Читати книгу - "Республіка Шкід"

Дісталися навпомацки до других дверей, відчинили і ввійшли в передпокій, залитий сонячним світлом.

У передпокої було так тепло й затишно, що заспані громадські працівники мимоволі барилися, не поспішали заходити в кімнату економа, насолоджуючись хвилинами спокою і самотності.

В цю мить і сталася та проста, але пам’ятна подія, в якій Янкель уперше показав свої незвичайні здібності.

Косар стояв і намагався подолати страшенну сонливість, уперто спрямовуючи всі думки до одного: треба ввійти до економа. У якусь мить, коли, здавалося, сила волі поборола в ньому лінощі і коли він хотів уже натиснути ручку дверей, раптом почувся, чудно змінившись до шепоту, голос Янкеля:

— Курити хочеш?

Чи хотів Косар курити? Ще б пак не хотіти! І вся енергія, зібрана на те, щоб відчинити двері, рантом відразу вирвалась у тому, як він обернувся до Янкеля і енергійно вигукнув:

— Хочу!

— Ну, то, прошу, кури. Ось тютюн.

Косар простежив за поглядом Янкеля і завмер, втупивши очі в стіл.

Там правильними рядками лежали акуратненькі коричневі чвертки тютюну. По обгортці призвичаєне око курця визначило: вищий сорт Б.

Пачок сорок — так у думці визначили практичні математики.

Подивились один на одного і, не змовляючись, вирішили: 40–2 = 38. А може, не помітять нестачі.

Так само мовчки підійшли до столу і, поклавши по пачці в кишеню, вийшли навшпиньках з кімнати.

♦

Сонну тишу спальні порушив тріск дверей, і два збуджених шпаргонці ввірвались до кімнати.

— Хлопці, тютюн!

Вісім голів миттю виринули з-під ковдр, вісім пар очей заблищали масляним блиском, побачивши в піднятих руках Косаря та Янкеля апетитні пачки.

Першим отямився Циган. Швидко стрибнув з ліжка і, оглянувши зблизька милі чвертки, він жадібно спитав:

— Де?

Чергові мовчки кивнули головами в напрямку до кімнати економа. Циган зірвався з місця і зник за дверима. Спальня притихла в томливому чеканні.

— Ура, сволото! Є!

Громоносцев влетів переможно, розмахуючи двома пачками тютюну.

Приклад заразив усіх інших, і вже ніякі сили не могли стримати їх.

Геть усім кортіло мати по чвертці тютюну, і, вже забувши про обережність, спальня схопилась і, як на змаганнях, помчала до завітної кімнати…

За п'ять хвилин Шкіда тріумфувала.

Кожен обмацував, м'яв і стискував нещасні пакетики, що так несподівано попали до них.

Чорний, мов жук, заїка Гога, запеклий курець, що найдужче терпів від нестачі курива і збирав на вулиці «чиновників», був задоволений найбільше. Він сидів у кутку і, міцно стискаючи коричневу чвертку, без угаву повторював:

— Тют-тюнець є. Тют-тюнець є.

Янкель, забравшись на ліжко, по-дурному всміхався і співав:

Шинель англійський,

Тютюн японський,

Ах, шарабан мій…

На радощах навіть не помітили, що на підвіконні притулилася зайва пачка, поки Циган не звернув увагу.

— Сволото! Чий тютюн на підвіконні? У всіх є?

— У всіх.

— Виходить, зайва?..

— Зайва.

— Ого, здорово, навіть зайва!

— Тоді зайву поділимо. А по цілій пачці заначимо.

— Давай!

— Діли. Згода.

Зайву чвертку розтерзали на десять частин. Коли поділили, Циган грізно попередив:

— Тютюн заначуйте скоріше. І не патякати. Прихожим ні слова про це. Зрозуміли, сволото? А якщо кого схоплять, сам і викручуйся, інших не видавай.

