read-books.club » Сучасна проза » Кав’ярня на розі 📚 - Українською

Читати книгу - "Кав’ярня на розі"

1 481
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кав’ярня на розі" автора Оксана Сайко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 34
Перейти на сторінку:
Я думала про те, що мине ще кілька днів, — і я знову на тиждень позбудуся нестерпних репетиторів та занять. А ще я думала, що здійснювати батькову мрію, виявляється, дуже обтяжлива й нелегка справа. Проте, коли немає власної мрії, доводиться здійснювати чиюсь. І чому в мене немає мрії? Чому я не знаю, чого прагну? Я тяжко зітхнула, незадоволена собою. Нарешті, змерзнувши, зачинила вікно й уклалася спати.

У п’ятницю, коли я прийшла до математички, то зустріла там тюхтія.

— Я перенесла Денисове заняття, бо в мене виникли певні обставини, — пояснила викладачка, — тому сьогодні ви позаймаєтеся разом. Але, гадаю, так буде навіть цікавіше, чи не так, Лідо?

У тюхтія знову почервоніли вуха. Я лише байдуже стенула плечем.

Моє шосте чуття таки мене не підвело. Тюхтій справді виявляв неабиякі здібності до математики. У нього були жвава логіка й кмітливість, він схоплював усе на льоту, швидко й легко, ніби оті приклади були для нього забавкою. А мені тим часом потрібно було добряче подумати та зосередитися над кожним завданням. Схоже, математичка була у захваті від свого учня: вона вдоволено усміхалася і нахвалювала його. А я почувала до нього ще більшу зневагу й роздратування. «От мудрагель нещасний», — свердлила я його сердитим поглядом з-під лоба, коли він укотре завчасу подавав математичці зошита з розв’язаними прикладами.

Нарешті мука скінчилася. Ми з Денисом мовчки спустилися сходами й, опинившись на вулиці, я навмисне пришвидшила ходу, щоби позбутися його товариства.

— Ти, мабуть, поспішаєш… — озвався тюхтій і собі пришвидшив ходу.

— Та ні… З чого ти взяв?

— Ти дуже швидко йдеш.

— Це, напевно, звичка, — відповіла я й сповільнила крок, водночас лаючи себе подумки за невигадливе виправдання.

— І як тобі математичка? — спитав тюхтій.

— Репетитор вона, звісно, хороший, — відказала я. — Але, як на мене, занадто захоплена своїм фахом. До фанатизму. Як послухати її, то важливішого за метематику не існує нічого.

— Так і є, — промовив тюхтій. — Недарма ж математику вважають царицею усіх наук і основою мистецтва.

— Гадаю, це перебільшення, — недбало кинула я, — принаймні щодо мистецтва.

— Аж ніяк, — заперечив хлопець. — От візьмімо, приміром, музику, її такти, розміри, лади та ритми. Або поезію, її ямби та хореї. Чи малярство, де є чітке співвідношення геометричних ліній, чи архітектуру з її точними розрахунками плану та масштабу… Скрізь є математика!

Я не мала що на те заперечити, бо тюхтій таки справді мав рацію.

— А ти куди збираєшся вступати? — запитала я його по якійсь хвилі, вже трохи лагідніше.

— Я хочу бути фізиком, — відказав він.

— Я так і думала, — пхикнула я.

— Але батьки надають перевагу юриспруденції, адже це престижно… Вони спочатку й чути нічого не хотіли про фізико-математичний, поки я не наполіг на своєму.

— Он як…

— А ти куди готуєшся?

— А мої батьки надають перевагу економічному, — відказала я.

— Батьки? А ти сама?

— У тому то й річ, що я не знаю, — зітхнула я. — Маю лише почуття обов’язку перед батьком.

— Почуття обов’язку — це добре, але іноді воно обмежує й перетворює тебе на невільницю, неспроможну відкритися й самореалізуватися. Тобі потрібно себе шукати, — мовив тюхтій. — Я знав одного хлопця, який змінив п’ять професій, поки зрозумів, що він природжений кухар.

