Читати книгу - "Ескорт у смерть"

– Я про це вже чув. Тому й прошу вас особисто про допомогу. Як мені повідомила ваша менеджер, небіжчик вчора ввечері супроводжував клієнтку. Мені треба поговорити з нею…

– Добре, – нарешті погодилася Дана В'ячеславівна. – Я дам таке розпорядження. Але дуже вас прошу, без потреби не вплутуйте нас у своє розслідування. Трапилося нещастя. Не думаю, що воно якось пов'язане з нашою діяльністю.

– Побачимо.

«Містер Марпл» підвівся зі свого стільця. Дана кинула оком на журнальний столик – слідчий добре пригостився бутербродами з ікрою, анчоусами та коньяком. «Це – добрий знак. Домовимося…» – подумала Дана.

* * *

Він повертався додому пізно ввечері. Десь знову загубилася парасолька й холодні краплі дощу стікали за комір. Це було неприємно. Неприємно було й повертатися додому – він знав, що його зустріне ґвалт, зітканий з різноманітних звуків, поєднання яких впливало на нього гірше, ніж моторошне дзижчання бормашини: телевізор, увімкнутий на повну гучність, радіо, що ніколи не вимикалося, шкварчання олії на пательні та безкінечний стукіт молотка у стіну (сусіди ось вже другий рік робили ремонт). Він знав, що Мірра лише на якусь мить відірветься від серіалу, аби швиденько покидати на стіл тарілку, виделку, хліб, огірки й жбурнути посередині цього натюрморту пательню зі шкварками. Він знав, що, не розбираючи смаку напхається цією невигадливою їжею, а вночі встане палити, притлумлюючи цигаркою постійний біль у шлунку… Так було щовечора. Ноги самі несли Романа Олексійовича Марченка до найближчої від його будинку забігайлівки. Там йому без зайвих слів (а часом – у безстроковий кредит) завжди наливали півсклянки горілки. І тоді повертатися додому було набагато веселіше…

…Телевізор, як завжди розривався чиїмись стражданнями: «Педро, Педро, ти все одно будешь моїм! – Я кохаю іншу! – Ти – негідник. Ти не знаєш страшної таємниці: вона – твоя дочка!!! – О, Боже мій! Як ти могла?…» Роман навшпиньки увійшов до кухні й схопив зі столу шкоринку хліба, аби забити запах горілки – Мірра цього не любила. В телевізорі залунала простенька мелодія – серія закінчилася. Мірра нарешті вийшла на кухню й прискіпливо оглянула чоловіка. «Якщо довго вдивлятись у прірву, помітиш, що прірва вдивляється в тебе…» – пронеслося в голові у Романа. Ця жінка колись і справді була для нього прірвою. Одружився він стрімголов, одразу ж після служби в армії. Мірра, волоока, з великим ротом й тонким білявим волоссям, здалася йому марсіанкою. Вона не дала йому й оком змигнути, як вони вже стояли перед опасистою тітонькою в загсі й до Романа ледь долинали слова про «ячейку общества». Тепер він не міг зрозуміти, як йому могли сподобатися її зовсім білі брови та вії, блідий великий рот та надто пухкенькі щічки.

– А ну дихни! – наказала Мірра, й він побачив перед своїм обличчям її ніздрі, які теж здалися йому прірвами, що здатні були всотати в себе його останню алкогольну радість.

– У мене був важкий день, люба! – зморщився Роман.

– У тебе кожен день – важкий. Коли ти вже організуєш щось своє? Наприклад, приватне бюро? Хоч гроші були б…

– Тобі що, нема чого їсти? – огризнувся він.

– Крім того, що їсти, мені треба ще дещо. Наприклад, одягатися. Дітям ми давно вже не допомагаємо… На що ти взагалі здатнен?

– Припини, будь ласка. Дай мені спокій хоч сьогодні.

– А що трапилося сьогодні? – не давала бажаного спокою дружина. Вона сіла навпроти й підперла щоку рукою. Він жадібно закидав у себе ненависні шкварки з картоплею, гучно хрумтів огірками. Легке сп'яніння зробило свою справу – він хотів поговорити.

– Налий стопку! – сміливо сказав він. – Тоді розповім…

Мірра незадоволено знизала плечима, але усе ж таки дістала з холодильника майже порожню пляшку «Холодного яру».

– Уяви собі, – повеселішав Роман, – сьогодні вночі вбито хлопця…

– Ну, то й що?

– Ти послухай: хлопець працював у фірмі, яка приймає замовлення від багатих дамочок на супроводження їх на усілякі презентації та фуршети…

– Невже у нас таке є? – вогник зацікавлености нарешті загорівся в безбарвних очах дружини.

– Звичайно ж, є. Так от, хлопець був шикарно одягнений, при грошах. Але вбивця нічого не взяв, крім… – Роман сам налив собі другу чарку й, скориставшися моментом, швидко перехилив її.

– Ну???

– Нічого не взяв… Тільки волосся… – страшним напівшепотом сказав Роман. Йому було приємно дивитись у розширені очі Мірри й якомога довше потягнути паузу.

– Тобто? – видихнула вона.

– Підстриг небіжчика під нулівку! Тепер маю усе це розплутувати… А ти кажеш… Тут справи серйозні.

– А що, так багато жінок, які спроможні замовити собі коханця?

– Не коханця. Фірма не надає секс-послуг. Хоча, звичайно, я в це не вірю… – він замислився.

Мірра зрозуміла, що зараз він, як це часом бувало, порине в сон тут-таки, за столом. Це бісило її. Вона хотіла розштовхати чоловіка, але з кімнати долинула вступна мелодія до наступної серії нового детективчика «День народження Буржуя», і вона хутенько побігла до телевізора. Сімейна вечеря закінчилася. Мірра знала, що до ранку вони більше не розмовлятимуть.

Роман звик хитрувати, вдаючи, що засинає прямо за столом. Тепер, коли дружина заклякла перед екраном, він міг спокійно обміркувати справи минулого робочого дня. Візит до клієнтки на ім'я Ілона нічого не дав. Жінка плакала, безкінечно повторюючи одне: «Який жах! Який сором!», – й довела, що попрощалася з небіжчиком рівно о дев'ятій. Це можуть потвердити її друзі: після презентації вона, відпустивши свого кавалера, сіла до іншого авта й одразу поїхала до найближчої подруги. Щоправда, зізналася Ілона, хлопець пропонував продовжити знайомство і сказав, що може заїхати до неї тільки після дванадцятої, адже у найближчі дві години має ще одне, за його словами, «дуже круте», замовлення. «Але я відмовилася! – сказала Ілона. – Повірте, пане слідчий! Я жінка порядна… Це ж треба було так вплутатися…» – й вона знову приклала до очей шовкову хустинку.

Роман крадькома налив собі ще чарку. Він знав, що Мірра прикипіла до свого улюбленого серіалу, і найближчі півгодини у нього буде час спокійно обдумати ситуацію. Але замість цього його рука зрадницьки потягнулася до кнопки дешевенького старого «Шиляліса», який стояв на холодильнику і частіше слугував за полицю для банок з огірками. Телевізор зашипів, вихлюпнув порцію різних