Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"

— власного психосексуальною конституцією (особливо відчутною у фольклорі), на пізніх — цей зв’язок по-різному маскується. Класичний психоаналіз розпочав відновлювати знання про первісне сексуальне джерело індивідуальної та національної культури. Як зауважував З. Фройд, первісні (сексуальні) джерела є енергетичним потенціалом у всіх людей, але не у всіх він однаково потужний, що залежить від специфіки розвитку окремих джерел сексуальної системи[69].

У зв’язку з цим він вказав на тотальну ерогенність інфантильного тіла: сексуальні збудження в дитини фонтанують з різних її частин, відпочатково не концентруючись на статевих органах. Оскільки в ерогенності З. Фройд убачав загальну властивість всіх органів тіла, то підвищення або пониження ерогенності у тому або іншому місці тілесного організму та зміна ерогенності або концентрації лібідо є свідченням особливості психосексуального розвитку. Концентрація ерогенності впливає на провідний характер, що несе в собі код національної літератури.

Перша стадія в теорії онтогенезу З. Фройда є автоеротичною: характеризується розщепленням (шизоїдністю) компонентів сексуальності, кожний з яких прагне до власної окремої насолоди, при цьому сексуальні потяги не спрямовуються на зовнішній об’єкт, а знаходять задоволення у власному тілі. Автоеротична стадія розкладається на власне автоеротичну (з розщепленими сексуальними потягами) і нарцистичну (з об’єднаними сексуальними потягами).

Власне автоеротична стадія постає у двох фазах: першою прегенітальною сексуальною організацією є оральна (ротова), або канібальська, оскільки тут сексуальна мета полягає в поглинанні об’єкта. Оральна стадія пов’язана з ритмічним повторенням губ, передбачає потяг до схоплення різних об’єктів. Завдяки ритмічному смоктанню материнських грудей або її сурогатів отримується задоволення, яке спочатку поєднується із задоволенням від прийняття їжі, а потім — відмежовується в окреме задоволення. «Хто бачив, як накормлена дитина відпадає від грудей з розчервонілими щоками і з блаженного усмішкою занурюється в сон, — пише Фройд, — той повинен буде зізнатися, що ця картина має характер типового вираження сексуального задоволення у подальшому житті»[70]. Отже, материнські груди в теорії онтогенезу З. Фройда стають «першим об’єктом сексуального інстинкту», а ссання біля материнських грудей вихідним пунктом усього сексуального життя, недосяжним взірцем «будь-якого пізнішого сексуального задоволення, до якого в скрутні часи повертається фантазія»[71]. Невипадково саме з цього вихідного пункту й починала розбудову онтогенезу М. Кляйн.

Друга рання стадія першої фази, яку вирізняє Фройд, пов’язана із зоною ануса, що подібно до зони губ, стає місцем приєднання сексуальності до інших функцій тіла: задоволення при дефекації отримується через затримку і виклик сильного подразнення, що разом з відчуттям болю дає і відчуття насолоди. Інфантильна сексуальна стадія з ерогенним значенням ануса названа анальною, або садистсько-анальною. На цій стадії вперше переживається ворожість світу: анальне стає символом брудного, непотрібного, того, що відкидається. На цій стадії, як зауважує Фройд, закладається протиріччя на все психосексуальне життя людини. Воно ще не означатиме чоловічо-жіночий біном, але вже формуватиметься як активно-пасивний біном: «Активність появляється завдяки потягу до оволодіння з боку мускулатури тіла, а ерогенна слизиста оболонка кишечника проявляє себе як орган з пасивною сексуальною метою»[72], — так формується рання сексуальна полярність і сторонній об’єкт. «Перевага садизму та роль клоаки, що присутня в анальній зоні, — зазначає Фройд, — надає їй яскравий архаїчний характер»[73].

