Читати книгу - "Злочинці з паралельного світу"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Галина Малик
…і нема над твариною вищості людям…
Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору,
і чи спускається вділ до землі дух скотини?
Книга Еклезіястова: 3 (19, 21)
Фантастична повість відомої української письменниці Галини Малик визнана кращим твором 1997 року після опублікування її журнальної версії у часописі «Барвінок» і нагороджена Міжнародною премією Степана Феденка (США). Це весела розповідь про не завжди веселі, а часом і страшні пригоди безпритульного хлопчика Хроні, пса Рекса та ще чотирьох героїв — кота Рати, вівчарки Доллі, папуги Фері та хом'яка Хомки.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Злочинці з паралельного світу
Розділ 1. Три прибульця
Надворі лив дощ.
Уже зовсім мокрий, безпритульний пес Рекс нарешті знайшов не закладене цеглою вікно підвалу. Він протиснувся у вузький отвір. У підвалі було темно. «Мабуть, бліх повно… — подумав Рекс і обтрусився. — Зате хоч тепло».
Очі звикли до темряви. Рекс почав шукати місце, де б можна було лягти і трохи поспати.
Уже другий день йому не щастило.
Вчора якийсь хлопчисько боляче поцілив йому каменем у голову. Від сирості нила скалічена нога. Її ще влітку переїхав якийсь «крутяк» на «Мерседесі». І з позавчора йому нічого не вдалося знайти на смітниках.
«Невже люди перестали їсти м’ясо?» — сумно думав Рекс, вмощуючись на якомусь дранті в кутку підвалу.
Рекс почав було дрімати, як раптом йому вчувся шерех. Пес різко підняв голову — на нього дивилися блискучі очі.
Шерсть на Рексовому загривку наїжачилася, і він загарчав.
Навпроти нього сиділи три пси — такі ж чорні, волохаті, великі, як і він сам. Різниця була лише в тому, що Рекс був брудний та худий, а вони — чистенькі та вгодовані.
— Здоров! — мовив середній пес.
Рекс пробурчав у відповідь щось нерозбірливе.
— Мене звати Пол, — продовжив незнайомець. І, кивнувши спочатку праворуч, а потім ліворуч, сказав: — А їх — Тер і Гейст. Ми — з паралельного світу.
— Ххр-р-р, — спробував прочистити горло Рекс і розгублено перепитав: — 3 я… якого світу?
— З па-ра-лель-но-го! — повторив Пол.
— Та він все одно не зрозуміє, — озвався Тер.
— Ми — це ти, тільки в іншому часі, в іншому місці й за інших обставин, — пояснив Гейст.
— Ну й що далі? — похмуро спитав Рекс, який все одно нічого не второпав.
Тер пошкрібся за вухом:
— Здається, мене вже вкусила блоха! Давайте швидше, бо потім цих бліх не здихаєшся!
— Так от, — швидко заговорив Пол, — ми вирішили втрутитися у ваше життя, щоб допомогти безпритульним.
— Розумієш, сил нема спостерігати, як ви тут мучитесь, — додав Гейст.
— Ой, у мене по череву точно блоха лазить! — верескнув Тер.
— Та помовч нарешті! — гавкнув на нього Пол. І знову звернувся до Рекса: — Ми вирішили дпробувати допомогти тобі та іншим безпритульним, бо далі так тривати не може.
— Але чому ви вирішили почати саме з мене? — буркнув Рекс.
— Бо ти ж — Рекс, що означає «цар», з кого ж нам було починати?
— А чому я взагалі повинен вам вірити? — раптом засумнівався Рекс. — Якщо ви такі розумні, краще зробіть так, щоб тут з’явилася не зовсім обгризена бараняча кістка!
— Братця, кінчай розмову, у мене від бліх уже вся шерсть ворушиться! — заскавучав Тер.
— От нав’язався на нашу голову! — сердито гавкнув Гейст. — Тут серйозна справа, а він зі своєю красою носиться! Замовкни, бо у нас вже немає часу!
Пол глянув на годинник з великими червоними цифрами, що світився на його задній нозі. На циферблаті враз замигтіла зелена цяточка.
