read-books.club » Сучасна проза » Шоколад із чилі 📚 - Українською

Читати книгу - "Шоколад із чилі"

204
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шоколад із чилі" автора Іоанна Ягелло. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 73
Перейти на сторінку:
героя чи автомобільчика, скрізь пишалися написи: «Хелло, Кітті» або «Хот Вілз» чи «Пет Шоп». Якщо бодай трішечки подумати, усі ці колекції були дуже дивні. Чому, приміром, якась дівчинка саме пояснювала мамі, що хоче «Пет шоп», тобто «Зоомагазин», а показувала на якесь невеличке казна-що, яке здалеку скидалося на черепаху, зате коштувало — який жах! — аж 19.90? Чому вимагала пенал із «Хелло, Кітті», а не просто з Кітті? Лінка гарячково думала про все це, торуючи собі дорогу в натовпі. Раптом почула звуки, які могла видавати лише одна дитина на світі — її брат.

— Цей або той! — кричав Казик, тримаючи в руках два здоровенні ранці. На одному вишкіряв зуби якийсь хлопець у зеленій футболці з намальованою десяткою. Здається, він приборкував потвор, що юрмилися довкола нього. Схоже, що все це малював якийсь початківець. «Каська намалювала би краще», — майнула Лінці думка. На іншому ранцеві з павутини виходила мумія з білими очницями, мабуть, вона втекла з місця злочину, бо вся була заюшена кров’ю. Двійко менших братів-мумій у чомусь, що нагадувало підштанки, видніло на бічних кишеньках. Герої з обох ранців мали й спільні риси: і Бен-10 і Людина-Павук простягали руки з розчепіреними пальцями, неначе кидаючи на учня або його батьків чари чи якесь прокляття.

— Ну, не знаю… — мама дивилася на ранці й голосно зітхала. — Ти переконаний, Казику, що тобі подобаються саме ці?

— Вони суперові, бомбезні! — Кай аж застрибав від нетерплячки. — Тільки не знаю, який з них вибрати, ну який же! О, Лінка! — малий нарешті помітив сестру. — Який з них кращий, бо не знаю?

— Обидва гарні, але пообіцяй, що який би ми не вибрали, ти нізащо не залишатимеш його в моїй кімнаті. Бо я так не засну, — Лінка вдала, наче дуже перелякалася. Тоді підійшла й непомітно глянула на цінники. — Скажу тобі, що «Бен-10» кращий.

Невправність художника напевно вплинула на ціну, різниця була невелика, але все-таки…

— А що ви вже купили?

— Нічого, — зітхнула мама. — Ми чекали на тебе.

— Ага, то добре, — невпевнено відповіла Лінка. Мабуть, у крамниці зіпсувався кондиціонер. Дівчина відчула, як уздовж спини спливає струмочок поту.

Вони насилу дійшли додому, стільки виявилося цих пакунків. Крім ранця — ще пенал, альбоми, олівці, кольоровий папір. І зошити для Лінки у твердих палітурках. Із собакою в окулярах, котом у капелюсі, з Мерилін Монро. Усе здавалося таким гарним, навіть ненадовго закортіло повчитися. Мама витягала покупки, нарікаючи, що викинула купу грошей. Як завжди на початку року.

— Може, краще було поїхати до якогось супермаркету? — сказала Лінка. — Там усе дешевше.

— Ти що, жартуєш? Ці здоровенні магазини мене просто пригнічують. Навіть «Смик» видається завеликим. Колись тут був невеличкий канцелярський магазинчик на Свентокшиській, але зачинився, мабуть, невигідно…

— Можна було з’їздити до «Теско».

Мама глянула на доньку так, наче та з Місяця впала.

— А хіба ми коли-небудь їздили до «Теско»?

— Та ні, — Лінка справді не пригадувала, щоб вони коли-небудь ходили до супермаркету. У них не було машини, навіть у Адама, тому харчі купували в продуктовому на першому поверсі їхнього будинку.