Поява нарцисизму означає перехід від автоеротизму: сексуальні потяги уже злилися в одне ціле і знайшли об’єкт, але він не зовнішній, а внутрішній — власне сконструйоване Я[74]. Психічними наслідками фіксації на цій інфантильній стадії у зрілому житті стане «інтелектуальний нарцисизм, всемогутність думок»[75], що яскраво проявляється у фольклорі і постмодернізмі. Тому в класичному психоаналізі ведуть мову про первинний (інфантильний) нарцисизм і вторинний нарцисизм, що проявляється у зрілому віці як лібідозне доповнення егоїзму (оскільки егоїзм не включає в себе лібідо).

Метою психосексуального розвитку, як відомо, є переведення інфантильного сексуального життя в його остаточні зрілі форми. Це перетворення в онтогенезі означає, що потяг має знайти сексуальний об’єкт, тобто в онтогенезі мають сформуватися суб’єктно-об’єктні відносини. Для цього мають об’єднатися всі попередньо актуалізовані сексуальні потяги, а ерогенні зони мають підкоритися примату генітальної зони. Нова стадія сексуальної активності характеризується тим, що сексуальне життя визначається участю власне генітальної зони, що передбачає вибір об’єкта зі всією пов’язаною з цим вибором багатою душевною діяльністю.

Головна едіпова позиція і формування ідеалу-Я

Об’єднання часткових потягів і підкорення їх примату генітальної зони з метою продовження роду означає не лише зрілу фазу психосексуальної активності, а й дозрівання людськості. У психосексуальному вимірі стадія інтеграції, згідно з Фройдом, означає перевагу фалоса. «Існує не примат геніталій, а примат фалоса»[76], — писав про цю фазу З. Фройд. Тобто зріла стадія психосексуального розвитку, пов’язана з вибором зовнішнього об’єкта, постає у фройдизмі як фалічна стадія. Під час інфантильних сексуальних досліджень відсутність пеніса витлумачується як результат кастрації і «дитина ставить перед собою завдання з’ясувати відношення кастрації до себе»[77]. Значення кастраційного комплексу можна сповна оцінити, вважає Фройд, лише взявши до уваги його розвиток у фазі примату фалоса.

Згідно з психоаналізом, першими об’єктами сексуального потягу дитини є батьки, вплив цієї першої ідентифікації у ранньому віці залишається на все життя, тобто є стійким і надійним. З першою і найважливішою ідентифікацією індивідуума пов’язується у психоаналізі виникнення ідеалу-Я. Фройд, виходячи з того, що едіпова стадія є головною в онтогенезі, стверджував, що за ідеалом-Я приховується ідентифікація з батьком, яка відбулася внаслідок переживання кастраційного комплексу. У праці «Я і Воно» Фройд робить таке уточнення: можливо, доречніше було би вести мову про ідентифікацію з батьками, оскільки оцінка батька і матері на ранніх стадіях відбувається без розуміння статевої відмінності. Проте він наполягає на одностатевій ідентифікації, знаходячи цьому таке пояснення: «З метою простоти викладу я буду говорити лише про ідентифікацію з батьком»[78]. Натяк на спрощення створив суперечливий вузол у психоаналізі, який намагалася розв’язати у материнсько-батьківській теорії онтогенезу М. Кляйн.

Перша ідентифікація, вважає Фройд, є прямою, безпосередньою і передує будь-якій прив’язаності до об’єкта, а на стадії активного вибору об’єкта, тобто едіповій стадії, ця первинна ідентифікація посилюється. В едіповій ситуації трикутне розміщення едіпового відношення (мати-дитина-батько) передбачає органічну бісексуальність людини, яка має завершитися встановленням мужності або жіночості. У трикутному розміщенні едіпової ситуації, пов’язаному з хлопчиком, Фройд доводить, що дитина переживає об’єктну прив’язаність до матері, яка «починається від материнських грудей і є прикладом вибору об’єкта за типом опори», та ідентифікації до батька[79]. Розвиток сексуального потягу до матері посилює ворожість до батька і бажання замінити його собою. На основі материнського коду формується інстинктивне амбівалентне ставлення до батька. Амбівалентна установка щодо батька і ніжний об’єктний потяг до