Читати книгу - "Граф Дракула"

поставив йому декілька запитань із приводу надзвичайних подій, учасником яких я був або які привернули мою увагу. Іноді він ухилявся від відповіді або ж переводив бесіду на інші теми, вдаючи, що не розуміє мене; але загалом він оповідав абсолютно відверто і детально. Трохи згодом я насмілився і запитав його про деякі дива минулої ночі, наприклад, чому кучер підходив до тих місць, де ми бачили сині вогні. Чи правда, що вони вказують на місця, де закопано й заховано золото? Тоді він мені пояснив, що простолюд вірить, ніби певної ночі року — якраз минулої ночі — нечиста сила необмежено панує на землі, і тоді з'являються сині вогники в тих місцях, де закопано скарби. Потім ми перейшли на інші теми.

— Поговорімо про Лондон і той будинок, який ви для мене придбали, — сказав він.

Перепросивши за хибу, я пішов до своєї кімнати, щоб узяти папери, які стосувалися купівлі. У той час, як я виймав їх із валізи і впорядковував, я чув у сусідній кімнаті стукіт посуду і срібла, а коли повертався до бібліотеки, то, проходячи через їдальню, помітив, що стіл прибрано, а кімната яскраво освітлена лампами; вже сутеніло. Лампи горіли і в бібліотеці. Коли я увійшов, граф прибрав зі столу книги і журнали, і ми занурилися в читання всіляких документів, планів і паперів. Він цікавився абсолютно всім і ставив мені мільярди запитань щодо розташування будинку і його околиць. Очевидно, він раніше вивчив усе, що стосувалося придбання, оскільки врешті-решт з'ясувалося, що він про все знає набагато більше, ніж я. Коли я йому це зауважив, він відповів:

— Так, друже мій, але хіба це не природно? Коли я туди вирушу, то опинюся зовсім на самоті, мого друга Джонатана Харкера не буде поряд, щоб підказувати і допомагати мені. Він буде в Ексетері, на відстані багатьох миль, захоплений, мабуть, вивченням законів з іншим моїм другом, Пітером Хаукінсом. Чи не так?

Ми знову заглибилися в справу про купівлю нерухомого майна в Перфліті. Коли я виклав йому суть справи, дав підписати всі потрібні папери і склав листа містеру Хаукінсу, він почав розпитувати мене, яким чином вдалося придбати таку чудову ділянку. На що я прочитав йому всі мої нотатки, які тоді вів. Ось вони:

«У Перфліті, проходячи обхідною дорогою, я випадково набрів на ділянку, яка, здалося мені, і була потрібна клієнтові. Ділянка оточена високою стіною старовинної архітектури, побудованою з масивного каменя і не ремонтованою вже багато-багато років.

Маєток називається Карфакс, мабуть, перекручене старе «quatres faces» — чотири фасади, оскільки будинок чотиристоронній. Загалом там близько 20 акрів землі, оточених вищезазначеною кам'яною стіною. Багато дерев, що додають маєтку подекуди похмурого вигляду, потім є ще глибокий темний ставок або, точніше, маленьке озеро, що живиться, ймовірно, підземними джерелами, оскільки вода в ньому надзвичайно прозора, а крім того, з озера витікає чимала річка. Будинок дуже великий і старовинний, з небагатьма високо розташованими вікнами, загартованими важкими гратами. Він швидше схожий на частину в'язниці і примикає до якоїсь старої каплиці або церкви. Я не зміг оглянути її, оскільки ключа від дверей, що ведуть з будинку до каплиці, не виявилося. Але я зняв своїм «кодаком» декілька видів із різних боків. Частина споруди була прибудована згодом, але досить дивним чином, так що обчислити точно, яку площу займає будинок, неможливо; вона, мабуть, дуже велика».

Коли я закінчив, граф сказав:

— Я радий, що будинок старовинний і просторий; я сам із стародавнього роду, і необхідність жити в новому будинку вбила б мене. Будинок не може відразу стати жилим; по суті, як мало дано днів, щоб скласти сторіччя… Мене радує також і те, що я знайду там старовинну каплицю. Ми, магнати Трансільванії, не можемо допустити, щоб наші кістки покоїлися серед простих смертних. Я не шукаю ні розваг, ні радості, ні вдосталь сонячного проміння та іскристих вод, таких улюблених молодими і веселими людьми. Я вже не молодий; а моє серце, змучене протягом років суму, не здатне більше до радості; до того ж стіни мого замку зруйновані; тут багато тіні, вітер вільно доносить свої холодні подихи крізь понівечені стіни і розкриті вікна. Я люблю мир і тишу, хотів би бути наодинці з власними думками, наскільки це можливо.

Іноді слова графа ніби суперечили з його загальним виглядом, а можливо, це спричиняла особлива властивість його обличчя — надавати посмішці лукавого і саркастичного відтінку. За деякий час він вибачився і покинув мене, попросивши зібрати всі мої папери.

За його відсутності я почав детально знайомитися з бібліотекою. Наштовхнувся на атлас, відкритий, звичайно, на карті Англії; видно було, що ним часто користувалися. Розглядаючи уважно карту, я помітив, що певні пункти на ній обведені колами, і, придивившись, побачив, що одне з них знаходилося біля Лондона зі сходу, саме там, де розташовувався придбаний ним маєток; інші два були: Ексетер і Уайтбі, на Йоркширському узбережжі.

За півгодини граф повернувся.

— О! — сказав він, — усе ще за книгами! Вам не варто так багато працювати… Ходімо: ваша вечеря готова і подана.

Він узяв мене попідруч, і ми вийшли до їдальні, де на мене справді чекала чудова вечеря. Граф знову вибачився, що вже пообідав не вдома. Але так само, як і напередодні, він вмостився біля каміна і базікав, доки я їв. Після вечері я закурив сигару, як і минулої ночі, і граф посидів зі мною, ставлячи мені запитання на різні теми; так спливали година за годиною. Хоч я й відчував, що вже дуже пізно, але нічого не говорив, оскільки вирішив, що повинен бути до послуг господаря і виконувати його щонайменші бажання. Спати ж мені не хотілося, оскільки вчорашній тривалий сон зміцнив мене; але раптом мене охопило те відчуття лихоманки, яке завжди відчувають люди вдосвіта або під час припливу. Кажуть, люди найближчі до смерті і вмирають зазвичай удосвіта або ж під час припливу. Раптом ми почули крик півня, що прорізав із надприродною пронизливістю чисте вранішнє повітря. Граф Дракула схопився і сказав:

— Як, уже знову ранок! Це непростимо з мого боку, що я примушую вас так довго не спати!.. Не говоріть зі мною про вашу країну — мене так цікавить усе, що стосується моєї нової батьківщини — дорогої Англії, — що я забуваю про час, а у вашій цікавій бесіді він летить дуже швидко!

І, вишукано вклонившись, він залишив мене.

Я пійшов до себе і записав усе, що відбулося за