— Невтішна перспектива — змінювати професії і постійно розчаровуватися, — зауважила я.

— Зате цікаво, — відказав Денис.

Далі нам було не по дорозі. На прощання тюхтій мені всміхнувся. І його по-дитячому щира усмішка зробила його симпатичним, навіть незважаючи на веснянки й окуляри. «Загалом, він не такий уже й поганий хлопець, — вирішила я, — і не такий уже й тюхтій».

IV

На початку нового тижня Нелька зустріла мене так, ніби не бачила сто років. Кинулася на шию й розцілувала.

— Як добре, що ти нарешті прийшла! — вигукнула вона. — Уяви собі, як мені було чекати на тебе і тримати у собі все, що я хотіла тобі розповісти! Це просто нестерпно! Ці сім днів здалися мені вічністю!

І, жваво зчищаючи шкірку з картоплини, вона захоплено розповіла мені про того хлопця-сусіда, з яким нещодавно познайомилися.

Все у них складалося якнайкраще. Кілька днів тому вони побували у кіно. Та Нелька не надто второпала, про що був той фільм і які там грали актори, — так палко вони цілувалися на задньому ряді. А вчора він подарував їй троянди, а Нелька вже й не пам’ятала, коли їй востаннє дарували квіти, тому дуже розчулилася. Проте вона все ще не наважувалася познайомити свого хлопця із сином.

— Може, краще почекати ще трохи? Тут не варто поспішати. Ти ж знаєш, який Юрчик…

— А, може, варто Юрка потроху підготувати до знайомства? Принаймні, щоби це не було для нього несподіванкою? Розповідай малому про свого хлопця щось хороше, ось він і матиме про нього гарне враження, — порадила я.

— Не знаю… — Нелька, задумавшись, кинула лушпиння простісінько до баняка із чистою картоплею. За мить спохопилась і засміялася. — Ось бачиш, наготувала б… Не варто на кухні думати про особисте. Інакше обов’язково або пересолиш, або переперчиш, або зготуєш картоплю із шкарлупами… Або ще щось наплутаєш і зіпсуєш смак… Зі мною вже якось таке трапилося: додала до тушкованого м’яса замість солі цукру…

Відвідувачів того дня було небагато. На обід, як завжди, з’явилися учитель музики зі своєю флейтою та голомозий добродій із житлової контори.

— Ну нарешті! Сьогодні ви, — буркнув він замість привітання, наблизившись до ляди. — Ота пані, що працює після вас, постійно не доливає до склянки води! Я ці штучки ваші дуже добре знаю! Не доливаєте соки, вино… Заробляєте собі на тих мілілітрах! Сподіваюся, ви мені сьогодні наллєте достатньо? І глядіть, знову не переплутайте мого замовлення! Цього разу я не терпітиму такого недбальства!

— Так, авжеж, — пробурмотіла я, не маючи жодного бажання сперечатися.

— Ви маєте рацію, — заговорив до нього молодик у кашкеті набакир, який щойно зайшов до кав’ярні й теж наблизився до ляди. Іноді він замовляв у нас каву.

Сьогодні, здається, був напідпитку, бо від нього тхнуло алкоголем.

— Маєте рацію, — повторив молодик, — я теж зауважив, що мені часто не доливають горілки до чарки! Бодай десять грамів, а таки бракує! Тож налийте мені, дівчино, двісті грамів кави і ні грама менше!

Голомозий добродій зиркнув на юнака, демонстративно скривився й, відмахуючись від його перегару, подався за свій столик, сів і відразу ж втупився у газету.

— Не знаю, як вам, але мені завжди усе наливають, як годиться, — озвався учитель музики, втираючи серветкою вуса.

Добродій визирнув з-за газети і якусь хвилю дивився на вчителя.

— Гм…

1 ... 6 7 8 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кав’ярня на розі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кав’ярня на розі"