Читати книгу - "БотакЄ"

вигляді старого светра, ложки, стертого ножа або надщербленого горнятка. Вона може бути розчинена в певному сорті вина чи подрібнена і перемелена разом з кавою спеціального ґатунку. Я вже не кажу про спеції і парфуми, кілька слів, написаних якимось шрифтом, гербарії і нумізматичні або філателістичні колекції. Про стрихи і пивниці, про ліжка і комоди, про мелодії і фортеп’яно.

Вона може носитися в лиці якоїсь людини, часом незнаної, а може бути вибитою епітафією на чиємусь гробівці. Отже, ця таємна мапа може бути зашифрована в будь-чому. Єдине, що їх усіх єднає, - це те, що вони вказують тобі дорогу до твого персонального втраченого раю. Це схема твого раю і спосіб туди добратися.

У мене теж є така мапа. Я виріс на балконі. Моя тета зробила з цього балкона щось неймовірне. Він був великий і зарослий виноградом. І виходив на три сторони світу. А тета була найдивовижнішою квітникаркою у світі. Їй ніколи не йшлося про розмір квітника, бо не йшлося про те, щоб квітів було багато. Вона хотіла лиш того, щоб було багато квітів усіх видів. У кількох пуделках і задротованих макітрах росло кілька сотень найекзотичніших рослин. Вона звідусіль роздобувала хоча б одну насінину неймовірно дивної рослини. Вона більше не потребувала. Одна насінина - одна рослина. Такий був принцип. Насіння їй присилали в листах квітникарі з усього світу. Балкон, на якому я виріс, був подібний на тропічне узбережжя. Бракувало лише рифів. Я купався у балії, виставленій на сонце, аби нагрілася вода. Потім ця вода, як і в джунґлях, використовувалася для поливання рослин.

Коли тета померла, я перемалював собі схему її городу. Понаписував усі назви. Це моя мапа втраченого раю. Я грію себе думкою, що колись зумію відтворити весь цей рай на іншому балконі.

16. 12 Ще навчаючись на біологічному факультеті, я зауважив, що сама біологія є настільки ж фундаментальною підставою освіти, світобачення і розуміння філософських побудов, логічних конструкцій і навіть художньої творчості, метафор, як ще, може, лінгвістика. Біологія може бути просто базою для всього, що потрібно голові. Але я зустрів сьогодні, через багато років одного однокурсника біолога, який змінив професію, і згадав усю систему своїх спостережень про вплив різних біологічних наук на психіку.

Ентомологи (комахознавці) завжди стають колекціонерами. Притому колекціонерами за суттю - вони колекціонують все, навіть пригоди і враження, й уміло їх систематизують. Ботаніки різні. Одні перетворюються майже на філологів, інші стають ерудованими практиками - городниками, садівниками, грибарями і квітникарями, а треті стають просто знавцями всіх закапелків якогось реґіону, знають точно, де що росте.

Окрема категорія - це всі фахівці, що працюють з мікроскопом. Свої дивноти виробляються у герпетологів, іхтіологів і фізіологів. Але цілком окремо стоять орнітологи - ті, хто пильнує за птахами. Вирішити бути орнітологом - вже ознака нестійкої психіки. Орнітологів можна вирізнити одразу і безпомилково. Вони неповторні. Їх щось відриває від землі до неба. Вони, напевно, запрягають птахів у невідомо що і їздять десь там цими упряжами. Орнітологи не бачать землі - лиш небо, верхів’я дерев. Це їхнє коріння. Подумайте самі: рахувати тисячні зграї, які рухаються, за їх контурами, вираховувати маршрути між нами і Африкою, кільцювати зловлених птахів і діставати телеграми з острова Яви, якщо ця птаха там умре, відрізняти двадцять відтінків рожевого на пір’ячку, яке на черевці. Вичисляти гнізда, різновеликі і різнокольорові яйця. Постійно дивитися в біноклі, лорнети і прозорні труби. Знати, на яку електричку сісти, щоб застати міґруючу зграю на певній станції. Це все не сприяє нормальному психічному станові.

Я знаю це з власного досвіду співіснування з птахами: дрозди об’їли ягоди з кущів, які оббирав я, ворони завжди сиділи на будинку перед моїм вікном, горобці не пускали ластівок у їхні гнізда на моїм балконі, грач втопився у моїй бочці з водою, ворона жила у мене довший час, мої діти знайшли замерзлого папугу, який потім вільно літав по цілій хаті, бузько, знесилений перельотом, упав на мій пост в армії, голуби, яких сусіди смажили на суботу, журавель, який прилетів до мого лісу через бомбардовану Сербію, ворони, в яких я забирав горіхи в армії… Якщо рослини - це поняття, тварини - образи, то птахи - символи і знаки. Я не здивувався, що знайомий орнітолог став теологом. Бо птахи чимось подібні на ангелів.

17. 12 У дитинстві цього ніхто не розуміє. У дитинстві це сприймається як дивна слабість батька. Дитина не може усвідомити, як можна намагатися розтягнути ніч, адже діти часом не можуть дочекатися завтра. Діти встають рано і хочуть лягати спати якнайпізніше. Так само у ранній молодості. Видається, що медичні свідчення про необхідність сну є бздурами. Але потім… Потім несподівано настає момент, коли починаєш розуміти, що єдине, чого тобі ніколи не вистачатиме найближчі кількадесят років, - це сон. Ти ще можеш працювати ночами, ще можеш удень після неспання зібратися із силами і бути працездатним. Ти можеш навіть, будучи страшенно змученим, раптом вирішити не лягати спати, коли є така можливість, а подивитися вартісне кіно, почитати якусь книжку, попити з приятелями, покохатися. Однак усього цього ентузіазму вистачить ненадовго. Бо коли тобі вже досить років, але ти ще не старий, то кілька годин спання - твій скарб, зайва година - розкіш, а півдоби сну - нав’язлива мрія. Адже лише тут ти можеш перебути паузу між наскоками довжелезного списку аґресорів. Тобі навіть не конче потрібні сни. Хоча сни виявляються найкращим, що ти можеш отримати на цьому відтинку життя, тобі досить провалля. Як оточений пастками звірок, ти повільно пробираєшся до ліжка і зникаєш у норі. У темряві, глибині, щільноті й тісноті. Ти залюбки стаєш їжаком, кротом, земноводним, личинкою, які не тямлять, що робиться довкола. Ти прагнеш повернутися в тепло і стислість, які віддалені навіть від дитинства. Туди, де впертя в стіни рівнозначно щастю. Де можеш бути, існувати у формі цибульки, або кореня, або насінини. І тоді лиш одне тебе непокоїть - що завтра знову буде день. Що тебе освітлять, оросять і розігріють. Уранці в тебе буде кілька хвилин наймрійливішої радості, ти перебуватимеш у всіх стадіях вибуху - включно з моментом тиші, включно з розтисканням і стисканням повітря. Бо кілька хвилин ти знатимеш, що вже майже не спиш, але ще можна. Кілька найнаповненіших життям хвилин перед тим, як відкриються очі і ти подякуєш Богові за те, що знов побачив світло.

19. 12 Кожен сніг -