Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

том, а у вас — другий, — продовжував скрупульозний кадет Біґлер. — Адже ясно, як Божий день, що наші 160 і 161 сторінки не відповідають вашим. У нас зовсім інший текст. Перше слово розшифрованої телеграми повинно бути «auf», а у нас вийшло «Неu»[19]. Тепер усім стало ясно, що Біґлер не такий уже й дурень.

— Я одержав другий том у штабі бригади, — сказав капітан Заґнер. — Очевидно, тут сталася якась помилка. Пан полковник замовив для вас перший том. Здається, — продовжував він так, немовби для нього все було ясно і зрозуміло ще до того, як він почав свою доповідь про надзвичайно простий спосіб шифрування, — в штабі бригади щось переплутали. Полк не повідомили, що йдеться про другий том, і тому так вийшло.

Кадет Біґлер тим часом переможно поглядав на всіх. Поручник Дуб пошепки сказав надпоручникові Лукашеві, що «Чорногузове крило з риб’ячим хвостом» здорово проїхалося по Заґнерові, краще вже й не можна.

— Дивний випадок, панове, — знову заговорив капітан Заґнер, зав’язуючи розмову, щоб якось порушити неприємну тишу. — В бригадній канцелярії сидять обмежені люди.

— Дозволю собі зауважити, — ще раз вискочив невтомний кадет Біґлер, йому знову захотілося похвалитися своєю мудрістю, — подібні речі строго секретного характеру не повинні б з дивізії надходити через канцелярію бригади. Інформації, що стосуються найбільш секретних справ армійського корпусу, треба передавати строго секретним циркуляром лише командирам дивізій, бригад і полків. Я знаю системи шифрів, якими користувалися під час воєн за Сардинію і Савойю, під час англо-французької облоги Севастополя, в час боксерського повстання в Китаї{8} і за останньої російсько-японської війни. Всі системи передавались…

— Нас це турбує, як торішній сніг, кадете Біґлере, — сказав капітан Заґнер з виразом невдоволення і презирства. — Безсумнівно одне: система, про яку ми говорили і яку я вам тут пояснював, це не тільки одна з найкращих, але, можемо сміливо сказати, одна з неперевершених. Хай тепер зашмарканці з усіх відділів контррозвідницьких штабів не тратять дарма сили. Вони здохнуть, а не прочитають нашого шифру. Це щось зовсім нове. Таких шифрів ще ніколи не бувало.

Наполегливий кадет Біґлер багатозначно кашлянув.

— Дозволю собі, пане капітане, — сказав він, — звернути вашу увагу на книжку Керікгоффа про військове шифрування. Цю книжку кожен може замовити у видавництві «Військового наукового словника». Там, пане капітане, докладнісінько описано метод, про який ви нам розповідали. Винахідником його є полковник Кірхер, він служив за Наполеона І в саксонських військах. Метод шифрування словами — це метод Кірхера, пане капітане. Кожне слово телеграми розшифровується на протилежній сторінці ключа. Метод був удосконалений поручником Фляйснером у його книжці «Handbuch der militärischen Kryptographie»[20], яку кожен може собі купити у видавництві Військової академії у Вінер-Нойштадті. Будь ласка, пане капітане. — Кадет Біґлер сягнув до валізочки, витяг звідти книжку, про яку щойно говорив, і продовжував:

— Фляйснер подає цей же приклад. Ви всі можете в цьому переконатися. Ось він:

Телеграма. Auf der Kote, 228 Maschinengewehrfeuer linksrichten.

Ключ. Ludwig Ganghofer: «Die Sünden der Väter». Zweiter Band.

А тепер прошу, погляньте далі: Шифр: Sache — mit — uns — das — wir — aufsehen — in — die — versprachen — die — Martha… і так далі. Точнісінько, як ми чули хвилину тому.

Хто міг заперечити? Шмаркате «Чорногузове крило з риб’ячим хвостом» говорило правду.

В штабі армії хтось з панів генералів полегшив собі роботу. Відкрив книгу Фляйснера про військове шифрування, і справа готова.

Під час цієї розмови надпоручник Лукаш намагався подолати якесь дивне душевне хвилювання. Кусав губи, хотів щось сказати, але врешті почав говорити зовсім не те, що збирався.

— Не треба сприймати це так трагічно, — сказав він якось на диво нерішуче, — за час нашого перебування в таборі у Бруку-над-Літавою вже змінилося кілька систем шифрування депеш. Поки ми приїдемо на фронт, туди надішлють нові системи, але, я думаю, на фронті не буде коли бавитися розв’язуванням таких криптограм. Поки хтось із нас розв’язував би подібний шифрований взірець, від роти, батальйону або бригади не залишилось би і сліду. Практичного значення це не має.

Капітан Заґнер дуже нерадо притакнув головою.

— На практиці, — зазначив він, — принаймні з мого досвіду із сербського фронту, ніхто не мав часу розв’язувати шифри. Не скажу, щоб шифри не мали значення під час тривалого перебування в окопах, коли закопуємось у землю і чекаємо. А що шифри міняються, це також правда.

Капітан Заґнер відступав по усій лінії.

— У нас тепер в стосунках між штабом і фронтом чим далі, тим менше вживається шифр, і в цьому здебільшого винні наші польові телефони. Вони не точні і невиразно передають, особливо під час артилерійського вогню, поодинокі звуки. Ви попросту нічого не чуєте, і це викликає зайвий хаос. — Він замовк.

— На фронті немає нічого гіршого, як сум’яття, панове, — додав він пророчим тоном і знову замовк.

— За хвилю, — сказав він, дивлячись крізь вікно, — ми в Рабі, meine Herren! Солдати дістануть тут по 150 грамів угорської ковбаси. Півгодини відпочинку.

Заґнер подивився на маршрут:

— В 4.12 від’їжджаємо, в 3.58 всі повинні бути у вагонах. Виходити ротами: одинадцята і так далі. Zugsweise, Direktion Verpflegsmagazin № 6[21]. Контроль при виданні продуктів покладається на кадета Біґлера.

Всі поглянули на кадета Біґлера, немов попереджуючи:

— Доведеться тобі, молокососе, витримати бій.

Але старанний кадет Біґлер витягнув уже з валізочки аркушик паперу, лінійку, розграфив папір, поділивши аркуш по маршових ротах, і почав розпитувати командирів рот, скільки у них людей.

Та жоден з них не знав цього напам’ять, вони могли подати Біґлеру потрібні цифри тільки згідно з неясними записками у своїх блокнотах.

Капітан Заґнер з розпачу почав читати злощасну книгу «Гріхи батьків», а коли поїзд зупинився на вокзалі в Рабі, він захлопнув книжечку і зауважив:

— А цей Людвіґ Ґанґгофер непогано пише.

Надпоручник Лукаш перший вилетів із штабного вагона і попрямував до Швейка.

***

Швейк і його друзі вже давно кинули грати в карти, а денщик надпоручника Лукаша Балоун так зголоднів, що почав бунтуватися проти військового начальства і ремствувати, йому, мовляв, добре відомо, як пани офіцери набивають собі кендюхи.

— Тепер гірше, ніж за панщини, — просторікував він. — Раніше в армії було не так. — Його дідусь, який живе в нього дома на ласкавому хлібі, розповідав, що під час війни 66-го року офіцери ділилися з солдатами і курками, і шматком хліба. Наріканням Балоуна не було кінця, аж нарешті Швейк визнав за потрібне похвалити військовий порядок у теперішній війні.

— Ти, видно, маєш якогось молодого дідуся, — сказав він чемно, коли приїхали до Рабу. — Твій дідусь пам’ятає лише