— Гаразд. Котися. Знаємо…

Цього ранку вихователь Батько, увійшовши в спальню, надзвичайно зрадів, що нікого не треба було будити. Все гніздо було на ногах. Батько задоволено всміхнувся і захопливо сказав:

— Здорові були, хлопці! Як гарно, дружно ви сьогодні встали!

Циган, єхидно підморгнувши, загоготав:

— Ого, дядьку Сергій, ми ще раніше можемо вставати.

— Молодці, хлопці. Молодці.

— Ого, дядьку Сергій, ми ще не такими молодцями будемо.

Тим часом Янкель і Косар знову пішли в комору.

Економ ще нічого не підозрював. Як завжди, лагідно усміхаючись, він неквапливо розважував продукти і побіжно розпитував про новини в школі, говорив про гарну погоду, про морози, які вже настали, і навіть дав обом шкідцям по невеличкій скибці хліба з маслом.

Янкель мовчав, а Косар похмуро підтакував, але обидва зітхнули вільно тільки тоді, коли вийшли з комори.

Зупинившись біля дверей, багатозначно перезирнулися. Потім Янкель скрушно похитав головою і процідив:

— Попаде.

— Попаде, — підтвердив Косар.

♦

День тягнувся за усталеним порядком. Ранковий час змінився уроками, уроки — перервами, все було як завжди, тільки прихожі учні дивувалися: сьогодні приютські не канючили у них за звичкою докурити «зоставочки», а врочисто й недбало закурювали свої пахучі самокрутки.

На четвертій перерві, перед обідом, Янкель занепокоївся: пропажу могли незабаром помітити, а у нього досі під подушкою лежав тютюн. Підганяло його й те, що інші вже встигли сховати свою здобич.

Не переводячи духу, вибіг він по сходах нагору в спальню, витягнув тютюн і спинився, вагаючись.

Куди ж заховати? Закинути на грубу? Не можна — прибиратимуть і знайдуть. У грубу — згорить. В душник — провалиться.

Янкель вискочив у коридор, пробіг до ванної і влетів туди. Сунувся, зрадівши, під ванну й вилаявся: хтось випередив його — рука намацала чужу пачку.

В паніці він помчав у порожній нижній зал, перетворений на сарай і геть завалений партами. З відчайдушною рішучістю сунув тютюн під поламану кафедру і тільки тоді заспокоївся.

Спускаючись униз, Янкель почув, як задеренчав дзвоник, що кликав на обід. Згадав, що він черговий, і стрімголов помчав на кухню.

Треба було нарізати десять восьмушок — порцій хліба для інтернатських, — це ж був обов'язок чергового.

Шкідський обід був свого роду релігійним обрядом, і кожен новий вихованець мав твердо вивчити обідні правила.

Спершу до їдальні входили вихованці приютські і мовчки сідали за стіл. До другого столу сідали «прихожі».

Хвилинку сиділи мовчки, заклавши руки за спину, і зиркали голодними очима на вхідні двері, що вели в кухню.

Потім з'являвся завшколою з маленьким зошитом у руках, і починався другий акт — перекличка.

Щодня вранці і ввечері, під час обіду й вечері, викликали весь склад вихованців, і кожен повинен був відповісти: «Тут». Тільки тоді він діставав право їсти, коли перед його прізвищем виростала «галочка», яка означала, що він справді тут, у їдальні, і що пайок не пропаде марно. Потім черговий вносив на дерев'яному щиті восьмушки і клав перед кожним на стіл. Після цього з'являлася вилицювата, рябувата Марта і розливала незмінний пшоняний суп на оселедцевому відварі і незмінну пшоняну кашу, бо, крім пшона та оселедців, у коморі ніколи нічого не було. Олію, якою засмачували кашу, іноді заміняв тюленячий жир.

За сигналом Вікмиксора починалося загальне сопіння, пихтіння і плямкання, яке, правда,