний і покатаюся. А зараз я зовсім на мілині. Буду обходитися тим, що залишилося в кухонній шафі; і не біда, нічого страшного; у шафі, можливо, повно всякої всячини. Зараз подивимось! У мене є чай, є хрусткі хлібці, вони називаються «Баса спорт». Ну й що з того? Повинні ж вони якось називатися! Чесно кажучи, я купив їх заради того, щоб справити враження на касирку. У спорті я так собі, а зараз я просто голодний. Я ніби подав їй сигнал. Є ще масло і трохи сиру і макарони. Вистачить, щоб протриматися. Але, по правді, мені треба б сидіти в бібліотеці. Книги про Фінляндію і про музику. Трудність у тому, що я взяв цілу купу книг, які давно слід було здати. Я не можу показуватися в бібліотеці, доки не розплатився за користування, а розплатитися не можу, бо немає грошей. Поки що доведеться вишукувати інші джерела інформації. Треба подивитися в «Афтенпостен», раптом там якраз надруковано щось підходяще. Газета, як завжди, мокра, і в ній жодного рядка про Фінляндію. Обурливо! Країна, котра є одним з наших найближчих сусідів; можна сказати, братський народ, і навіть не згадується в «Афтенпостен»! Щось же напевно відбувалося у Фінляндії останніми днями. А нас цікавить Борис Беккер, як він носиться по всьому світу зі своїм хазяйством — де побував, хто там від нього завагітнів. Ще пишуть про можливу змову, сліди якої ведуть до російської мафії, а можливо, й у Фінляндію, — додаю я подумки, хоча в газеті про це прямо не сказано. А треба читати між рядків. До цього у мене завжди був талант; у школі ніхто не міг зі мною змагатися. Я так аналізував романи, що вчитель слухав мене зі сльозами на очах, а вийшовши на пенсію, купив собі блокфлейту. Загалом, про Бориса Беккера — віз і маленький візочок, а про Фінляндію анітелень. Маячня якась! Зате дізнався, що в Шелюсті проводиться ярмарок «Світ туризму». «Підходить для початку, щоб увійти в тему, — подумав я. — 3 чогось же треба починати». Я вирішив не зволікаючи піти туди прямо зараз — час не чекає. Прогуляюся пішки. Корисно для здоров’я, і платити не треба. З торбинкою, в якій лежить сандвіч з двох шматків «Баса спорт» з прокладкою з сиру, я вирушив у дорогу, і тут у кінці вулиці Карла-Юхана мене зупиняє якась дівчина і питає, чи не міг би я приділити їй п’ять хвилин і чи не погоджуся взяти участь в опитуванні, що проводиться з метою вивчення споживчого попиту. Я поставився до цієї пропозиції скептично, але тут вона поманила мене обіцянкою, що у винагороду за клопіт я отримаю білетик експрес-лотереї, і я погодився. Заходимо в якийсь будинок, піднімаємося нагору, сідаємо. Чи заправлявся я бензином протягом минулого тижня? Ось, виявляється, що її цікавить. Дивне запитання, подумав я. Кому яка радість з того, щоб це знати? Відповідь — негативна. Втім, сьогодні я, можливо, якраз би й поїхав на заправку, якби моє авто не відтягли на штрафний майданчик. Втретє поспіль щороку відвозять в один і той же час, можете собі уявити? Дівчина каже, що дуже добре розуміє, як це прикро. А де я заправляюся? Там, де дешевше, кажу. Вона посміхається. Саме це вона й хотіла почути, я вибрав найправильнішу відповідь, тому що зараз саме створюється нова мережа дешевих заправок, і вона показує мені картинки із зображенням різних архітектурних і кольорових вирішень майбутніх заправних станцій. Пропонується два варіанти — один у зеленому кольорі. Інший в якомусь з відтінків червоного. Ось два альтернативних рішення, а від мене вимагається сказати, які асоціації викликають ці образи. Дайте подумати! Зелений колір. Ну це, звісно, колір природи, це ж весна, і закоханість, і молодість. Можливості. Зелений — це колір можливостей. І це — Фінляндія. Фінляндія — зелена, миттєво нотую я в пам’яті, потім продовжую розвивати ланцюжок асоціацій. Зелений колір — це ти прокидаєшся влітку на світанку і виходиш з дому, щоб скупатися, рушник через плече, навколо пташки, і всі співають, співають, і вся сім’я тут, усі зібралися — і мертві, і живі, якщо лишень таке можливо; втім, чому