Читати книгу - "Республіка Шкід"
- Жанр: Дитячі книги / Сучасна проза
- Автор: Григорій Георгійович Білих
«Республіка Шкід» — це повість про школу імені Достоєвського, спеціальну школу для колишніх безпритульних дітей. Автори її (одного з них Г. Бєлих — немає в живих, а другий — Л. Пантелєєв — відомий сучасний російський радянський письменник) самі були вихованцями цієї школи, яку очолював талановитий радянський педагог В. М. Сорока-Росинський (Вікмиксор).
«Республика Шкид» — это повесть о школе имени Достоевского, специальной школе для бывших беспризорных детей. Авторы ее (одного из них — Г. Белых — нет в живых, другой — Л. Пантелєєв — известный современный русский советский писатель) сами были воспитанниками этой школы, которую возглавлял талантливый советский педагог В. II. Сорока-Росинский (Викмиксор).
«Я очень ценю людей, которым судьба с малых лет нащелкала по лбу и по затылку, — писал после выхода книги М. Горький. — Вот недавно двое из таких написали и напечатали удивительно интересную книгу… Авторы — молодые ребята, одному 17, другому, кажется, 19 лет, а книгу они сделали талантливо…»
Впервые повесть вышла в 1927 году, но и теперь она волнует читателей своей правдивостью, красочными картинами жизни школы, яркими образами воспитанников и педагогов.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Г. Бєлих, Л. Пантелєєв
РЕСПУБЛІКА ШКІД
Присвячуємо цю книгу товаришам по школі імені Достоєвського.
Автори
З російської переклав В. БЕВЗА
Художник В. ЄВДОКИМЕНКО
Перекладено за виданням: А. ПАНТЕЛЕЕВ. Собрание сочинений в четырех томах. Том второй. Издательство «Детская литература». Л., 1970.
ПЕРШІ ДНІ
Засновники республіки Шкід. — Горобчик у ролі вбивці. — Сламники. — Перші дні.
а Старо-петергофському проспекті в Ленінграді серед сотень інших кам'яних будівель загубився облуплений триповерховий будинок, якому після революції судилося перетворитися на республіку Шкід.До революції тут містилося комерційне училище. Потім воно зникло разом з учнями і педагогами.
Вітер і дощ поперемінно лизали кам'яні стіни опустілого училища, пофарбовані в сухотний сірувато-жовтий колір. Холод проникав у будинок і разом з вогкістю та цвіллю розповзався по тихих класах, осідаючи на партах краплями застиглої води.
Так і стояв той посірілий будинок із сльозавими вікнами. Вулиця з чергами, з одягненими в шкірянки людьми, що кудись квапилися, бігли, ніби не помічала його порожнечі, та й ніколи було помічати. Життя вирувало в інших місцях: у раді, в райкомі, в кооперативі.
Але ось одного разу тишу будинку порушив гуркіт кроків. Люди в шкірянках, з портфелями прийшли, щось там оглянули, записали й пішли собі. Потім приїхали підводи з дровами.
Відігрівали будинок, лагодили труби, і нарешті прибула перша партія галасливих шкетів-безпритульних, зібраних не знати звідки.
Багато підлітків під час революції, голоду й громадянської війни розгубили своїх батьків і перемінили сім'ю на вулицю, а школу — на злодійство, готуючись у майбутньому стати справжніми грабіжниками.
Треба було негайно взятися до них, і ось сотні й тисячі порожніх, напівзруйнованих будинків знову приводили до ладу, щоб дати маленьким бандитам притулок, їжу, щоб вони могли вчитися.
Підлітків збирали звідусіль. Їх брали з «нормальних» дитбудинків, з тюрем, з розподільних пунктів, від змучених батьків і з відділення міліції, куди приводили розмаїту безпритульщину просто з облави по кишлах. Комісія при губвно сортувала цих «дефективних», або «важковиховуваних», як називали тоді зіпсованих вулицею дітей, і звідти цю строкату публіку розподіляли по нових будинках.
Так виникла особлива мережа дитячих будинків-шкіл, в шеренгу яких стала і новоспечена «Школа соціально-індивідуального виховання імені Достоєвського», пізніше скорочена її дефективними мешканцями в звучне «Шкід».
Фактично життя Шкіди й почалося з прибуття цієї маленької партії невгамовних шкетів. Перші дні новонародженої школи минали в неймовірному безладі. Чотирнадцяти- і тринадцятирічні дітлахи, зібрані з вулиці, скоро згуртувалися й почали бешкетувати, не звертаючи ніякої уваги на вихователів.