— Якщо я вже мушу викласти гроші, то принаймні як цивілізована людина. Без отих натовпів, смердючих курей-гриль, черг до каси, — мама дедалі роз’юшувалася. — І всіх тих, хто шукає акцій і знижок.

«Ну, гаразд, — подумала Лінка, — тоді чого нарікати на дорожнечу? Здається, ми бідні, проте не видко, аби мама намагалася на чомусь заощадити». Їхня фінансова ситуація ніколи не була доброю, але тепер лише погіршилася. Адам від них пішов, і вони з мамою домовилися, що відтепер весь кредит мама візьме на себе, а квартира належатиме їй. Начебто мама отримала підвищення на роботі, і зарплатня зросла, але Лінка, всупереч своїм кепським математичним здібностям, могла полічити настільки добре, що відразу збагнула: далі буде ще гірше. І не лише тому, що їй самій доведеться заробляти на своє навчання. Лінці стало цікаво, що скажуть їй завтра на цій роботі. Не могла дочекатися перших зароблених грошей.

До офісу фірми, яка займалася розповсюдженням реклами, Лінка дісталася без проблем, на щастя, він містився в центрі. Її скерували до зали, де вже зібралося чимало людей. Було трохи дівчат, таких, як вона, трохи студентів, але її здивувало те, що більшість присутніх становили літні люди. «Мабуть, пенсіонери, яким бракує до першого», — подумала Лінка. Огрядна блондинка закликала до тиші.

— Я розумію, що дехто тут не вперше і знає принцип роботи, — швидко заговорила вона, — але є багато новачків, тому поясню все спочатку. Щодня збираємося о п’ятнадцятій. Кожен з вас отримає свій район, зазначений на карті, і фірмову торбу із двома різновидами флаєрів. Менші вкидаємо до поштових скриньок. Зазначаємо на карті, які будинки опрацьовано, щоб потім не помилитися. Флаєр має опинитися в кожній скриньці, потрапити до кожного помешкання. Крім того, декілька флаєрів кладемо до еко-кошиків…

— Куди? — запитав якийсь літній добродій, кахикнувши знервовано.

— Екокошики — це такі кошики для реклами, зазвичай їх вішають біля поштових скриньок, але не в кожному будинку. Крім того, великі флаєри, власне, такі плакатики, треба приклеїти скотчем у будинку на дошці. Або в ліфті. У кожному районі на карті хрестиком зазначено місця, де флаєри треба роздавати. Зазвичай біля входу до метро або супермаркетів.

— То ми всі флаєри повинні використати? — знову запитав літній чоловік.

— Передусім треба опрацювати будинки, а решту флаєрів роздати.

«Цікаво, як вони це перевірять, — майнула думка. — Адже решту флаєрів можна просто викинути».

— У кожному районі є контролер, який перевірятиме вашу роботу, — відповіла блондинка на непоставлене питання. — Будинки контролюватимуть вибірково, а пункти роздачі… Ну, що ж, у нас є свої методи, — злостиво всміхнулася вона. — Не раджу займатися шахрайством, відразу вилетите. Ага, на кожен район передбачено п’ять годин. Звичайно, якщо впораєтеся раніше, нічого страшного.

— Ага, раніше, якраз, — буркнув хлопець із дредами, який сидів біля Лінки.

— Але якщо не встигаєте, жодної доплати, зрозуміло?

Лінка насилу підняла свою торбу, напхану флаєрами.

Невже це все треба нині роздати?

— Завтра приходите по гроші перед новими зборами. О чотирнадцятій тридцять.

Лінка раділа, бо її розклад був таким, що двічі на тиждень уроки закінчувалися досить рано, то вона встигала.

Отож, вівторок і п’ятниця, плюс субота. Може, якось воно буде… Та коли глянула на карту, обличчя її враз витягнулося. Тархомин? Як туди взагалі доїхати?

Хлопець із дредами помітив її розгубленість.

— Я цей район знаю, теж якось там працював. Тобі треба пройти на Новий Світ і сісти на 503 автобус. Здається. Зупинка, на якій тобі виходити,

1 ... 6 7 8 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шоколад із чилі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шоколад із чилі"