Читати книгу - "Злочинці з паралельного світу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Проте це дуже добре бачив Фері. А коли його друзі перебігли вестибюль і зникли на сходах, що вели на другий поверх, Фері спокійнісінько злетів у повітря й вилетів через двері чорного ходу, які завбачливо залишив відчиненими для нього Хроня.
Плюнувши спересердя і вилаявшись несподівано грубим басом, міліціонер повернувся на свій пост.
А Хроня з друзями тим часом піднялися на другий поверх і зупинилися перед скляними дверми.
— «Прийомна», — прочитав Хроня і сказав: — Це тут.
Скляні двері відчинилися, і з них вийшла кругленька голубоока молодичка з губками бантиком. Уздрівши химерну компанію, вона широко відкрила очі й ледве спромоглася вичавити з себе:
— А… а… а… це ще що такоє?!
Але за мить бровенята її грізно зійшлися на переніссі й вона, опанувавши себе, закричала:
— Як вони сюди пробралися? Ужас! Нащо ти, мальчік, привів сюда цих сабак?! Негайно забирайтеся вон! Боже, вони вже наслідили на коврах!
Хроня знічено глянув на свої брудні черевики, а Рата, що саме чухався задньою ногою за вухом, де його вкусила блоха, сказав:
— Заткни фонтан, чувіха, ми до мера.
Сердито штурхонувши грубіяна, Рекс, щоб виправити становище, якомога ввічливіше проказав:
— Ми той… ми ненадовго. Мер у себе?
Тут з’явився Фері, який знайшов на четвертому поверсі відчинене вікно і приєднався до друзів. Він сів Хроні на плече і тут же вигукнув, очевидно, щоб вже остаточно заспокоїти розгнівану молодичку:.
— Де ключ від чар-р-рівного міста «Світоч»?!
Цього вже блакитноока дама знести не змогла. Вона заверещала, кинула теку, з якої повилітали якісь папірці, й підстрибом побігла коридором.
Рата прочинив двері до приймальні й широким жестом запросив:
— Шлях вільний, прошу пана до гілляки!
Мер сидів за столом і розмовляв по телефону. Певно, з начальством, бо, побачивши Хроню і його компанію, округлив від подиву очі, але слухавку не кинув, а продовжував, з чимось погоджуючись, кивати головою.
Хроня тим часом присунув стілець до столу, сів, а коло нього розташувалися всі решта.
Нарешті мер поклав слухавку й одразу закричав:
— Ето хто тебе разрєшил захадіть сюда с сабакамі?
— Ніхто не розрішав, — сказав Хроня, — але ви не бійтеся, ми ненадовго. Ми лише запитати, чи вам відомо, скільки у нашому місті живе безпритульних людей і собак, і котів…
Але тут його перебив Рата, що досі уважно придивлявся до мера:
— Чуваки, гля, а він на мене схожий!
У мера, коли він почув Ратин голос, від здивування відвисла нижня щелепа. І дійсно, у мера був такий же короткий «їжачок» на голові, як у Рати. І очі у нього такі ж нахабні й блискучі, як у кота.
— Ето што єщо за фокуси? — нарешті спромігся мер.
— Це не фокуси, — сказав Хроня. — Вони всі справді вміють розмовляти, — кивнув він головою на друзів. — Але ви не відповіли на моє запитання.
— У мєня двадцать заводов і трідцать ресторанов, — сказав мер, — і мнє нєкогда подтірать задніцу каждому коту. Етім пусть занімаєтся міліція. Бездомних дєтєй — в інтернат, бездомних сабак — атлавіть і унічтожить. Марія Пєтровна! — гукнув він. — Гдє мая ахрана?
Двері кабінету рвучко відчинилися, і на порозі став здоровенний стрижений хлоп’яга.
Широко розставивши ноги, він загородив собою вихід.
З-за нього визирала блакитноока дама, а за нею тупцював міліціонер з вестибюля.
«Ну все, ми пропали!» — встиг ще подумати Хроня.