Верховодити одразу ж почав Воробйов, якого з першого ж дня прозвали Горобчиком — почасти через прізвище, почасти через його зовнішність. Він був маленький, незважаючи на свої чотирнадцять років, і за все перебування в школі не виріс ні на півдюйма. Прийшов Горобець разом з хлопцем на прізвище Косоров з нормального дитячого будинку, де він збирався вбити завідуючого школою.
Одного літнього вечора Воробйова за наказом завдитбудинком не пустили гуляти, і він поклявся жорстоко помститися за таке звірство. На другий день Косоров — його вірний товариш — дістав йому револьвер, і Воробйов пішов до кабінету завідуючого. Косоров стояв біля дверей і ждав єдиного пострілу — другого не могло бути, бо в револьвері був тільки один патрон.
Що сталося в кабінеті, лишилося невідомим. Пострілу Косоров так і не почув, а бачив тільки, як розчинилися двері і розлютований завідуючий швидко протягнув за комір блідого Горобця.
Згодом Воробйов розповідав, що, коли він скомандував «руки вгору», завідуючий упав навколішки, і тільки осічка зіпсувала все діло.
За цей невдалий замах і за цілий ряд інших «подвигів» Горобця перевели в Шкіду. Разом з ним перевели і його вірного товариша — Косорова.
Косар, на противагу Горобцеві, був дебелий здоровань, але завжди ходив похмурий. Таким чином, об'єднавшись у «сламу», вони доповнювали один одного.
Жити «на сламу» означало жити в довгій і міцній дружбі. Сламники повинні були всім ділитися між собою, кожен мусив допомагати своєму другові.
Прийшовши в Шкіду, сламники зразу поставили все так, що решта шість шкетів боялися й дихнути без їхнього дозволу, а заїка Гога почав догідливо прислужувати новим верховодам.
Склад педагогів ще не підібрали. Вихованцям жилося вільно й весело.
День починався десь об одинадцятій годині ранку, коли розпатлана куховарка заносила в спальню вчорашній обід і чай.
Не встаючи з ліжка, бралися до їжі.
Горобець, потягуючись на ліжку, грізно покрикував тоненьким голосом на Гогу:
— Подай суп! Принести кашу!
Гога беззаперечно виконував накази, бігаючи по спальні, за що одержував милостиву нагороду — цигарку.
Їжі було багато, хоча в місті, за стінами школи, сиділи ще на картках з «восьмушками». Виходило так через те, що в дитбудинку було п'ятнадцять чоловік, а пайків одержували на сорок. Ось чому перші мешканці Шкіди могли жити сито і навіть розкішно.
Уроків у перші дні не було, тому вставали ліниво, годині о дванадцятій, потім зразу одягались і йшли з школи на вулицю.
Частина хлопців під проводом Гоги йшла «скнарити», збирати недокурки, друга частина просто гуляла по навколишніх вулицях, мимохідь заглядаючи й на базар, де, між іншим, тягнула з лотків, тільки-но заґавиться торговець, дрібні речі, як от ножі, ложки, книги, пиріжки, яблука тощо.
На обід Шкіда в повному складі збиралась у спальні і ждала, коли принесуть казани з супом та кашею. Їдальні ще не було, обідали там же, де й спали, зручно вмощуючись на ліжках.
Наситившись, вихованці ставали мляво-спокійні. Наче підсвинки, перекочувались вони на ліжках і вели ліниві розмови.
«Скнари» розбирали мерзлі «чинаші», ретельно відриваючи напір од тютюну й розподіляючи за сортами. Махорку клали до махорки, тютюн до тютюну. Потім цю сиру, промерзлу масу розкладали на папері й починали сушити.
Сушили після вечірнього чаю, коли наставали зимові сутінки, приходила прибиральниця і, грюкаючи кочергою та заслінками, затоплювала грубу.
Сіренький, тьмяний день минав нудно, і тому груба, яка раз у раз бризкала червоними іскрами і в якій стрибали веселі язички полум'я, завжди збирала круг себе всю школу. Посідавши в коло, дітлахи розповідали одне одному свої пригоди, і тут же на краєчку груби сушився тютюн — найдорожча валюта школи.
Сутінки, тепло, поліна, що догоряли в грубі, збуджували у дітей нові думки. Затихали. Кожен думав про своє. Тоді Горобець діставав свою балалайку і тоскним голосом затягував улюблену
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Республіка Шкід», після закриття браузера.