Читати книгу - "З-під Полтави до Бендер"

5.

Вечоріло. Сонце скочувалося за правий берег Дніпра, зразу рівний, болотнистий, порослий комишем і очеретами, а там легко схвильований, з довгою смугою густих лісів на обрію. Ліси горою позолочені, а долом темні, тінисті. Від них несло прохолодою вечірньою, співом птахів і безпечним захистом перед ворожими очима, якого нашим утікачам так дуже хотілося. Туди-то, до отих задніпрянських лісів вони й поверталися думками.

«Кому в дорогу, тому й час! - гукнув нараз Мручко, стаючи перед гетьманом. - Я вашій милості гарний поромчик привіз».

«Звідкіля?» - здивувався гетьман.

«Верст відси три. Там є така сага безпечна, в ній він і зацілів перед москалями».

Гетьман поклепав його по рамені: «Ти, сотнику, мабуть і в пеклі не пропадеш.»

«Не для вошей сотник Мручко голову носить,» - додав від себе Рачок і перший скочив на пором.

«Як блоха, вашмость, скачеш», - крикнув до нього Мручко.

«І як вона, кусати вмію», - погрозив йому гетьманський весельчак.

«Бережись!» - гукнув, покривляючись старому сотникові.

Зробив це так смішно, що всі на хвилину про небезпеку забули і засміялися сердечно. «Оцей випорошок пекельний, - ніби сердився Мручко, - зі старого козака насміхається. Постривай. Охрещу тебе в дніпровій воді.»

Але Рачок ухопив барилчину з червінцями і грозив, що перше її в воду кине, щоб Дніпрові за хрест заплатити.

«А щоб ти луснув, пасинку чортячий. Сиди вже каменем, сиди. Та де б я тебе своїми руками доторкався», - заспокоював Рачка Мручко.

«То ти вже, сотнику, і гроші, як бачу, на пором заладував?» - дивувався гетьман.

«А ваша милість як хотіли? До турків і татар без грошей не приступай. Пригодяться вашій милості в дорозі, а мені легше стане. Замість їх пильнувати, пограюся тут трохи з москалями.»

«Невже ж ти не поїдеш зо мною?»

«Прошу дозволу вашої милости залишитися тут на часочок. Виправлю своїх, пособлю шведам у переправі, а як Бог Милосердний дозволить, то, може, хоч за деякого з моїх переволочанських друзів віддячусь Меншикову. А тоді й доскочу. Хай ваша милість сідають, щоб завидна на другий берег ступити».

Стояв на березі і дивився, як відчалював пором. Там гетьман, Ганна Обидовська, Войнаровський, Орлик і ще декілька старшин козацьких і запорозьких. Прощався з кожним зокрема. А решта де? Де Мотря і Чуйкевич, де всі ті, що через Десну переправлялися тогідь до короля Карла?

Порівнював тамту переправу з теперішньою і зітхав.

З порому махали до нього шапками. Відклонювався: «З Богом, панове, з Богом!»

Шелестіли дніпрові хвилі, довга смуга лягала поперек могутньої ріки, аж сонце спинилося над верховіттям лісів і кинуло Мручкові повні пригорщі сліпучого світла просто в очі.

Зробив дашок з долоні над очима.

Пором до другого берега причалив.

Мручко перехрестився. «А тепер до короля, - сказав і набив люльку тютюном, - їм треба вкупі бути.»

Викресав огонь і поплівся туди, де стояли шведи. Але тільки кілька кроків зробив і озирнувся. Щось його тягнуло за ними? І не його одного.

Бачив, як з берега кидалися козаки в Дніпро і, прикріпивши віжки до поясів, плили поруч своїх коней.

Поперек Дніпра лежали три острови.

Так перепливали вони від одного до другого, а від останнього до правого берега

Дніпра.

«І їх щось тягне туди, - говорив до себе Мручко. - Але що?.. Гм.» - і похитав головою.

6.

Король вислухав Кройца і притакнув головою: «Хай по-вашому буде, поїдемо!»

Кройц ухопив його за руку: «Не треба, генерале, не треба. - Хвилину дивився, як козаки переплавляли шведські коні на другий бік Дніпра. Чіплялися грив і плили поруч них. Не знати було, чи це коні їм пособлять на воді, чи вони коням. - Відважний народ. Справді, - відважний народ і так їм не везе.»

Кройц і собі дивився: «Наші не втнуть такої штуки - тонуть.»

І дійсно, ті шведи, що пускалися й собі за козаками на всіляких наскорі з возів збитих суднах, уживаючи коліс замість весел, лиш інколи щасливо причалювали до другого берега. Здебільшого топилися. Деяких витягали козаки за волосся, інші йшли на дно.

Сутеніло. Дніпро виблискував сталлю. А там легенький туман став підноситися вгору. Шведам було спішно спасати свого короля, а він, хоч і рішився, так не поспішався. Чув гіркість на устах, як від полину. Це не рана палила його, а свідомість, що перед Меншиковим утікає, лишаючи військо без начального вождя. Ніби якісь незримі нитки між ним і його армією рвалися і - це боліло. Але сказав своє королівське слово, і воно птахом полетіло. Годі було назад завернути. Король думав: «Поїдуть зо мною: Аксель Шпарре, Гілленкрок, Лягеркрона, Герд, Гієрта, Дальдорф, Гротгузен і Міллерн. Трабанти, розуміється, також і - айнспаннери. Для охорони вибрати тисячу люда, що не брала участи в останнім бою.»

«Мало, ваша королівська милосте,» - завважив Левенгавпт.

«Для мене досить, не хочу твоїх сил ослаблювати.»

«Моїх?»

«Так, бо армію здаю на тебе. Гадаю, що не розчаруюся».

Левенгавпт поклонився низько: «Що в моїх силах буде - зроблю» - і побіг до батальйонів, щоб сповнити королівський наказ.

Тим часом надтягнув Гілленкрок з кількома поромами. Знайшов їх вище Переволочної, там, де йому Мручко вказав.

Тихо і справно садовилися на них ті шведи, що мали їхати з королем.

Козаки перевозили їх. Чіпали линви одним кінцем до поромів, а другим брали до рук або і в зуби, сідали на свої коні і так перетягали пором на другий бік.

Мручко стояв на березі, приказував і договорював: «Скорше, хлопці, скорше! Покажіть, що вам гості не байдужі. Шведи, хоч буцім морський народ, а перед нашим Дніпром решпект мають.»

То знов на других гукав: «А ну там, майталасьтеся скорше, бо бачите, що король, його милість, чекає. Хочете, щоб москалі взяли короля в полон, чорт би їх побрав.»

Козаки жартами за жарти платили.

Так Мручко смуток проганяв. «Ми не баби, - казав, - плакати не будемо, бо у сльозах біди не втопиш.»

Король лежав у своїй повозці на березі ріки й дивився. Не хотів їхати скорше, поки його люди не переправляться. Аж ось останній відділ перевезли.

Гультман переніс на човен скриньку з срібною посудою і з статуетою улюбленої королівської собачки. Перечислював і пробував, чи добре зачинені скрині з невеличким королівським добром, останками колишніх чималих маєтків.

Король з видимим