— Ну от, добалакалися, наш час скінчився, — сердито мовив Пол і знову звернувся до Рекса: — Слухай уважно. Ти повинен негайно зустріти одного хлопця — звати його Хроня. Зараз він їде в електричці. Вона прибуде на вокзал о дванадцятій годині ночі. Хроня теж безпритульний. А далі що робити…
Раптом постаті усіх трьох псів почали прозорішати і розвіялись, наче туман, у півмороці підвалу.
Розділ 2. Зустріч
Рекс добрався до вокзалу і сховався під старим вагоном, що стояв у тупику.
«Хроня, Хроня… — бідкався він. — Як я його знайду? А якщо й знайду, то що далі? Я ж по-людському розмовляти не вмію! Хлопець… Знаю я цих хлопців. Як тільки побачать собаку — камінь у руку і давай знущатися… А може, це мені все з голоду приверзлося?»
Здалеку почав наростати стукіт коліс. Рекс визирнув з-під вагона. Ревматичний вокзальний годинник показував за дві хвилини дванадцяту.
Захеканий старий електровоз прогуркотів повз Рекса й зупинився. З вагонів електрички почали виходити люди.
Ось вже й останній пасажир підтюпцем вибіг з вокзалу. Ре^сс чекав. Невдовзі почулися легкі обережні кроки. Пес насторожився.
Пролунав легкий свист. Він обережно висунув голову з-за колеса й побачив перед собою якусь купу лахміття. З неї стирчала скуйовджена голова. Двоє блакитних очей дивилися просто на Рекса.
— Ти Рекс, чи що? — спитала купа лахміття. — Вилазь, тільки не кусайся!
— Чого б це я кусався? — несподівано сам для себе людським голосом проговорив Рекс і, вражений, затнувся. — Я-а-ак це я?.. — забелькотів він.
— Точно, Рекс, — сказав хлопець, бо це був хлопець, а не купа лахміття. — Давай, давай, це я, Хроня! Пішли, я знаю одне місце, бо знову на дощ збирається!
Рекс, ще не прийшовши до тями, покірно поплентався за хлопцем.
Вони пройшли дворами, спустилися брудними сходами й опинилися в старому покинутому будинку.
Серед підвалу, на перевернутому ящику з-під горілки «Кайзер», у щербатій філіжанці стояла свічка. Хроня чиркнув сірником і запалив її. Рекс почав озиратися.
По кутках накидане дрантя, картонні коробки, уламки дерев’яних ящиків.
Хроня кинув щось на підлогу. Рекс побачив, що це була стара вовняна ковдра, у яку Хроня загортався. Сам хлопець був невисокий, худий і дуже брудний.
— Ти що, живеш тут? — несподівано для себе спитав Рекс. І завмер, бо ще ніяк не міг звикнути, що вміє розмовляти, наче людина.
— Та ні, — сказав Хроня, скидаючи мокрі черевики. — Іноді ночую, коли приїжджаю в це місто. А підвал ще взимку знайшов, як тільки втік з інтернату. Тут спокійно, ніхто сюди не ходить, так що не бійся.
— А я й не боюсь, — буркнув Рекс і ліг на підлогу.
Зненацька купа картону в кутку заворушилася. Рекс схопився на ноги й загарчав. З-під картонної коробки поволеньки вийшов здоровенний сірий котище з лисою від лишаю головою. На ній подекуди стирчали шерстинки так, що здавалося, ніби його невміло постригли. Кіт потягнувся й сказав:
— Не пісяйте кип’ятком, чуваки! Я свій. А дражнять мене Ратою.
«Ну й дива! — не міг отямитися Рекс. — І цей шпарить полюдському!»
Він знову було простягнувся на сухій підлозі, але тут зі сходів донеслося ляпання крил. До кімнати залетів великий барвистий папуга. Від різкого помаху його крил свічка згасла.
У темноті почулося котове сичання, потім шум боротьби і вигуки: «Дур-р-рень!», «А, то ти так!», «Шантр-р-рапа!»
Коли Хроня знову запалив свічку, Рата саме випльовував перо, а папуга сидів на водогінній трубі майже під стелею і дзьобом поправляв скуйовджене пір’я.
— Ну й пр-р-рийомчик! — сердито сказав папуга. — Шантр-р-рапа! Я з пор-р-рядної р-р-родини! Я не дозволю! Хто тут
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Злочинці з паралельного світу», після закриття браузера.