Розділ 12. Впійманий
Далі події розвивалися з такою швидкістю, що думати було ніколи.
До кабінету мера напхалося стільки людей, що ніде було повернутися. Вони всі щось кричали, когось ловили, чулося: «Полун-др-р-ра!», «Гівнюк!», «Тримай!», «Лови!». А коли все стихло, Хроня побачив, що його, важко дихаючи, тримає за руки міліціонер. Більше в кабінеті нікого з його друзів не було.
«Втекли чи впіймали?» — гадав Хроня, в той час як мер влаштував рознос міліціонеру, покусаній охороні, подряпаній секретарці й усій решті, що прибігла його рятувати.
Нарешті мер заспокоївся. Глянувши востаннє на Хроню, він наказав:
— В дєтскій распрєдєлітєль єво!
Кабінет швидко спорожнів. Тоді мер потяг носом повітря і, скривившись, буркнув:
— Ну і наванялі!
Підійшовши до вікна, розчинив його навстіж і теж вийшов з кабінету.
На найвищій шафі за глиняною вазою, яку колись подарувала мерії делегація з Угорщини, щось заворушилось. З шафи злетів Фері, сів на стіл мера й неквапом пройшовся по ньому перевальцем, наче пінгвін.
Дійшовши до якогось документа, який лежав скраю, Фері раптом присів і какнув просто на підпис мера, який був скріплений ліловою печаткою. Задоволеним голосом Фері промовив:
— Р-р-райська насолода!
Потім спокійно вилетів у розчинене вікно і приземлився в кущах біля мерії. Там уже чекали Дол і Рекс з Ратою — всі, крім Хроні. Про це місце зустрічі вони на всяк випадок домовилися заздалегідь. Рата ще був збуджений бійкою, він зализував синці й сердито вуркотів собі під носа. Хомка ще не перестав тремтіти від пережитого страху, хоча йому не довелося ні кусатися, ні вириватися з рук охоронців, як усім іншим. Він одразу ж прошмигнув між ногами натовпу і першим вискочив на вулицю.
— Ну що тепер робитимемо? — розгублено сам себе питав Рекс.
— Мотати звідси треба, поки не пізно! — не сумнівався Рата.
— Як мотати? — аж підскочив Рекс. — А Хроня?
— А що Хроня? Хроня вже, вважай, тю-тю! — присвиснув кіт.
— Як це «тю-тю»? Як це «тю-тю»?! — стримуючись, щоб не закричати голосно, прогарчав Рекс. — Ти що, хочеш тут його покинути?
— Ти, чувак, не кидайся, як припадочний! — відсторонився Рата. — Чого ти знову на мене наїжджаєш? «Тю-тю» — це значить, що повернуть Хроню знову в інтернат і тільки ми його й бачили!
— Треба щось робити… треба щось робити… — нервово заходив між кущами Рекс. — Якби ж то дізнатися, куди вони його далі повезуть!
Тут Фері голосом мера проказав:
— В дєтскій р-р-распр-р-рєдєлітєль єво!
— Молодець, Фері! — радісно вигукнув Рекс. — Ну, тоді слухайте мій план! Де знаходиться дитячий розподільник — я знаю…
Розділ 13. Визволення
А Хроня в той час, як його товариші по нещастю радилися в кущах, сидів у заскленій будці міліціонера, наче в акваріумі. Міліціонер з кимось сварився по телефону. Хроня зрозумів, що свариться він через нього: міліціонер вимагав прислати машину, а йому відповідали, що машини немає. Вірніше, машина є, але для неї немає бензину.
— Мать вашу! — кричав все ще буряковий від біганини міліціонер.
— Так вас і розперетак! Мене не інтересує! Мер сказав відвезти — і триндилець!
Нарешті він розлючено хряснув слухавкою об апарат.
Потім взяв ключі й буркнув Хроні:
— Я тебе замкну, щоб ти не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Злочинці з паралельного світу», після закриття браузера.